Постанова
Іменем України
14 січня 2021 року
м. Київ
справа № 466/2383/19
провадження № 61-3463св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Волинської області,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу прокуратури Волинської області на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 липня 2019 року у складі судді Невойта П. С. та на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б.,
Шандри М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що
18 лютого 2002 року Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами чужим майном у особливо великих розмірах шляхом обману, а також перевищення службових повноважень службовими особами прокуратури Залізничного району м. Львова, що спричинило тяжкі наслідки за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статтею 190, частиною третьою статті 365 КК України (в редакції 1960 року).
26 грудня 2003 року начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області Підгорним О. Ф. відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України.
У результаті довготривалого розгляду справи 22 липня 2016 року слідчим прокуратури Волинської області остаточно закрито вказане кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 на підстав пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 з 2003 року перебував на підписці про невиїзд, а все майно знаходилося під арештом, це негативно позначилося на звичайному способі його життя та обмежувало його життєві зв'язки, для поновлення яких необхідно докласти значних зусиль, він безпідставно був обмежений у вільному пересуванні більше десяти років, не мав можливості належно використовувати та реалізовувати свої права.
Через неналежне розслідування та незаконне притягнення до кримінальної відповідальності було завдано шкоди діловій репутації позивача, призвело до нервових хвилювань, стресу. За час незаконного перебування під слідством та судом понад 12 років він зазнав моральної шкоди, яка полягає у психічних стражданнях, перебування у стані безперервного нервового стресу, втраті нормальних життєвих зав'язків, були порушені його конституційні права, у здійсненні яких він був обмежений. Обранням запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд він був обмежений у праві вибору вільного пересування. Зазначає, що внаслідок неправомірних дій органу досудового розслідування позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює, в розмірі 925 950,00 грн.
Посилаючись на зазначене, просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути моральну шкоду в розмірі 925 950,00 грн.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня
2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 625 950,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судові витрати віднесено на рахунок держави.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури були порушені конституційні права позивача, що завдало йому фізичних і моральних страждань, призвело до погіршення психологічного стану. Перебування на підписці обмежувало право вільного пересування позивача, а також обмежувалося право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, суд першої інстанції вважав, що за час незаконного перебування громадянина перед слідством та судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць перебування перед слідством та судом.
Таким чином, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи, ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 625 950,00 грн, із розрахунку 4 173,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на час винесення рішення) за 150 місяців перебування під слідством і судом.
На думку судів, вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі
300 000,00 грн (у розрахунку додатково по 2 000,00 грн за кожен місяць) є необґрунтовані та не доведені позивачем. Після закриття кримінального провадження запобіжні заходи відносно ОСОБА_1 були скасовані, позивачем не надано належних доказів щодо додаткових негативних наслідків під час проведення досудового слідства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 лютого 2020 року заступник прокурора Волинської області звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить суд змінити оскаржувані судові рішення, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 550 836,00 грн із урахуванням 132 місяців перебування позивача під слідством і судом, а не 150 місяців.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У червні 2020 року справу № 466/2383/19-ц передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті
394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень прокуратура Волинської області зазначає застосування судом апеляційної інстанції норми права без врахування правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц,
від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 щодо визначення розміру моральної шкоди.
У вказаних постановах Верховним Судом зроблено висновок, зокрема, про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.
Позивачем не надано переконливих доказів заподіяння йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж визначено законодавством, а тому має бути визначений із розрахунком перебування під слідством та судом позивача, а саме: 132 місяців.
В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга прокуратури Волинської області подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу прокуратури Волинської області, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Відзив мотивовано тим, що незначне перевищення розміру відшкодування моральної шкоди від мінімально встановленого законом є виправданим, зважаючи на загальний, значний термін перебування під слідством і судом (12 років), що становить більше 30 % загальної тривалості життя позивача і більше 50 % тривалості життя від повноліття. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 19 грудня 2003 року Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу за фактом заволодіння невстановленими особами на арештмайданчику в с. Солонка Пустомитівського району Львівської області за частиною четвертою статті 190 КК України, виділено з кримінальної справи № 50-37-2 в окреме провадження та направлено для подальшого розслідування в СУ УМВСУ у Львівській області.
26 грудня 2003 року начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області Підгорним О. Ф. відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (а. с. 54, т. 1).
30 грудня 2003 року прокуратурою Волинської області ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (в редакції 1960 року) та обрано запобіжний у вигляді підписки про невиїзд (а. с. 55, т. 1).
Прокуратурою Волинської області було складено обвинувальний висновок у справі про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України 1960 року, а справу направлено для розгляду в Шевченківський районний суд м. Львова.
08 грудня 2004 року постановою Шевченківського районного суду м. Львова справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України 1960 року направлено прокурору Волинської області для проведення додаткового розслідування (а. с. 61-67,
т. 1).
29 березня 2005 року ухвалою Апеляційного суду Львівської області постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня
2004 року скасовано.
22 квітня 2005 року Апеляційним судом Львівської області справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України 1960 року передано для розгляду в Пустомитівський районний суд Львівської області (а. с. 71, т. 1).
13 серпня 2012 року вироком Пустомитівського районного суду Львівської області ОСОБА_1 виправдано за частиною третьою статті 166 КК України в редакції 1960 року у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину (а. с. 72-78, т. 1).
30 жовтня 2012 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області за апеляцією прокурора, який брав участь у справі, вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 серпня 2012 року, яким ОСОБА_1 виправдано за частиною третьою статті 166 КК України в редакції 1960 року, було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд (а. с.79-80, т. 1).
05 квітня 2013 року під час нового судового розгляду справи про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (1960 року), постановою Пустомитівського районного суду Львівської області кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 повернуто прокурору Волинської області для її об'єднання з кримінальним провадженням № 12013150270000181 від 19 лютого
2013 року за частиною четвертою статті 190 КК України та організації проведення додаткового розслідування (а. с. 81-85 ,т. 1).
Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін.
23 травня 2013 року прокуратурою Волинської області кримінальну справу відповідно до вимог статті 218 КПК України направлено до прокуратури Львівської області, якою проведення досудового розслідування доручено прокуратурі Пустомитівського району Львівської області.
30 травня 2013 року постановою в.о. прокурора Львівської області
Татарина Б. С. здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013150270000181 доручено прокуратурі Пустомитівського району Львівської області (а. с. 86-87, т. 1).
31 травня 2013 року відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (в редакції 1960 року) внесено до ЄРДР № 42013150270000046.
10 червня 2013 року прокуратурою Пустомитівського району Львівської області кримінальні провадження № 42013150270000046 та
№ 12013150270000181 об'єднано в одне провадження за
№ 12013150270000181 (а. с. 88-89, т. 1).
08 липня 2013 року постановою заступника прокурора Львівської області визначено підслідність вказаного кримінального провадження за прокуратурою м. Львова (а. с. 90, т. 1).
25 липня 2013 року постановою заступника Генерального прокурора України Войцишена В. Д. здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013150270000181 доручено слідчим органам прокуратури Волинської області.
07 серпня 2013 року постановою в.о. прокурора Волинської області
Троца В. М. здійснення досудового розслідування у вказаному провадженні доручено слідчому прокуратури м. Нововолинська Волинській області
(а. с. 92, т. 1).
17 вересня 2013 року старшим слідчим прокуратури м. Нововолинська, Волинській області Божко С. І. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12013150270000181 у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (в редакції 1960 року) (а. с. 96-105,
т. 1).
26 грудня 2013 року Нововолинським міським судом Волинської області скасовано постанову старшого слідчого прокуратури м. Нововолинська Волинської області Божко С. І. про закриття кримінального провадження
№ 12013150270000181 від 17 вересня 2013 року (а. с.106-112, т. 1).
21 березня 2014 року старшим слідчим СВ прокуратури Волинської області Божко С. І. повторно закрито вказане кримінальне провадження (а. с. 115-125).
21 травня 2014 року Луцьким міжрайонним судом Волинської області скасовано постанову старшого слідчого СВ прокуратури Волинської області про закриття кримінального провадження № 12013150270000181
від 21 березня 2014 року (а. с.126-127 ,т. 1).
31 липня 2014 року слідчим в ОВС СВ прокуратури Волинської області повторно закрито вказане кримінальне провадження (а. с. 128-135, т. 1).
19 жовтня 2015 року Луцьким міжрайонним судом Волинської області скасовано постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Волинської області про закриття кримінального провадження № 12013150270000181 від 31 липня 2014 року (а. с.136-137, т. 1).
22 липня 2016 року старшим слідчим СВ прокуратури Волинської області остаточно закрито вказане кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано (а. с. 138-145, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, належить відшкодування моральної шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Статтею 56 Конституції України визначено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі
№ 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18, від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц,
від 11 жовтня 2019 року у справі 757/53996/17.
У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30 грудня 2003 року прокуратурою Волинської області ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (в редакції
1960 року) та обрано запобіжний у вигляді підписки про невиїзд.
Лише 22 липня 2016 року старшим слідчим СВ прокуратури Волинської області закрито вказане кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.
Урахувавши характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, що були потрібні для відновлення попереднього стану, тривалий термін досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи щодо позивача (12 років 6 місяців та 23 дні), що становить більше 30 % загальної тривалості життя позивача і більше ніж 50% тривалості життя позивача від часу його повноліття та вказано про те, що 1/2 частину свого продуктивного життя позивач був змушений присвятити захисту від безпідставних та незаконних звинувачень, і ця втрата життєвого часу є фактично невиправною, а тому сама ця довготривала життєва фрустрація об'єктивно свідчить про глибокі душевні страждання позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що внаслідок завдання позивачу моральної шкоди у зв'язку з безпідставним перебуванням під слідством та судом на його користь підлягає стягненню відшкодування у розмірі 625 950,00 грн. При цьому апеляційний суд вмотивовано та правильно вважав, що, зважаючи на загальний, значний термін перебування під слідством і судом позивача, незначне перевищення розміру моральної шкоди від мінімально встановленого законом є виправданим у цій ситуації.
Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду
від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц, від 28 листопада
2018 року у справі № 214/6982/13, від 12 лютого 2020 року у справі
№ 295/692/17 щодо визначення розміру моральної шкоди, є безпідставним та не береться до уваги, оскільки фактичні обставини справи, що переглядається, не є тотожними із вказаними справами.
Крім того, касаційна скарга не містить посилань на те, що в чому саме полягає неправильність застосування судами у справі, яка переглядається, норм матеріального права, порівняно із висновками щодо застосування відповідних норм, викладеними у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі
№ 214/6982/13, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17.
Оскаржувані рішення не суперечать висновку про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення, та ухвалені із дотримання принципу співмірності та справедливості з урахуванням конкретних обставин справи та тривалістю завдання моральної шкоди позивачу.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України
(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених у сукупності доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову ОСОБА_1 є правильним.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної
інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо клопотання прокуратури Волинської області про повідомлення прокуратури та сторін у справі про дату розгляду справи
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу прокуратури Волинської області залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук