"19" січня 2021 р.
м. Київ
справа № 755/18751/20
провадження № 2/755/71/21
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ «Альфа-Сервіс» про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ «Альфа-Сервіс», просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період з січня 2018 року по жовтень 2019 року у розмірі 70 589,98 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення суду та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 65 000,00 грн.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що позивач у період з 11.03.2011 року по 31.10.2019 року працював у ТОВ «БФ «Альфа-Сервіс». Під час знаходження у трудових відносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата. У період з січня 2018 року по жовтень 2019 року включно позивачеві було нараховано суму по виплаті заробітної плати 70 589,98 грн., однак вказані кошти позивачу виплачено не було. Станом на 22.01.2019 року за період 2018 року до сплати позивачу було нараховано 36 821,46 грн. Станом на 05.11.2019 року за період з січня 2019 року по жовтень 2019 року до сплати позивачу було нараховано 33 768,52 грн. Заробітна плата позивачу до 2018 року виплачувалась шляхом видачі позивачу на руки готівки у встановленому штатним розписом розмірі та відповідним підписанням розрахунково-платіжних відомостей з виплати заробітної плати працівникам підприємства. Оскільки фактичної заробітної плати на користь позивача не відбувалось, то і платіжних відомостей ані позивачем, ані відповідачем у період з 01.01.2018 року по 31.10.2019 року не підписувалось.
17 грудня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ «Альфа-Сервіс» про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача ТОВ «БФ «Альфа-Сервіс» не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений ухвалою суду від 17 грудня 2020 року строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов'язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.
Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.
У відповідності до частини 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, серед іншого, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Судом встановлено, що Наказом № 11-к від 11 березня 2011 ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ «БФ «Альфа-Сервіс» на посаду заступника директора по безстроковому трудовому договору. (а.с. 22)
Наказом ТОВ «БФ «Альфа-Сервіс» № 4-к від 30.10.2019 року ОСОБА_1 звільнений з займаної посади за власним бажанням за ст. 30 КЗпП України. (а.с. 23)
За даними Довідки, виданої ТОВ «БФ «Альфа-Сервіс» № 1-Б від 22.01.2019 року, ОСОБА_1 дійсно працював у ТОВ «БФ «Альфа-Сервіс» з 11.03.2011 року по 31.10.2019 року за основним місцем роботи та займав посаду заступника директора. Заробітна плата за 2018 рік склала 45 740,96 грн. (а.с. 28)
За даними Довідки, виданої ТОВ «БФ «Альфа-Сервіс» № 11-Б від 05.11.2019 року, ОСОБА_1 дійсно працював у ТОВ «БФ «Альфа-Сервіс» з 11.03.2011 року по 31.10.2019 року за основним місцем роботи та займав посаду заступника директора. Заробітна плата за період з 01.01.2019 року по 31.10.2019 року склала 41 948,48 грн. (а.с. 27)
Згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період 2018 року та 2019 року ОСОБА_1 сплачено страхові внески. (а.с. 29-31)
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини третьої ст. 94 Кодексу законів про працю України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Власник або уповноважений ним орган повинен виплатити у зазначений строк не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статті 116, 117 Кодексу законів про працю України структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Таким чином, аналiз наведених норм матерiального права дає пiдстави для висновку, що передбачений частиною 1 статтi 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробiтку за час затримки розрахунку при звiльненнi настає за умови невиплати з його вини належних звiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такi юридично значимi обставини, як невиплата належних працiвниковi сум при звiльненнi та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положенням трудового законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь заборгованості по заробітній платі за період з січня 2018 року по жовтень 2019 року у розмірі 70 589,98 грн., середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення суду, - оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності з боку роботодавця перед позивачем заборгованості по виплаті заробітної плати. В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач, займаючи посаду заступника директора Товариства, виконував посадові обов'язки та не отримував заробітну плату, оскільки відсутні будь-які листи-звернення та/або скарги позивача до уповноважених органів щодо порушення трудових прав роботодавця в частині виплати заробітної плати. При цьому суд критично оцінює Довідки від 05.11.2019 року № 11-Б та від 22.01.2019 року № 15 (а.с. 27, 28), які містять рукописний напис «В зв'язку з відсутністю фінансування оплата не проводилась», оскільки достовірність таких рукописних змін у Довідках не підтверджено підписом уповноваженої посадової особи Товариства та не скріплено печаткою Товариства. Будь-яких інших доказів того, що з позивачем не проведено всіх належних виплат при звільненні з вини роботодавця, сторонами до матеріалів справи не долучено.
В частині стягнення моральної шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 2371 Кодексу законів про працю України передбачено підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.
Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.
Правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної моральної шкоди, регулюються ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України, зі змісту яких випливає, що моральна шкода компенсується лише винною особою.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, за наявності порушень прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Це правило кореспондується зі змістом ст. 2371 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відшкодування моральної шкоди працівнику виключно у разі порушення його законних прав, якщо воно призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 2371 Кодексу законів про працю України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
З огляду на вищевикладене, встановивши відсутність порушень з боку відповідача прав позивача щодо виплати працівникові заробітної плати, в розрізі даного спору у суду відсутні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ «Альфа-Сервіс» про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди є безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 36, 40, 47, 94, 116, 117, 233, 2371 Кодексу законів про працю України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ «Альфа-Сервіс» про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення складено 19 січня 2021 року.
Суддя: В.І. Галаган