ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 січня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2169/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Сілаєва В.С.
за участю представників учасників справи:
від Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, м. Одеса - не з'явився;
від Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса - Науменко О.В. за довіреністю від 04.01.2021 року № 23-9/4;
Товариства з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса”, м. Чорноморськ Одеської області - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року, м. Одеса, суддя Невінгловська Ю.М., повний текст рішення складено та підписано 02.11.2020 року
у справі № 916/2169/20
за позовом Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, м.Одеса
до відповідача Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м.Одеса
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса”, м.Чорноморськ Одеської області
про зобов'язання повернути майно,-
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
В липні 2020 року Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство, м.Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса, в якій просило зобов'язати Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт”, м.Одеса повернути Причорноморському державному регіональному геологічному підприємству, м. Одеса належне йому науково-дослідне судно «Искатель», а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.11.2019 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” було укладено договір № 129/11/19 про закупівлю послуг з докового ремонту в обсягах вимог Регістру судноплавства України науково-дослідного судна «Искатель», який в частині здійснення ремонту Товариство з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” виконало в повному обсязі, що підтверджується актами наданих послуг № 27 від 30.11.2019 року та № 30 від 31.12.2019 року, але згідно умов договору не може повернути судно позивачу на місце стоянки за адресою: м. Чорноморськ, с. Бурлачя балка, вул. Центральна, 99 з причин притримання судна Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” через грошові зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” перед Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” за договором від 11.12.2019 року № СР-577.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.08.2020 року за вищезазначеною позовною заявою відкрито провадження у справі № 916/2169/20, а також залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса”, м. Чорноморськ Одеської області.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року у справі №916/2169/20 (суддя Невінгловська Ю.М.) позов задоволено; зобов'язано Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса повернути Причорноморському державному регіональному геологічному підприємству, м. Одеса належне йому науково-дослідне судно «Искатель»; стягнуто з Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса на користь Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, м. Одеса 2 102 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кредитор має право притримати річ боржника у випадку, якщо таке право надано безпосередньо законом або сторони домовились про це в письмовому правочині, шляхом внесення відповідних застережень до договору або доповнень до нього. Між тим, договір № СР-577 від 11.12.2019 року, укладений між третьою особою та відповідачем у справі, не містить домовленостей сторін про право притримання, як спосіб забезпечення зобов'язань за цим договором. Доказів укладання в письмовій формі окремого договору щодо забезпечення виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за договором підряду, в тому числі шляхом притримання, до матеріалів справи не надано. Не має правовідносин, за яких могло виникнути право на притримання речі, або забезпечення виконання зобов'язань і між позивачем та відповідачем. З урахуванням вказаного суд дійшов висновку, що не може бути визнане правомірним володіння відповідачем, в якості способу забезпечення виконання зобов'язань третьою особою, річчю, що належить позивачу, за відсутністю договірних правовідносин з ним безпосередньо щодо цього майна та як наслідок, притримання відповідачем належного позивачу майна жодним чином не спрямоване на стимулювання третьої особи до належного виконання зобов'язань перед відповідачем, а також не надає відповідачу права на задоволення своїх грошових вимог до третьої особи за рахунок вартості майна позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року у справі № 916/2169/20 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику за рахунок позивача судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не враховано, що саме Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса”, м. Чорноморськ Одеської області здійснено порушення умов обох договорів та з його боку створено ситуацію, що склалася з майном позивача. Скаржником лише реалізовано право, надане йому нормами ст. 594, 856 Цивільного кодексу України. При цьому, в даному випадку право притримання може бути реалізовано шляхом заборони на вихід судна з порту, як це передбачено п. 4.1.3 договору № СР-577 від 11.12.2019 року, яке зафіксовано у письмовій формі.
Скаржник зауважує, що судом визначено, що даний позов є віндикаційним, тобто відповідач мав привласнити майно позивача, разом з тим, скаржник не отримував правовстановлюючі документи на спірне майно, що виключає привласнення ним судна. Притримання не передбачає перехід права власності до кредитора та залишає за боржником право розпоряджатися своїм майном. Тобто в цій ситуації відсутні ознаки привласнення. Відповідно позов є негаторним, а не віндикаційним, як про те зазначив суд.
Також скаржник зазначив, що суд першої інстанції помилково послався на ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки Одеський порт отримав судно на підставі договору № СР-577 від 11.12.2019 року, а тому зобов'язання, яке виникло в Одеського порту є договірним, а не кондиційним. Договір № СР-577 від 11.12.2019 року на сьогодні є діючим та буде діяти до повного виконання зобов'язань (п. 13.4.), тобто правова підстава зараз існує.
Окрім іншого скаржник зауважив, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса”, м. Чорноморськ Одеської області повинно повернути судно позивачу. В матеріалах справи доказів звернення позивача до підрядника немає. Тому Одеський порт не є належним відповідачем у даній справі, бо ним отримано судно на підставі договору та виконано його умови. Одеський порт є лише субпідрядником та не посягає на право власності позивача щодо його майна.
З урахуванням викладеного скаржник вважає, що судом не враховано ані суб'єктний склад правовідносин, ані ситуацію, в яку потрапили обидві сторони справи, не повністю встановлено обставини, які мають значення для справи, та неправильно визначено відповідно до встановлених судом обставин правовідносини.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року у справі № 916/2169/20, справу призначено до судового розгляду.
Учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В судове засідання з'явився представник скаржника, який підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року у справі № 916/2169/20 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, будь-яких клопотань процесуального характеру на надали про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні поштові повідомлення про вручення ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду.
Крім того, з метою належного повідомлення учасників справи № 916/2169/20 на офіційному веб-сайті Південно-західного апеляційного господарського суду 06.01.2021 року було розміщено відповідне повідомлення.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, строк розгляду апеляційної скарги закінчився, а подальше затягування розгляду справи може призвести до порушення до порушення прав та інтересів особи, яка з'явилась в судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та третьої особи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса не потребує задоволення, але рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року у справі № 916/2169/20 потребує зміни в його мотивувальній частині з викладенням її в редакції постанови суду апеляційної інстанції з залишенням без змін рішення в іншій частині, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство, м. Одеса є власником науково-дослідного судна «Искатель» відповідно до Свідоцтва про право власності на судно від 12.08.2005 року PV № 00269.
19.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса”, м.Чорноморськ Одеської області (виконавець) та Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством, м. Одеса (замовник) було укладено договір №129/11/19 про закупівлю послуг з докового ремонту в обсягах вимог Регістру судноплавства України науково-дослідного судна «Искатель», відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги з ремонту НДС «Искатель», визначених процедурою відкритих торгів з використанням матеріалів, комплектуючих, лакофарбних, замінюваних та витратних матеріалів, мастил, олив та інших технічних рідин тощо (далі - матеріальні ресурси) виконавця в порядку, в строки та на умовах, визначених цим договором, відповідно до попередніх ремонтних відомостей НДС «Искатель», які є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги.
Відповідно до п. 2.15 договору, виконавець на підставі окремих договорів має право залучати до надання послуг за цим договором субвиконавців без збільшення ціни цього договору, погіршення якості та подовження строків надання послуг, залишаючись відповідальним перед замовником у повному обсязі за результати (якість, строки, обсяги) наданих послуг. Оплата наданих субвиконавцями послуг здійснюється виконавцем.
Субвиконавці, що залучаються виконавцем до надання послуг, повинні відповідати вимогам, встановленим до виконавця для надання відповідних послуг (частини послуг), зокрема, мати досвід надання аналогічних послуг (п. 2.16 договору).
Згідно з п. 3.1 договору, його загальна ціна складає 3 010 566,66 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 602 113,34 грн., разом ціна договору становить 3 612 680,00 грн.
Умовами п. 5.1 договору визначено, що строк надання послуг становить не більше 60 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі судна в ремонт.
Відповідно до 5.4 договору виконавець після завершення надання послуг, приймання ремонтних робіт на судні регістром, надає замовнику виконавчу ремонтну відомість та акт здачі-приймання наданих послуг в двох примірниках, які замовник протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів з дня їх отримання від виконавця повинен підписати та один примірник підписаної виконавчої ремонтної відомості та акту здачі-приймання наданих послуг повернути виконавцю, або надати письмову вмотивовану відмову в той же строк.
Виконавець зобов'язаний, зокрема забезпечити зберігання судна, яке є власністю замовника, і повернути його замовнику у день підписання сторонами акту приймання судна з ремонту (п. 6.3.17 договору).
Згідно з п. 11.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та засвідчення печатками сторін (за наявності) та діє до 31.12.2019 року.
На виконання умов договору, сторонами було підписано акт приймання судна в ремонт від 26.11.2019 року за місцем складання ДП «Одеський порт» ВСП «Судноверф «Україна», згідно якого сторони зробили огляд НДС «Искатель» на предмет визначення готовності приймання судна в ремонт. При цьому, в акті зазначено, що НДС «Искатель» вважається прийнятим в ремонт Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” з 26.11.2019 року.
30.11.2019 року та 31.12.2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса”, м. Чорноморськ Одеської області та Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством, м. Одеса були підписані акти наданих послуг №27 на суму 556 740,14 грн. та № 30 на суму 3 055 939,86 грн. відповідно, згідно яких виконавцем були виконані послуги з докового ремонту судна «Искатель» відповідно до договору № 129/11/19 від 19.11.2019 року.
Згідно виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” рахунку від 31.12.2019 року № 39 на суму 2 107 396,67 грн. (а.с. 21), 28.11.2019 року позивачем було сплачено 1 083 804 грн. та 29.01.2020 року ще додатково 1 000 000 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача (а.с. 22-23).
Одночасно з цим, 11.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” (замовник) та Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” (виконавець) було укладено договір № СР-577, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується виконати роботи з ремонту НДС «Искатель (надалі - судно) в обсязі, передбаченому договірною відомістю-кошторисом вартості ремонт: (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього договору, за завданням другої стороні (замовника), своїми силами і засобами, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до п. 1.2.1 договору № СР-577 передача судна в ремонт здійснюється з оформленням відповідних актів.
Попередня вартість цього договору відповідно до договірної відомості-кошторису вартості ремонту (додаток № 1) становить 472 814,96 грн., в т.ч. ПДВ 78 802,49 грн. (п. 2.1. договору № СР-577).
Згідно з п. 3.1., 3.2. договору № СР-577 датою початку робіт вважається дата підписання сторонами акту приймання судна в ремонт; датою закінчення робіт є дата підписання сторонами акту приймання судна з ремонту.
Пунктом 4.1. договору № СР-577 сторони погодили, що загальна вартість ремонту судна, обчислена відповідно до розділу цього договору, повинна бути виплачена замовником виконавцю наступним чином:
- попередня оплата 30% по договірній ціні відомості-кошторису вартості ремонту (додаток № 1) протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку замовником особисто або по електронній пошті;
- оплата відповідно до підписаний процентовочних актів проводиться протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку замовником особисто або по електронній пошті.
- остаточний розрахунок проводиться за виконавчою відомістю-кошторисом вартості ремонту судна і після підписання акту виходу судна з ремонту з урахуванням оплати, здійсненої згідно з пп. 4.1.1. та 4.1.2. цього договору протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку замовником особисто або по електронній пошті і до виходу судна з акваторії Одеського морського порту.
Згідно з п. 4.3. договору № СР-577 у разі невиконання замовником зобов'язань за договором, виконавець має право призупинити виконання робіт за договором.
12.12.2019 року за послуги з ремонту судна Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” Товариству з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” було виставлено рахунок № 200018 на сплату суми передоплати 30 %, що складає 141844,50 грн. (а.с.84), який Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” було оплачено 17.12.2019 року, що підтверджується банківською випискою № БВ00002747 за 17.12.2019 року (а.с. 85).
31.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” (замовник) та Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” (виконавець) відповідно до договору № СР-577 від 11.12.2019 року було оформлено та підписано акт приймання судна з ремонту, відповідно до якого Одеським портом виконано в повному обсязі всі роботи з ремонту науково-дослідного судна «Искатель» та зазначено, що остаточна вартість виконаних робіт відповідно до вказаного акту складає 1 620 034,29 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 270005,71 грн.
В подальшому, а саме 14.01.2020 року та 13.02.2020 року Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” Товариству з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” було виставлено рахунок № 200018/1 від на суму 656 227,94 та № 200018/2 на суму 963 806,35 грн. відповідно, доказів оплати яких матеріали справи не містять.
08.04.2020 року листом № 80/334/610 Державне підприємством “Одеський морський торговельний порт” просило Товариство з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” сплатити заборгованість за вищевказаними рахунками.
Крім того, в матеріалах справи наявний гарантійний лист від Товариства з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса”, яким воно гарантувало Державному підприємству “Одеський морський торговельний порт” сплату рахунків протягом 30 календарних днів після виходу судна з акваторії порту.
15.06.2020 року Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство, м.Одеса направило на адресу Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт” претензію № 02/194 з вимогою негайного усунення перешкод щодо повернення наукового-дослідного судна «Искатель».
У відповідь на претензію Державне підприємств “Одеський морський торговельний порт” листом від 01.07.2020 року № 20/7-370/1220 повідомило позивача, що Державне підприємств “Одеський морський торговельний порт” у відповідності до приписів ст. 856 Цивільного кодексу України, в зв'язку із порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” своїх зобов'язань за договором № СР-577 в частині оплати вартості наданих послуг ремонту, притримало у себе судно до погашення Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” заборгованості за договором № СР-577 від 11.12.2019 року.
Доказів повернення судна власнику за відповідним актом матеріали справи не містять, що і стало підставою для звернення Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, м. Одеса з даним позовом до суду.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
Так, звертаючись із відповідним позовом до суду з вимогою про зобов'язання Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса повернути Причорноморському державному регіональному геологічному підприємству, м. Одеса належне йому науково-дослідне судно «Искатель», позивач посилався на те, Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт” притримує витребуване судно через грошові зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” перед Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” за договором від 11.12.2019 року № СР-577.
Судова колегія зауважує, що в даному випадку між сторонами у справі відсутні будь-які договірні правовідносини, з огляду на що для правильного вирішення спору по суті необхідно встановити правову природу позову у даній справі, що в свою чергу впливає на предмет доказування та коло обставин, які мають бути досліджені у справі.
Так, матеріалами справи підтверджено, та учасниками справи не заперечується, що Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство, м. Одеса є власником науково-дослідного судна «Искатель» відповідно до свідоцтва про право власності на судно від 12.08.2005 року PV № 00269.
19.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса”, м.Чорноморськ Одеської області (виконавець) та Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством, м. Одеса (замовник) було укладено договір №129/11/19 про закупівлю послуг з докового ремонту в обсягах вимог Регістру судноплавства України науково-дослідного судна «Искатель». На виконання умов договору, сторонами було підписано акт приймання судна в ремонт від 26.11.2019 року за місцем складання ДП «Одеський порт» ВСП «Судноверф «Україна».
Тобто, з метою здійснення ремонту судна «Искатель» на підставі вказаного договору позивач передав таке судно за актом в ремонт Товариству з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса”, м. Чорноморськ Одеської області.
При цьому, з метою виконання вказаного договору 11.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” (замовник) та Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” (виконавець) було укладено договір № СР-577, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язувався виконати роботи з ремонту НДС «Искатель (надалі - судно), за завданням другої стороні - (замовника), своїми силами і засобами, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити виконану роботу.
31.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” (замовник) та Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” (виконавець) відповідно до договору № СР-577 від 11.12.2019 року було оформлено та підписано акт приймання судна з ремонту, відповідно до якого Одеським портом виконано в повному обсязі всі роботи з ремонту науково-дослідного судна «Искатель» та зазначено, що остаточна вартість виконаних робіт відповідно до вказаного акту складає 1 620 034,29 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 270 005,71 грн.
З вказаного вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Босфор-Одеса” передало належне позивачу на праві власності судно в ремонт Державному підприємству “Одеський морський торговельний порт”. При цьому, незважаючи на те, що між третьою особою та відповідачем у справі було підписано акт приймання судна з ремонту, на момент розгляду справи зазначене судно утримується відповідачем, що останнім підтверджено. При цьому, підставою для утримання даного майна відповідачем вказано невиконання третьою особою своїх зобов'язань за договором № СР-577 від 11.12.2019 року в частині розрахунку за виконаний ДП «Одеський порт» ремонт.
Тобто, позивач у справі - Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство, м. Одеса, який є власником науково-дослідного судна «Искатель», наразі обмежений у праві користування та розпорядження своїм майном, оскільки відповідач у справі - Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт”, який отримав вказане судно на підставі договірних відносин із третьою особо, наразі утримує таке судно (власність позивача) з метою забезпечення зобов'язання третьої особи. При цьому, таке притримання судна не пов'язане з позбавленням володіння ним позивача.
Дослідивши обставини справи та правовідносини, що виникли між учасниками справ, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частинами 1, 2, 3 ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
У відповідності зі ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 Цивільного кодексу України).
Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування або (та) розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричинили позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними. Негаторний позов є речово-правовим, може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних відносин, подається щодо індивідуально-визначеного майна.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Тобто, для задоволенні такої категорії позовів позивачу потрібно довести, а суду дослідити, дві головні обставини, а саме те, що позивач є власником спірного майна, а відповідач протиправно перешкоджає позивачу у здійсненні права користування та розпорядження таким майном.
В даному випадку факт наявності права власності у позивача на спірне судно підтверджений матеріалами справи та учасниками справи не заперечується.
Що стосується здійснення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу у здійсненні права користування та розпорядження вищевказаним судном, судова колегія заважує таке.
Як вже зазначалось раніше, судно у відповідача перебуває на підставі укладеного між ним та третьою особою договору від 11.12.2019 року № СР-577.
При цьому, матеріали справи свідчать про те, що обумовлені вказаним договором роботи відповідачем виконані, сторонами навіть складено та підписано акт приймання судна з ремонту. Проте судно за вказаним актом третій особі повернуто не було, оскільки відповідач посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Босфор-Одеса» своїх зобов'язань за договором в частині повної оплати, з огляду на що відповідач вважає, що має право на притримання судна в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 856 Цивільного кодексу України, якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника.
Для захисту права підрядника на отримання винагороди та інших платежів від замовника наведеною нормою встановлена можливість підрядника притримати результати робіт, устаткування, залишок невикористаного матеріалу, а також іншого майна замовника у разі затримки передачі коштів замовником. При застосування такого забезпечення зобов'язання сторони повинні враховувати загальні положення правового змісту, які передбаченні ст. 594 - 597 Цивільного кодексу України.
Так, за змістом ч. 1, ч. 2 ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе (ст. 595 Цивільного кодексу України).
Право притримання виникає на підставі прямої вказівки ст. 594 Цивільного кодексу України і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником.
При цьому, загальний цивільно-правовий зміст права підрядника на притримання має такі суттєві ознаки: підрядник повинен правомірно володіти майном замовника; порушення замовником строків виконання своїх зобов'язань за договором підряду; підрядник повинен повідомити замовника про притримання певних речей чи майна.
Тобто, для виникнення права на притримання речі особа має правомірно володіти майном саме замовника, з чого вбачається що предметом притримання може бути лише майно, належне боржнику.
В даному випадку, незважаючи на те, що відповідач у справі отримав спірне майно за достатніх правових підстав, а саме на підставі договору, останній в будь-якому випадку не набув права на притримання отриманої у ремонт речі, оскільки така річ не належала та наразі не належить його контрагенту, а саме Товариству з обмеженою відповідальністю «Босфор-Одеса», а належить взагалі третій особі, позивачу у справі, яка не є учасником правовідносин, що виникли з вказаного майна між відповідачем та третьою особою.
До того ж судова колегія наголошує, що відповідач та третя особа підписали акт приймання судна з ремонту, тобто сама по собі вказана обставина свідчить про те, що відповідач у справі - Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт”, м.Одеса, підписавши такий акт без зауважень та заперечень погодився із своїм обов'язком повернути судно замовнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Босфор-Одеса», а отже, після підписання такого акту, утримання судна та його неповернення власнику є протиправними діями.
Крім того, судова колегія наголошує, що за результатами розгляду іншої справи рішенням Господарського суду Одеської області від 24.11.2020 року у справі № 916/1840/20 задоволено в повному обсязі позов Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт” до Товариства з обмеженою відповідальністю «Босфор-Одеса», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Причорноморського державного регіонального підприємства, про стягнення 1536444,15 грн., як боргу, що виник за укладеним між відповідачем та третьою особою договору від 11.12.2019 року № СР-577.
Тобто, наразі суми боргу за договором від 11.12.2019 року № СР-577, на підставі якого відповідачем здійснювалось притримання судна, стягнута в судовому порядку, і підстава для притримання судна, яку вказував відповідач, взагалі відсутня.
З урахуванням викладеного, судова колегія наголошує, що у відповідача відсутні будь-які достатні правові підстави для утримання та неповернення належного на праві власності позивачу майна, з огляду на що судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що дійсно згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, проте судом першої інстанції спірні правовідносини також було кваліфіковано помилково (як віндикаційні та кондикційні), що не призвело, враховуючи висновок суду щодо суті спору, до неправильного його вирішення, тому не може бути достатньою підставою для скасування вірного висновку місцевого господарського суду, оскільки згідно з ч. 2 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, однак мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення слід змінити, виклавши її в редакції постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року у справі №916/2169/20 не потребує задоволення, але рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року у справі № 916/2169/20 потребує зміні в його мотивувальній частини з викладенням її в редакції постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року у справі № 916/2169/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року у справі №916/2169/20 - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 року у справі № 916/2169/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 18.01.2021 року.
Повний текст постанови складено та підписано 19 січня 2021 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош