Справа № 640/9592/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.
19 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Земляної Г.В.
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-61117-17 та скасування нарахованого боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-61117-17 та скасувати нарахований борг (недоїмки).
На обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначив, що він не є платником ЄСВ, оскільки з 2004 року не має статусу фізичної особи-підприємця, не здійснює підприємницьку діяльність та дохід від неї не отримує; перебуває у трудових відносинах, а відтак обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску виконувався роботодавцем, тому підстави для нарахування та сплати єдиного соціального внеску відсутні.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року даний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-61117-17.
В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування відповідачем єдиного внеску за період з моменту, коли позивач фактично працював на посаді інженера служби ефірної трансляції департаменту технічного забезпечення телевиробництва та режисера ефіру, є протиправним, оскільки єдиний внесок за позивача в такий період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
На думку апелянта, оскаржуване рішення винесене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що позивач повинен сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець, навіть перебуваючи у трудових відносинах (як найманий працівник).
Також в апеляційній скарзі відповідачем заявлено клопотання про допущення процесуального правонаступництва шляхом заміни неналежного відповідача - ГУ ДФС у м. Києві на належного - ГУ ДПС у м. Києві.
Ознайомившись із заявленим клопотанням, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи із наступного.
Згідно статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України №1200 від 18 грудня 2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.
Таким чином, суд вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі, допустивши заміну Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він наполягає на безпідставності скарги, просить залишити її без задоволення. Вказує, що повністю завершив підприємницьку діяльність, перебуває у трудових відносинах, обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску не має.
Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 14 травня 2003 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи від 14 травня 2003 року.
25 травня 2019 року позивачем припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
10 травня 2019 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-61117-17 на загальну суму 21 030,90 грн.
Зазначена вимога прийнята відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Так, за даними АІС «Податковий блок» позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС (ДПІ у Деснянському районі) з 21 травня 2008 року як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до п 14.1.195 п. 14.1 статті 14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 2 ч. 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 3 ч. 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно абз. 2 п. 1, п. 4 ч. 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п. 6 ч. 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.
Контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 21030,90 грн., оформлену вимогою № Ф-61117-17 від 10 травня 2019 року. До вимоги увійшла розрахункова сума єдиного внеску за 2017-2019 роки.
Як зазначалося вище, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 14 травня 2003 року, а 27 травня 2019 року позивачем припинено свою діяльність як фізичної особи-підприємця. Отже, станом на 2017-2019 роки позивач був фізичною особою-підприємцем.
Разом з тим, судом встановлено, що у цей період позивач був найманим працівником і за позивача сплачувалися податки (ЄСВ, ПДФО та військовий збір) його роботодавцями. На підтвердження цієї обставини позивачем надано копію трудової книжки, згідно якої у період 11 травня 2012 року по 09 листопада 2017 року позивач працював у ТОВ «Телеканал Тоніс» на посаді інженера служби ефірної трансляції департаменту технічного забезпечення телевиробництва, а з 13 листопада 2017 року працює у ПрАТ «Міжнародний медіа центр-СТБ» на посаді режисера ефіру.
Довідками ТОВ «Телеканал СТБ» від 21 червня 2019 року №00583/19, №00584/19 та №00585/13, підтверджується утримання відповідного внеску із заробітної плати ОСОБА_1 за листопад 2017 року - квітень 2019 року.
Колегія суддів зауважує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18 та від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19.
За таких обставин, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у розмірі не менше мінімального, то відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-61117-17на суму 21030,90 грн.
При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Щодо клопотання позивача про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що апеляційна скарга підписана особою, яка не мала права її підписувати, то колегія суддів відмовляє у його задоволенні, оскільки його доводи не відповідають дійсності. Між тим, при відкритті провадження у справі судом було встановлено наявність відповідних повноважень у підписанта. Зокрема, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Оксану Грищенко зазначено серед осіб, уповноважених представляти Головне управління Державної податкової служби в місті Києві в порядку само представництва.
Щодо посилання позивача на неможливість прийняття до провадження апеляційної скарги Головного управління Державної податкової служби в місті Києві, оскільки воно не було стороною спору, в той час як відповідачем у справі є Головне управління Державної фіскальної служби в місті Києві, то суд також вважає його безпідставним. Так, відповідачем заявлено клопотання про заміну його правонаступником, дане клопотання задоволено судом.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 19 січня 2021 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Г.В. Земляна
Є.І. Мєзєнцев