19 січня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/4969/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 06 квітня 2020 року № Ф-44364-51 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 3192 грн. 38 коп.;
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Кіровоградській області щодо нарахування в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 9267,06 грн.;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області відобразити в інформаційній системі органів ДПС та в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 списання (зменшення) боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 9267,06 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона в серпні 2020 року отримала оскаржувану вимогу ГУ ДПС у Кіровоградській області, яку вона вважає протиправною. Вказує, що вона працює в КНП "Клінічна дитяча міська поліклініка" міської ради міста Кропивницького. З 13.01.2014 по 07.05.2019 працювала на посаді молодшої медичної сестри отоларингологічного відділення Дитячої міської поліклініки №1 м.Кіровоград. У зв'язку з чим, роботодавець більше десяти років сплачує єдиний внесок з її заробітної плати. Крім того зазначала, що вона є пенсіонером з 2001 року та більше п'ятнадцяти років не є фізичною особою-підприємцем. Тому, на думку позивача, вимога про сплату боргу є протиправною та такою, що порушує її права. Крім того, посилається на те, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.01.2020, яке набрало законної сили 29.07.2020 по справі №340/2871/19, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 11 травня 2019 року №Ф-44364-51 на загальну суму 9267,06 грн., а тому вимогу від 06 квітня 2020 року №Ф-44364-51, на думку позивача можливо розцінювати як перевищення відповідачем владних повноважень. Також вказує, що відповідачем по справі повідомлено, що в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , рахується борг з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 9267,06 грн.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву (а.с.35-36), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначивши, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець з 31.01.2002 на загальній системі оподаткування та на дату формування вимоги, не перебувала в стані припинення підприємницької діяльності, що підтверджується реєстраційними та обліковими даними. Враховуючи вказане, відповідач вважає, що позивач не припинивши діяльність, у відповідності до п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" повинна з 01.01.2017 сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від фінансового стану платника. Крім того, зазначає, що згідно даних інформаційної системи, загальна сума заборгованості позивача станом на 31.03.2020 по ЄСВ складає 3192,38 грн., тому вважає вимоги позивача щодо зобов'язання відобразити в інформаційній системі органів ДПС та в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 списання (зменшення) боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 9267,06 грн. необґрунтованими.
У відповідності до п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст.ст.257, 262 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотань позивача та представника відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 31.01.2002 та з 12.02.2001 перебуває на обліку в органах доходів і зборів. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.05.2013 до реєстру включено відомості щодо недійсності свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а також 26.05.2020 - відомості про припинення підприємницької діяльності (а.с.49-50).
Судом встановлено, що 11 травня 2019 року ГУ ДФС у Кіровоградській області сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-44364-51 щодо сплати позивачем єдиного соціального внеску в сумі 9267,06 грн.
Позивач оскаржив вказану вимогу в судовому порядку. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 по справі №340/2871/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 11 травня 2019 року №Ф-44364-51 (а.с.9-12, 50-51).
Відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 31.03.2020 року, становить 3192,38 грн. (а.с.39-42).
На підставі цих даних, ГУ ДПС у Кіровоградській області сформовано вимогу №Ф-44364-51 від 06.04.2020 року про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.03.2020 року за даними інформаційної системи органу доходів і зборів її заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 3192,38 грн. недоїмки. (а.с.43)
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) та з діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. №2464-VІ (надалі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п.п.1, 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно з частинами 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Згідно ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03.03.2008 по 13.01.2014 працювала на посаді молодшої медичної сестри отоларингологічного відділення Дитячої міської поліклініки № 1 м.Кіровоград, з 13.01.2014 по 07.05.2019 працювала на посаді молодшої медичної сестри отоларингологічного відділення Дитячої міської поліклініки №1 м.Кіровоград, з 07.05.2019 по березень 2020 включно працювала в КНП "Клінічна дитяча міська поліклініка" міської ради міста Кропивницького на посаді молодшої медичної сестри отоларингологічного відділення, про що свідчить трудова книжка позивача НОМЕР_1 та протягом цього часу роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою №1484 від 18.12.2019 та індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с.17-18, 19, 30-31).
Отже, з цього часу роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
До того ж, під час вирішення зазначеної справи, суд враховує, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та реєстрації її як фізичної особи-підприємця.
А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в розумінні №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець, що, в свою чергу, виключає обов'язок позивача щодо сплати нею єдиного внеску у період, коли вона була найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем.
Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.200, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Крім того, суд зауважує, що судом під час ухвалення рішення від 20 січня 2020 року по справі №340/2871/19, яке набрало законної сили, було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та одержує пенсію за вислугу років з 19.02.2001 року, про що свідчить довідка №2383 від 13.12.2019. У відповідності до ч.4 ст.4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Дана норма кореспондується з п.3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 (далі за текстом - Порядок №435), згідно якого фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається. Враховуючи встановлені обставини, а також наведені норми законодавства України, суд дійшов висновку, що фізична особа-підприємець, яка є особою відповідно до ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, звільняється від сплати за себе єдиного внеску, окрім випадку її добровільної участі в системі загальнообов'язкового страхування.
На підставі ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені обставини, а також наведені норми законодавства України та практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 06.04.2020 року №Ф-44364-51.
Разом з тим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії Головного управління ДПС у Кіровоградській області щодо нарахування в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 9267,06 грн., а також зобов'язання Головне управління ДПС у Кіровоградській області відобразити в інформаційній системі органів ДПС та в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 списання (зменшення) боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 9267,06 грн., оскільки спору щодо цих обставин наразі між сторонами не існує, оскільки, як вбачається з інтегрованої картки платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 станом на 31.03.2020 залишок боргу становить 3192,38 грн.
Крім того, відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:
- сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;
- орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки);
- вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;
- борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9 - 11 цього розділу, - у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 Закону;
- є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі, - у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.
З огляду на положення ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України, здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору у сумі 840,80 грн. слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (а.с.5)
Керуючись ст.ст.132, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул.Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ 43142606) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 06 квітня 2020 року №Ф-44364-51.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) здійснені нею судові витрати на оплату судового збору в сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 43142606).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина