18 січня 2021 року № 320/6113/19
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення, яке викладено у листі від 07.10.2019 №2307/103-16 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком з дня звернення, тобто з 04.07.2019.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має сина, який визнаний в установленому порядку інвалідом з дитинства. Позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком як матері інваліда з дитинства відповідно до пункту 3 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV. Однак, оскарженим рішенням відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю підтвердження інвалідності дитини до 6-річного віку. Позивач вважає таку відмову безпідставною, що і стало підставою для її звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач у задоволенні позову просив відмовити, надавши відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначив, що позивачем не доведено факту визнання ОСОБА_2 дитиною інвалідом, шляхом надання відповідних документів визначених законодавством України. Тому підстав щодо призначення дострокової пенсії за віком у позивача немає.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступні обставини.
Позивач - є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особи з інвалідністю з дитинства.
Відповідно до виписки з Акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ №1052241 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом з дитинства та встановлено другу групу інвалідності з 04.02.2018.
17 травня 2016 року син позивача - ОСОБА_2 визнаний в установленому порядку інвалідом з дитинства. Діагноз: цукровий діабет І тип, Е 10, що підтверджується медичним висновком №595 про дитину-інваліда віком до 18 років від 17.05.2016.
04 липня 2019 року позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства відповідно до пункту 3 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV.
Рішенням від 07.10.2019 №2307/103-16 відповідач відмовив позивачу у призначенні дострокової пенсії, оскільки не виконано вимоги статті 115 розділу ХІV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині не підтвердження інвалідності дитини до 6-ти річного віку, законні підстави для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відсутні. .
Не погодившись із вказаним рішенням позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV.
Суд звертає увагу на те, що Законом України № 2249-VIII від 19.12.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2449-VIII від 07.06.2018року), з метою приведення норм діючого законодавства у відповідність до положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, - внесено зміни до ряду законодавчих актів України, які містять положення щодо закріплення та реалізації прав осіб, яким встановлено інвалідність: до Кодексу законів про працю України, Сімейного кодексу України, Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", Основ законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування, Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", Законі України "Про державну допомогу сімям з дітьми", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", Закону України "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам".
Зокрема, відбулась така заміна в назвах та текстах вищенаведених законодавчих актів таких слів: "інвалід" - на "особа з інвалідністю", "дитина-інвалід" - на "дитина з інвалідністю", "інвалід з дитинства" на "особа з інвалідністю з дитинства".
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Статтею 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ встановлено, що жінки, які народили пятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Відповідно до положень пункту в) статті 94 наведеного Закону дітям-інвалідам віком до 16 років соціальні пенсії призначаються в розмірі 100 процентів мінімального розміру пенсії за віком.
Поза увагою суду під час розгляду справи не може залишитись те, що окремо, така категорія громадян як батьки дітей-інвалідів та батьки дітей - інвалідів з дитинства в якості категорії громадян, на яких поширюються пільги на вихід на пенсію на пільгових умовах, чинним законодавством не виділена.
Так само, як на даний час у законодавстві України існує і термінологічна невизначеність самих понять "дитина-інвалід" (з 19.12.2017 року замінене на "дитина з інвалідністю") та "інвалід з дитинства" (з 19.12.2017 року замінене на "особа з інвалідністю з дитинства"), а відповідно відсутнє і чітке розмежування цих понять.
Цього поняття не містить ані Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII), ані Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16 листопада 2000 року № 2109-III (далі - Закон № 2109-III).
Відповідно до статті 6 Сімейного Кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Єдиними законодавчими актами, які містять визначення поняття "дитина інвалід" (з 19.12.2017 року замінене на "дитина з інвалідністю") - є Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (до зміни 19.12.2017 року назви - Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні") та Закон України "Про охорону дитинства".
Так, відповідно до положень абзацу третього статті 1 наведеного Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" дитина-інвалід ("дитина з інвалідністю") - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Водночас, абзац другий наведеної статті містить визначення, відповідно до якого: інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства" містить абзац, відповідно до якого визначено, що дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.
Окрім того, положення цієї статті містять відповідний абзац про те, що дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров'я та розвиток у зв'язку з інвалідністю, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини це дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах.
У Законі України "Про державну соціальну допомогу дітям - інвалідам та інвалідам з дитинства" встановлюються права і гарантії дітей і батьків на отримання пенсій і соціальних допомог.
Залежно від характеру захворювання визначаються соціально-медичні класифікації дітей-інвалідів. Соціальний аспект класифікації дітей-інвалідів знаходиться у правовій парадигмі, має юридичне підґрунтя і розглядається з погляду визначення категорій дітей із функціональними змінами і патологічними станами, які дають право на встановлення інвалідності на різні терміни, залежно від діагнозу.
Таким чином, визначення категорії інвалідів все ж можна зробити, виходячи з логічного тлумачення норм законодавства, а також законодавчо закріплених понять "дитина" та "інвалідність" (яка настає у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами):
- "дитина-інвалід" (з 19.12.2017 року - "дитина з інвалідністю") - це статус, який надається дитині від народження до 18 років у разі наявності двох обов'язкових фактів: 1) виявлення відповідного захворювання, травм чи вроджених вад до 6-річного віку та 2) встановлення на підставі відповідної документації закладів охорони здоров'я до досягнення дитиною 6 років інвалідності вперше;
- "інвалід з дитинства" (з 19.12.2017 року - "особа з інвалідністю з дитинства") - це статус дитини, який надається дітям від 6 до 18 років у випадках, коли сама інвалідність може наставати як до 6 років так і після (а не до 6-ти років) внаслідок певних травм та захворювань чи вроджених вад, - однак вперше така інвалідність встановлена у визначеному законом порядку на підставі медичної документації - вже після досягнення дитиною 6-річного віку.
Показанням для визначення інвалідності у дітей - є патологічні стани, які виникають при уроджених спадкових, здобутих захворюваннях та після травм.
Разом з тим, загальновідомим та беззаперечним є той факт, що будь-які діти (в тому числі, і до 18 років), які мають інвалідність, незалежно від часу її встановлення, - вимагають опіки та постійного нагляду, який, відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати законні представники: батьки; усиновителі; опікуни чи піклувальники; прийомні батьки; батьки-вихователі; патронатні вихователі.
Соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, забезпеченні медикаментами, технічними й іншими засобами, здійсненні реабілітаційних заходів, з медичної, соціальної, трудової та професійної реабілітації, побутового обслуговування, а також- встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.
Відтак, відповідно, посиленого соціального захисту потребують і особи, які доглядають за дітьми, які мають інвалідність, - як до досягнення ними 6-річного віку, так і у віці від 6 до 18 років.
Поряд з цим, зі змісту статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" можна зробити висновок, що право на дострокове призначення пенсії як матерям "дітей-інвалідів" та і матерям "інвалідів з дитинства" обмежується кількома умовами:
- виховання дитини-інваліда або інваліда з дитинства до шестирічного віку, якнайменше;
- досягнення жінкою, яка виховувала дитину-інваліда або інваліда з дитинства 50-річного віку;
- наявність страхового стажу роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дитиною (дітьми).
Окрім того, згідно даної статті - до поняття інвалідів з дитинства включено також дітей-інвалідів віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.
Згідно п.2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Відповідно до пункту 2.18 цього Порядку № 22-1 - визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Таким чином, суд приходить до переконання, що самим відповідачем, управлінням Пенсійного фонду, неправильно трактується вищенаведена норма Порядку №22-1, оскільки безпосередньо сама норма пункту 2.18 Порядку і містить не лише розмежування понять "інвалід з дитинства" та "дитина-інвалід", але й ставить в залежність від цих понять та часу набуття відповідного статусу дітьми - обовязковість подання матерями таких дітей тих чи інших документів при зверненні за призначенням дострокової пенсії, - відповідно, а саме:
- обов'язковість подання висновку ЛЛК про те, що дитина, мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, - для матері, дитині якої встановлено статус "дитини-інваліда" (а не статус "інваліда з дитинства") після досягнення шестирічного віку;
- обов'язковість подання висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності) - для матері, дитині якої встановлено статус "інваліда з дитинства" (а не статус "дитини-інваліда") після досягнення вісімнадцятирічного віку.
При цьому, з наведених норм права вбачається, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов'язковість визнання дитини, яка має статус "інваліда з дитинства" - "дитиною-інвалідом" до 6-ти річного віку.
Тобто, вимога про підтвердження наявності медичних показань для визнання дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, стосується саме категорії дітей-інвалідів, а не інвалідів з дитинства, до якої відносився син позивача.
Відтак, твердження відповідача спростовуються самим же пунктом 2.18 вищенаведеного Порядку №22-1, на який відповідач посилається у рішенні про відмову в призначенні пенсії позивачу та у відзиві.
Варто також зазначити, що абзац 11 підпункту 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 (із змінами, внесеними згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 23.05.2018 р. №11-1), в редакції чинній на момент звернення позивача за призначенням пенсії, - містять перелік документів, які засвідчують особливий статус особи, при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону. Такими документами визначено лише: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.
Докази наявності медичних показань для визнання дитини інвалідом з дитинства (а не дитиною-інвалідом) до досягнення шестирічного віку вказаним пунктом - не вимагаються.
Підтвердження наявності медичних показань для визнання "дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку", у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, стосується саме категорії "дітей-інвалідів", - а не категорії "інвалідів з дитинства", до якої відноситься син позивача.
Будь-яких вимог щодо підтвердження наявності медичних показань для визнання особи "інвалідом з дитинства" (а не "дитиною-інвалідом") до досягнення шестирічного віку чинним законодавством не визначено.
Як вже було зазначено вище, в ході розгляду даної справи встановлено, що син позивача визнаний інвалідом з дитинства - ще до досягнення 18-річного віку, що визнається відповідачем і про, що є відповідні висновки.
У даному випадку, всі вказані документи наявні у позивача та надавалися відповідачу, що не заперечується відповідачем.
Згідно з вимогами пункту 4.2 Порядку №22-1, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Зі змісту пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вбачається, що право на призначення дострокової пенсії мають не тільки матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а і матері осіб з інвалідністю віком до 16 років.
Документи, які підтверджують встановлення у віці до 16 років інвалідності дитині позивача, були надані відповідачу із заявою про призначення пенсії.
У даному випадку позивачем було надано до органу Пенсійного фонду всі передбачені чинним законодавством документи, необхідні для призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, а саме документи, які підтверджують, що інвалідність її сина настала до досягнення вісімнадцятирічного віку, та підпадає під категорію інвалід з дитинства до 16 років.
В зв'язку з наведеним, суд вважає, що доводи відповідача є необґрунтованими, а вказана відповідачем підстава для відмови у призначенні пенсії - не ґрунтується на приписах чинного законодавства, оскільки вимога відповідача щодо необхідності підтвердження факту визнання ОСОБА_2 інвалідом з дитинства до шестирічного віку - є протиправною.
Згідно зі статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи вказані норми закону, враховуючи, що позивачем було надано висновок яким підтверджується, що інвалідність її сина настала до виповнення 16 років, та з рахуванням достатнього страхового стажу позивача для призначення дострокової пенсії, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив у призначенні позивачці пенсії. Суд вважає, що відповідач повинен був призначити позивачу пенсію як матері інваліда з дитинства, при цьому суд вважає безпідставними доводи відповідача про ненадання позивачем усіх документів, необхідних для призначення пенсії, а саме: ненадання довідки ЛКК про фактичне настання інвалідності сина позивача до 6 років.
До ряду аналогічних висновків, викладених судом у даній постанові, дійшов Верховний Суд у постановах від 31 липня 2018 року у справі № 501/2838/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі №216/2437/16-а.
На підставі частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновок, викладений у зазначених постановах.
Крім того, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з частиною 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.09.2014 року, за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.
Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 року) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
В ході розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи позивача про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України Київської області, яке викладено в листі від 07.10.2019 №2307/103-16 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу як матері особи з інвалідністю з дитинства та зобов'язати призначити пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, а тому суд приходить до переконання про необхідність задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача призначити їй дострокову пенсію.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768, 40 грн., сплачений при зверненні до суду.
Керуючись статтями 11, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Київської області, яке викладено у листі від 07.10.2019 №2307/103-16 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком з дня звернення, тобто з 04.07.2019.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 22933548) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лиска І.Г.