вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" січня 2021 р. Справа№ 910/10843/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Ткаченка Б.О.
Поляк О.І.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/10843/20 (суддя Чебикіна С.О., повний текст складено - 05.10.2020) за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про відшкодування шкоди у розмірі 61 762,64 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" 61 762,64 грн. страхового відшкодування.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на те, що відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 61 762,64 грн. відповідно до встановлених Полісом №АО/005846707 лімітів відшкодування по майну та франшизи.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/10843/20 у задоволенні позову відмовлено повністю з огляду на не звернення позивача до відповідача з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, направлення якої вимагається приписами статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/10843/20 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на необов'язковість попереднього звернення до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/10843/20; роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Також, вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали.
У встановлений судом строк від сторін жодних клопотань, в тому числі і про розгляд справи у судовому засіданні, до суду не надійшло.
В свою чергу, відповідачем було подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив проти задоволення її вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову, з наступних підстав.
Між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (як страховиком) та ОСОБА_1 (як страхувальником) 27.09.2018 укладено Договір №245003/4640/0000002 добровільного страхування наземного транспорту "Автоцивілка навпаки", предметом якого є страхування транспортного засобу "Volkswagen Polo", д.н.з. НОМЕР_1 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 08.08.2019 року о 22:30 год. автомобіль марки "Volkswagen Polo", д.н.з. НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження.
Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля "Volkswagen Passat", д.н.з. НОМЕР_2 , вимог пункту 13.1 Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/10875/19 від 06.11.2019 року.
Звітом від 16.07.2020 №4790 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного ТЗ, складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 , визначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля "Volkswagen Polo", д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників складає 69 482,24 грн.
Згідно ремонтної калькуляції СТО, на якій здійснювався ремонт пошкодженого автомобілю "Volkswagen Polo", д.н.з. НОМЕР_1 , вартість відновлювального ремонту складає 63 520,27 грн.
Відповідно до Страхового акту №00312840 вказану подію визнано страховим випадком, та визначено суму, що підлягає виплаті потерпілій особі у розмірі 62 762,64 грн.
Позивач здійснив виплату страхового відшкодування на суму 62 762,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 31.01.2020 №133836.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Volkswagen Passat", д.н.з. НОМЕР_2 , на момент настання страхової події була застрахована у відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/005846707, ліміт відповідальності по майну становить 100 000 грн., розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 1 000 грн.
Як вже було вказано, предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 61 762,64 грн. (62 762,64 грн. - сума виплаченого страхового відшкодування потерпілій особі - 1 000 грн. франшизи).
Підставою для відмови у задоволенні вказаних вимог місцевим господарським судом визначено не звернення позивача до відповідача з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, направлення якої вимагається приписами статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Колегія суддів вважає наведені висновки необґрунтованими, враховуючи наступне.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV ("Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо - транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:
навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;
неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому, саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим, у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому, у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду при цьому послалася на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.
Окрім наведеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 зазначила, що жодним законодавчим актом не передбачено обов'язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, та відсутність такого звернення не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права та необґрунтовано відмовив у позові про стягнення страхового відшкодування з тих підстав, що позивач не звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.
При цьому, у даній справі, апеляційним судом встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 08.08.2019 року, а позов до суду подано в 22.07.2020 року, тобто в межах встановленого законом річного строку.
Окрім наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. При цьому, страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору, і не може перевищувати розміру реальних збитків (втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права). Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Такими законами, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що до страховика за договором майнового страхування (позивача у справі) після виплати страхового відшкодування потерпілій особі у межах фактичних витрат, які не можуть перевищувати розміру реальних збитків, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
У Законі України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9 ч. 1 ст. 7). Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За змістом цього Закону (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі ст. 29 п. 32.7 ст. 32 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092).
Відповідно до вимог п. 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;
Е з - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Тому, пред'явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.
У даному випадку позивачем пред'явлено до відповідача вимогу про виплату страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, що є правомірним з огляду на вищевикладене.
Слід також зазначити, що спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Розмір франшизи за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/005846707, складає 1 000 грн.
Отже, розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем обґрунтовано зменшено позивачем на суму франшизи (62 762,64 грн. - загальна сума страхового відшкодування - 1 000 грн. - франшиза).
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги про відшкодування шкоди у розмірі 61 762,64 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Крім цього, оскільки позовні вимоги задовольняються судом, витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на нього.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/10843/20 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/10843/20 про відмову у задоволенні позову скасувати.
3. Прийняти нове рішення по справі №910/10843/20, яким позов приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про відшкодування шкоди у розмірі 61 762,64 грн., задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (Україна, 01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26, код 32382598) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (Україна, 04112, місто Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6 літ. В, код 20033533) 61 762 грн. 64 коп. страхового відшкодування та 2 102 грн. судового збору.
4. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (Україна, 01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26, код 32382598) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (Україна, 04112, місто Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6 літ. В, код 20033533) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 153 грн.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 19.01.2021 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді Б.О. Ткаченко
О.І. Поляк