Справа № 308/12285/20
19 січня 2021 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Логойда І.В.,
за участю секретаря судового засідання Лупак В.І.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
11 січня 2021 ОСОБА_1 подано заяву про відвід судді, яка обґрунтована тим, що на його думку, запит до відділу реєстрації місця проживання виготовлено 02.12.2020 року, тобто поза встановленим законодавством строк, в той час як позов надійшов до суду 20.11.2020 року. Заявник вказує, що йому невідомо чи взагалі такий запит направлено відділу реєстрації місця проживання. Зазначив, що судом не дотримано встановлених процесуальних строків по відношенню до поданої ним позовної заяви, а тому ним було подано відповідну скаргу до Вищої Ради Правосуддя. Заявник вважає, що маючи необхідність виправдовуватись за свою бездіяльність у письмовому вигляді перед ВРП, суддя Бенца К.К. більше не може неупереджено та об'єктивно ставитися до заявника як до учасника цивільного процесу, що у сукупності із обставинами грубого порушення нею встановлених процесуальних строків є підставою для її відводу.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.01.2021 року заяву про відвід визнано необґрунтованою та передано вирішення питання про відвід іншому складу суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2021 матеріали цивільної справи передано судді Логойді І.В. для розгляду заяви про відвід головуючого - судді Бенци К.К.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд не вбачає необхідності повідомляти учасників справи про судове засідання, а тому відповідно до вимог частини 8 статті 40 ЦПК України розгляд даної заяви проводиться без повідомлення учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заяву про відвід судді Бенци К.К., доходить наступного висновку.
Підстави для заяви відводу судді закріплені ст.ст. 36, 37 ЦПК України. Так, статтею 36 ЦПК України визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об'єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Крім того, обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними.
Відвід повинен бути вмотивований - з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо він не вмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.
Частиною 4 ст. 36 ЦПК України, зазначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Водночас, ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У відповідності до ст. 9 Конституції України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і підлягає застосуванню.
Відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
У справі «Фей проти Австрії» ЄСПЛ вказав, що неупередженість судді полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При здійсненні правосуддя судді незалежні і керуються верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За п. 12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. У контексті незалежності у рамках судових органів за положеннями Принципу I (2)(d) - «судді не повинні нести обов'язок звітування по суті розглянутих ними справ перед будь-ким поза судовою системою», а «звіти» по суті справи, навіть перед іншими членами судової системи, не сумісні з особистою незалежністю (п. 67 вищенаведеного висновку); водночас, згідно з Рекомендацією N R (94) 12, Принцип I (2)(a)(i) передбачає, що «рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза процедурами оскарження, як це передбачено законом».
Визначаючись щодо наявності підстав для відводу судді, суд враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності має визначатись, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці виділяє наступні критерії оцінки неупередженості: 1) суб'єктивний - беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі; 2) об'єктивний - визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу (рішення Європейського суду з прав людини у справах П'єрсак проти Бельгії, Кіпріану проти Кіпру, Грівз проти Сполученого Королівства). Суб'єктивний критерій полягає у з'ясуванні особистих переконань конкретного судді у певній справі. Оскільки доказів протилежного не надано, то по суб'єктивному критерію особиста безсторонність головуючого судді презюмується.
Щодо об'єктивного критерію оцінки неупередженості, то необхідно визначити, поза межами особистої поведінки судді, чи немає підтверджених фактів, які могли б спричинити сумніви щодо неупередженості судді. При вирішенні питання про те, чи існують обґрунтовані причини вважати, що цих вимог не було дотримано, точка зору сторони є важливою, але не є вирішальною. Вирішальним є те, чи таке побоювання може бути об'єктивно виправданим (рішення Європейського суду з прав людини у справі Клейн та інші проти Нідерландів).
Таким чином, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді, не підтверджених жодними належними і допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалі від 10.05.2018 (справа №800/592/17).
Перевіривши наведені заявником підстави для відводу головуючого судді у справі, суд дійшов висновку, що заява про відвід судді є необґрунтованою, не містить належних доказів щодо упередженості судді Бенци К.К. при розгляді цивільної справи №308/12285/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Посилання заявника на те, що він був вимушений звернутися до ВРП зі скаргою на бездіяльність судді Бенци К.К. жодним чином не підтверджують факт неупередженості чи необ'єктивності судді.
Враховуючи вищенаведене, зважаючи на те, що будь-яких доказів, які б давали підстави сумніватися в об'єктивності та неупередженості судді при розгляді даної справи, заявник суду не надав, а подання скарги до Вищої ради правосуддя не свідчить про необ'єктивність чи упередженість судді при розгляді даної справи, приходжу до висновку про необґрунтованість заявленого відводу.
Таким чином, на підставі наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про відвід головуючому по справі, оскільки твердження заявника не знайшли свого підтвердження.
Керуючись ст.ст. 33, 36, 38-40, 182, 260, 261 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області І.В.Логойда