справа №756/2028/2016 Головуючий у І інстанції - Яценко Н.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/1734/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
12 січня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Линок В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року
у справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
В лютому 2016 року АТ «КБ «Приватбанк» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що23 березня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №KIL0АК00475191, за умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 37022,90 доларів США для купівлі транспортного засобу, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць, період сплати з 22 по 28 число кожного місяця, строком до 21 березня 2013 року включно.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки №KIL0АК00475191Р1 від 23 березня 2007 року за умовами якого, він, як поручитель відповідає перед кредитором солідарно з позичальником у повному обсязі за своєчасне виконання ним своїх зобов'язань за кредитним договором.
Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладений 23 березня 2007 року договір поруки №KIL0АК00475191Р1 за умовами якого, він, як поручитель відповідає перед кредитором солідарно з позичальником ОСОБА_1 у повному обсязі за своєчасне виконання останнім своїх зобов'язань за кредитним договором.
Свої зобов'язання банк виконав, натомість позичальник та поручителі покладені на них обов'язки належним чином не виконували, в результаті чого, станом на 03 лютого 2016 року утворилась заборгованість в сумі 82271,66 доларів США.
Просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №KIL0АК00475191 від 23 березня 2007 року у розмірі 82271,66 доларів США, що за курсом НБУ становить 2128367,84 грн., а також судові витрати.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду в частині відмови у стягненні заборгованості у розмірі 27073,42 доларів США, АТ «КБ «Приватбанк» через представника звернулося з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовувало тим, що кредитним договором визначено погашення заборгованості щомісячними платежами у розмірі 501,38 Доларів США, період сплати з 22 по 28 число кожного місяця.
Останній щомісячний платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 здійснив 15 жовтня 2009 року, внесено на погашення кредиту - 505,55 доларів США, з яких зараховано: 458,18 доларів США на тіло кредиту; 20,75 доларів США на проценти; 26,62 долари США на комісію.
Станом на 15 жовтня 2009 року строк дії кредитного договору не закінчився, умови договору діяли, отже наступний щомісячний платіж позичальник повинен був сплатити вже 28 листопада 2009 року, проте не здійснив платіж.
Таким чином, початок строку позовної давності почав свій відлік з 29 листопада 2009 року та спливав 28 листопада 2012 року.
У липні 2012 року, в межах загального строку позовної давності, Банк звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль Ssang Yong для погашення боргу, що виник станом на 08 травня 2012 року.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2012 року позовні вимоги АТ «КБ «Приватбанк» задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 , що виникла станом на 08 травня 2012 року у розмірі 30301,38 Доларів США за кредитним договором №KIL0АК00475191 від 23 березня 2007 року звернуто стягнення на автомобіль Ssang Yong, модель Kyron M200XDI, рік випуску: 2007, тип ТЗ: Легковий, номер кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .
Отже, строк позовної давності був перерваний у липні 2012 року шляхом звернення кредитора до суду з позовом для звернення стягнення на предмет застави з метою погашення заборгованості, що виникла станом на 08 травня 2012 року у розмірі 30301,38 Доларів США, що в силу ч. 2 ст. 264 ЦК України є підставою для переривання строку позовної давності.
Згідно акту прийому-передачі в заклад автомобіля, 29 січня 2013 року боржник передав предмет застави автомобіль Ssang Yong, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 у заклад до Банку для його реалізації.
Отже, передача 29 січня 2013 року заставного майна у заклад до Банку свідчить про визнання боржником свого боргу та переривання строку позовної давності.
30 січня 2015 року заставне майно було реалізовано, грошові кошти від реалізації у розмірі 3227,96 доларів США того ж дня надійшли на погашення заборгованості за кредитним договором №KIL0АК00475191 від 23 березня 2007 року за пенею.
Таким чином, зобов'язання не виконані в повному обсязі, звернення стягнення на предмет застави не призвело до погашення боргу в повному обсязі.
З вимогами про стягнення заборгованості Банк звернувся до суду 09 лютого 2016 року, що в межах загального строку позовної давності, яка почала свій відлік після реалізації предмета застави 30 січня 2015 року та порушення прав кредитора.
Щодо висновків суду про припинення поруки зазначило, що 23 березня 2007 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки №KIL0АК00475191Р1.
За умовами договору поруки визначено, що строк дії поруки встановлено у самому договорів поруки.
Згідно п. 12 договору поруки, порука припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
День настання терміну повернення кредиту визначено пунктом 7.1 кредитного договору та зазначено 21 березня 2013 року включно.
Отже, з урахуванням пункту 12 договору поруки та пункту 7.1 кредитного договору, порука не припинилася та є дійсною на час пред'явлення позову 09 лютого 2016 року.
Просило, скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 27073,42 Доларів США.
На апеляційну скаргу ОСОБА_1 через представника подав відзив, який обґрунтовував тим, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк» в тій частині, яка стосується ОСОБА_1 , ґрунтується на кредитному договорі №KIL0AK00475191 від 23 березня 2007 року, згідно з умовами якого Банк надав йому кредит у розмірі 37022,90 доларів СІЛА зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць у період сплати з 22 по 28 число кожного місяця у строк з 23 березня 2007 року по 21 березня 2013 року включно.
Фактично ОСОБА_1 перестав виконувати зобов'язання зі сплати відсотків, повернення тіла кредиту з 15 жовтня 2009 року, тобто не виконує умови договору більше 11 років.
Пунктом 2.3.3. Кредитного договору встановлено, що Банк має право, зокрема змінити умови договору - зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісій й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.
Тобто у позивача виникло право пред'явлення позову до суду про стягнення заборгованості ще у 2009 році.
Останній платіж по сплаті відсотків ОСОБА_1 здійснив 15 жовтня 2009 року в сумі 505,55 доларів США, а станом на 16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 не виконав обов'язок по поверненню кредиту в сумі 33546,51 доларів США.
Згідно із умовами кредитного договору, при порушенні клієнтом будь-яких зобов'язань, передбачених договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування.
Систематичне та постійне порушення ОСОБА_1 своїх зобов'язань перед кредитором надало Банку право пред'явити позов до суду про стягнення заборгованості ще у 2009 році.
02 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва було ухвалено заочне рішення по справі №761/39580/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», третя особа ОСОБА_1 про визнання поруки такою, що припинена, згідно якого позов було задоволено, а саме: вказаним рішенням місцевого суду встановлено, що 08 липня 2010 року Банк направив на адресу Позичальника ( ОСОБА_1 ) лист вих. №2971211898 від 25 травня 2010 року, в якому на підставі ст. 1050 ЦК України та умов договору, вимагав повернення суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення.
ОСОБА_1 отримав вказану вимогу банку 10 липня 2010 року, а відтак строк виконання основного зобов'язання за Кредитним договором, зокрема, щодо повернення отриманих кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, настав 17 липня 2010 року.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року змінено та викладено резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою - задовольнити. Визнати припиненою поруку ОСОБА_3 за договором поруки №KILOAK00475191РІ від 23 березня 2007 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 , для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором KILOAK00475191 від 23 березня 2007 року, з 18 липня 2015 року. В решті заочне рішення залишено без змін».
Постанова Апеляційного суду м. Києва набрала законної сили 28 березня 2018 року.
В даній Постанові Апеляційний суд м. Києва також зазначив про те, що під час розгляду справи встановлено, що 08 липня 2010 року Банк направив на адресу Позичальника ( ОСОБА_1 ) лист вих. № 2971211898 від 25 травня 2010 року, в якому на підставі ст. 1050 ЦК України та умов договору, вимагав повернення суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення.
ОСОБА_1 отримав вказану вимогу банку 10 липня 2010 року, а відтак строк виконання основного зобов'язання за Кредитним договором, зокрема, щодо повернення отриманих кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, настав 17 липня 2010 року.
Враховуючи те, що строк виконання ОСОБА_1 , як Позичальником основного зобов'язання за Кредитним договором № KILOAK00475191 від 23 липня 2007 року настав 17 липня 2010 року, а з позовом про стягнення боргу до суду Банк звернувся лише у 2016 році, то фактично позивачем пропущено без поважних причин 3-річний строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, який сплив 18 липня 2013 року.
Просив залишити апеляційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк» без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 23 березня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №KIL0AK00475191, за умовами якого Банк надав позичальникові кредитні кошти в сумі 37022,90 доларів США для купівлі транспортного засобу, строком з 23 березня 2007 року по 21 березня 2013 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором, того ж дня, 23 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 укладено договір поруки №KILOAK00475191РІ, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором №KIL0AK00475191 від 23 березня 2007 року, в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи суму кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений 23 березня 2007 року договір поруки №KIL0АК00475191Р1 за умовами якого, він, як поручитель, відповідає перед кредитором солідарно з позичальником ОСОБА_1 , в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи суму кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
За розрахунком, наданим представником позивача, станом на 03 лютого 2016 року за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 82271,66 доларів США, яка складається із: 18259,11 доларів США - заборгованості за кредитом, 14876,74 доларів США - заборгованості за відсотками, 1436,23 доларів США - заборгованості по комісії, 47699,58 доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року задоволено позов ОСОБА_3
Визнано договір поруки №KIL0AK00475191PI від 23 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк», припиненим з 18 липня 2015 року.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року змінено.
Викладено резолютивну частину заочного рішення в наступній редакції.
Позов ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою - задоволено.
Визнано припиненою поруку ОСОБА_3 за договором поруки №KIL0АК00475191Р1 від 23 березня 2007 року, укладеним між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором №KIL0АК00475191 від 23 березня 2007 року, з 18 липня 2015 року.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2012 року задоволено частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк».
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KIL0АК00475191 від 23 березня 2007 року в сумі 232068,63 грн., звернуто стягнення на предмет застави автомобіль Ssang Yong, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом.
З такими висновками колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що передбачено частиною першою статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частина 1 ст.261 ЦК України зазначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частина 3 ст. 267 ЦК України встановлює, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі впливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Стосовно визначення моменту, коли позивач мав довідатись про своє порушене право та з якого почала свій перебіг позовна давність стосовно вимог позивача, Верховний суд України у своєму правовому висновку, сформованому у Постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, зазначив, що для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний суд України зауважив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Матеріали справи доводять, що про обізнаність порушеного права позивач знав достеменно, оскільки 25 травня 2010 року звернувся до позичальника про дострокове повернення кредитних коштів, в порядку ст.1050 ЦК України, через несплату чергових платежів.
Крім того, у липні 2012 року Банк звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на весь розмір кредитної заборгованості, що також підтверджує факт обізнаності позивача про порушене право.
Умови укладеного кредитного договору не містять письмово погодженого збільшення строку позовної давності.
Як видно з матеріалів справи, останній платіж з погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 здійснив 15 жовтня 2009 року.
Згідно штампу вхідної кореспонденції суду із позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду лише 09 лютого 2016 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності, що згідно положення ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, про застосування якої заявлено відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції (а.с. 94-96, Т. 1).
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском Банком строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги про переривання позовної давності проведенням платежу 30 січня 2015 року в сумі 3227,96 доларів США не заслуговують на увагу, оскільки даний платіж зарахований в порядку виконання судового рішення від реалізації заставного майна, та не свідчить про вчинення особою дій, що доводять визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Крім цього, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що договір поруки припинив свою дію.
З такими висновками колегія суддів також погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно з положеннями ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється, зокрема, після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з ч.1 ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки.
У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.
Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.
Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя.
Як встановлено постановою Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2018 року та підтверджено письмовими матеріалами справи, 08 липня 2010 року АТ КБ «ПриватБанк» направив на адресу позичальника лист за вих.№2971211898 від 25 травня 2010 року, в якому на підставі ст. 1050 ЦК України та умов договору вимагав достроково повернення суми кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісію та штрафні санкції в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вимогу про дострокове погашення кредитних коштів відповідач отримав 10 липня 2010 року, відтак строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором настав 17 липня 2010 року.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України у справі при розгляді справи № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року, яку відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд враховує при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й обов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.
Пунктами 11 Договору поруки визначено, що договір поруки набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором.
Пунктом 24 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.
Пунктом 2.3.3. Кредитного договору визначено, що Банк має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісій й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.
Згідно з п.п.5, 6 Договору поруки, у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов'язання, передбаченого п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов'язання.
Поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора, на протязі 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.
При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст.252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно положень п. 12 Договору поруки, порука за цим договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором.
Отже, з вимогою до поручителя, щодо невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором або з відповідною позовною заявою Банк мав звернутися у продовж цього строку, який закінчився 18 липня 2015 року, проте згідно штампу вхідної кореспонденції суду з позовом АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду лише 09 лютого 2016 року, тобто після припинення поруки.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 15 січня 2021 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба