Справа № 320/5034/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
19 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Земляної Г.В.
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 52 083, 33 грн. з транспортного податку по податковим повідомленням-рішенням від 29 жовтня 2018 року №0125146-5606-1031, №0125147-5606-1031, №0125145-5606-1031.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно даних податкового обліку у відповідача утворилась заборгованість перед бюджетом у сумі 52 083,33 грн. Враховуючи те, що податковим органом було здійснено заходи, спрямовані для погашення вказаної податкової заборгованості, однак, вона залишається не погашеною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року даний адміністративний позов задоволено.
Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, на момент звернення з даним адміністративним позовом податкова заборгованість у розмірі 52 083,33 грн. у спосіб та в порядку, передбаченому законодавством України, не оскаржена і не скасована, отже, сума боргу є узгодженою. При цьому, відповідач не вчинив жодних дій для спростування доводів позивача та не надав суду доказів, які б свідчили про відсутність в останнього податкової заборгованості.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про те, що справа судом першої інстанції була розглянута без участі апелянта через надання недостовірної інформації позивачем стосовно місця проживання відповідача, у зв'язку з чим відповідача позбавили права як оскаржувати податкове повідомлення-рішення ДПС, так і надати свої пояснення чи заперечення до позовної заяви та взяти будь-яким чином участь у розгляді справи, що передбачено статтею 162 КАС України. Крім того, сума нарахованого податкового боргу є помилковою, не відповідає вимогам статті 267 ПКУ та Методики визначення середньоринкової вартості т/з, затвердженою постановою КМУ №66 від 18 лютого 2016 року та порушено строк позовної давності, в межах якої позивач міг звернутися до суду.
Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він наполягає на законності оскаржуваного рішення та просить залишити його в силі.
Зазначено, що відповідно до п.3 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 Кодексу.
ОСОБА_1 , за даними податкового органу, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та взята на облік в Ірпінському управлінні ГУ ДПС у Київській області.
Відповідні податкові повідомлення-рішення направлено на адресу скаржника засобами поштового зв'язку рекомендованим відправленням із повідомленням про вручення, які однак повернуто на адресу контролюючого органу із позначкою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Таким чином, податкові повідомлення-рішення належним чином вручені ОСОБА_1 , в адміністративному та судовому порядку не оскаржувалися, а тому вважаються узгодженими.
Щодо правильності нарахування суми податкового зобов'язання, то позивачем зазначено, що такі обставини не є ані предметом доказування, ані предметом спору.
Оскільки сторони до суду не з'явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказана інформація надана суду першої інстанції та підтверджена Центральним міжрегіональним управлінням ДМС України у м. Києві та Київській області на відповідний запит.
На день звернення до суду, за відповідачем рахується податковий борг у розмірі 52 083,33 грн., який виник у зв'язку з несплатою транспортного податку за 2016-2018 роки.
За твердженням позивача, зазначений борг відповідача, як власника автомобіля, який підпадає під критерії транспортного податку, тобто, є об'єктом оподаткування, було нараховано податковим повідомленням-рішеннями від 29 жовтня 2018 року: №0125146-5606-1031 на суму 2083,33 грн., №0125147-5606-1031 на суму - 25000,00 грн., №0125145-5606-1031 на суму 25000,00 грн.
На підставі статті 59 Податкового Кодексу України позивачем на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення було направлено податкову вимогу від 19 лютого 2019 року №12013-56.
У зв'язку з несплатою відповідачем у добровільному порядку вказаної суми заборгованості, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За пп. 14.1.39 п. 14.1 стаття 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно пп. 14.1.156 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно п.36.1 статті 36 Кодексу податковим обов'язком визначається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України передбачено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно (пункт 31.1 статті 31 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до п.58.1 статті 58 ПК України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V ПК України, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Згідно п.56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до п. 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Зі змісту вказаної норми, з урахуванням вимог статті 102 Податкового кодексу України, випливає, що платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення.
За таких обставин, строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено. Зазначений строк продовжується на час досудового врегулювання спору - процедури адміністративного оскарження відповідного рішення до контролюючого органу (від дня подачі скарги до моменту отримання рішення контролюючого органу за результатами її розгляду).
Згідно п. 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пп. 20.1.19 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно п. 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Між тим, відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що місцезнаходження (місцепроживання) відповідача позивач зазначив неправильно як у первинних документах щодо нарахування боргу та вимоги його погасити, так і в документах, направлених до суду. Так, позивачем зазначено, що апелянт проживає за адресою: АДРЕСА_3 . У свою чергу, з 15 березня 2005 року відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, при проведенні державної реєстрації автомобіль, що є об'єктом нарахування податкового зобов'язання, також зареєстрований за цією ж адресою. Те ж стосується і іншого майна, зареєстрованого на апелянта, відносно якого справляються і податкові платежі. З цієї ж причини апелянт не отримував ніяких податкових повідомлень-рішень. Всі три податкові повідомлення рішення за 2016, 2017 та 2018 роки від 29 жовтня 2018 року, а також вимога про сплату боргу від 19 лютого 2019 року, які ніби-то були відправлені платнику, відповідачу не доходили через зазначення неналежної адреси.
Відповідно, твердження позивача про те, що дані рішення не оскаржувались відповідачем, хоча належним чином вручені платнику, а таму є узгодженими, не заслуговує на увагу. Належним чином відповідач рішення податкового органу не отримував, та, відповідно, жодної можливості для їх оскарження не мав.
Колегія суддів зауважує, що надіслання рішення податкового органу не є тотожним його отриманню, оскільки останнє передбачає саме отримання платником податків такого рішення з метою надання заінтересованій особі можливості скористатися своїми правами, зокрема, щодо його оскарження чи надання пояснень.
Таким чином, податкове зобов'язання, визначене зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, що не отримувалися відповідачем, є неузгодженим, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову.
Отже, позовні вимоги податкового органу щодо стягнення з відповідача на підставі вищезазначених податкових повідомлень-рішень від 29 жовтня 2018 року суми податкового боргу у розмірі 52 083,33 грн., є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не дослідив порядок та правильність нарахування суми боргового зобов'язання, то колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з аналізу основних положень про докази КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
З огляду на це та з урахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування в даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку, встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту, перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.
Отже, наведенні процесуальні норми законодавства підтверджують, що питання правомірності прийняття позивачем податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги не охоплюється предметом даного позову, оскільки дані рішення суб'єкта владних повноважень не є предметом позову у даній справі, а відтак суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз, а лише встановити факт узгодження податкового зобов'язання.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у справах № 810/4417/16, №810/3556/16, №810/1760/17, №2340/4023/18.
Окремо слід зазначити, що ухвалою суду першої інстанції від 21 липня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в даній справі та копію такої ухвали було направлено відповідачу за зареєстрованою адресою місця проживання, отриманою за запитом суду від ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрих-код поштового відправлення 0113332947396).
Однак, за твердженням суду, таке відправлення не було вручено під час доставки адресату та повернуто до суду, тобто не було отримано адресатом з незалежних від суду причин.
Колегія суддів з таким твердженням не погоджується та зазначає, що в матеріалах справи дійсно міститься конверт, який направлявся на ім'я ОСОБА_1 та повернувся до суду у зв'язку з неврученням під час доставки адресату. Проте, такий конверт направлявся на адресу: АДРЕСА_1 , що не відповідає адресі, отриманій за запитом суду від ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. Крім того, штрих-код даного поштового відправлення - 0113332308849, не такий, як зазначено в рішенні. В той же час, поштове відправлення 0113332947396 отримано адресатом 26 вересня 2020 року. При цьому, в ухвалі про відкритті провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
Проте, враховуючи, що ОСОБА_1 отримала ухвалу від 21 липня 2020 року лише 26 вересня 2020 року, вона не мала можливості надати свої пояснення до позовної заяви та взяти будь-яким чином участь у розгляді справи, як передбачено статтею 162 КАС України. Тобто, фактично не дочекавшись зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення, суд розглянув спір по суті, позбавивши цим відповідача права на висловлення своєї позиції, подання документів, доказів, пояснень тощо, що само по собі є підставою для скасування рішення через недотримання норм процесуального права.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження, оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, враховано не всі обставини справи, тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно п. 2 ч.1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом ч.1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року - скасувати та ухвалити нову постанову.
В задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної податкової служби у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 19 січня 2021 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Г.В. Земляна
Є.І. Мєзєнцев