Справа № 2609/30529/12 Головуючий 1 інстанція -Кушнір С.І.
Провадження № 22-ц/824/6816/2020 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
іменем України
23 грудня 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Гуля В.В., Сержанюка А.С.
за участю секретаря: Шебуєва Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 5 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
У грудні 2012 року позивач звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 19 травня 2012 року ОСОБА_1 передано ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 240000 грн. зі строком повернення до 14 серпня 2012 року, про що відповідачем складено письмову розписку від 19 травня 2012 року, в якій зазначено про те, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 240000 грн.
Зазначив, що у встановлений термін відповідач борг не повернув. На неодноразові прохання добровільно сплатити борг, відповідач повідомляв, що сплатить борг пізніше, у зв'язку із браком коштів.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 березня 2013 року позов задоволено та стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 240000 грн. заборгованості, 3% річних у розмірі 2465,75 грн. та судові витрати.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року скасовано заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 березня 2013 року.
28 вересня 2016 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, яка складає 1606502,28 грн.(а.с.228)
Просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 240000 грн., 3% річних з простроченої суми у розмірі 2465 грн. 75 коп.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 5 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку із тим, що правовідносини між кредитором і позичальником принилися у зв'язку із смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції апелянт- позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням всіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалася на те, що в порушення вимог ЦПК України, не враховано, що не відбулося заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.
Крім того, зазначив, що жодних належних та допустимих доказів стороною відповідача не було надано для переконливої відсутності правовідносин позики.
Тому, просить рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 5 грудня 2018 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що згідно копії розписки, яка міститься в матеріалах справи, 19 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено у письмовій формі договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від позивача 240000 грн., строк повернення коштів визначено до 14 серпня 2012 року.
Також встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 8 жовтня 2013 року ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім з 1 грудня 2011 року. Рішення набрало законної сили.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року оголошено ОСОБА_3 померлим. Рішення набрало законної сили.
Як вбачається зі свідоцтва про смерть, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві 12 лютого 2016 року, ОСОБА_3 винаний померлим, про що складено актовий запис № 7.
Згідно даних свідоцтва про народження, виданого Жовтневим ЗАГС м. Києва від 1 серпня 1992 року, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 .
Встановлено, що в П'ятій Київській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 253/2016 після смерті ОСОБА_3 .
Натомість, свідоцтво про право на отримання спадщини після визнаного померлим ОСОБА_3 , його батько ОСОБА_2 не отримував, а тому вважати його спадкоємце за законом колегія суддів не вбачає підстав.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 2609/30529/12-ц (2-1548/17) №2268, складеного 11 липня 2017 року експертом ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа», рукописний текст розписки від 19 (14) травня 2012 року, складеної від імені ОСОБА_3 про отримання у ОСОБА_1 грошей в сумі 240000 гривень, електрофотографічну копію якої надано на експертизу, виконаний ОСОБА_3 .
Підпис від імені ОСОБА_3 в розписці від 19 (14) травня 2012 року про отримання у ОСОБА_1 грошей в сумі 240000 гривень, електрофотографічну копію якої надано на експертизу, виконаний ОСОБА_3 .
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 23 січня 2018 року призначено по справі повторну судову - почеркознавчу експертизу.
21 червня 2018 року до суду надійшло повідомлення №3011/3012/18-32/3013/18-33 Київського науково-дослідного інституту судових експертизи (КНДІСЕ) від 19 червня 2018 року про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки не надано оригіналу досліджуваної розписки від імені ОСОБА_3 від 19 травня 2012 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, факту укладання договору позики від 19 травня 2012 року, а також обрано невірний спосіб захисту, оскільки ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, в той час, як правовідносини між кредитором і позичальником припинилися у зв'язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, що відповідач ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 19 травня 2012 року надана розписка, відповідно до якої ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 240000 грн. зі строком повернення до 14 серпня 2012 року.
Натомість, на неодноразові вимоги апеляційної інстанції позивач не надав оригіналу вказаної розписки від 19 травня 2012 року.
Таким чином відсутні належні та допустимі докази вважати, що укладанний між сторонами договір позики у письмовому вигляді (а.с.24 т.1)
В зв'язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_3 взятого на себе зобов'язання щодо повернення отриманої суми позики за договором позики, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, яка складає 1606502,28 грн. з урахуванням уточнення позовних вимог, а саме 96 005,53 грн. - 3% річних., та суми інфляційних у розмірі 710 996, 75грн.
Встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08.10.2013 року, задоволено заяву ОСОБА_2 , зацікавлені особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , Головне управління юстиції в м. Києві про визнання особи безвісно відсутньою. Рішення суду набрало законної сили.
Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 безвісно відсутнім з 01.12.2011 року.
По факту зникнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Солом'янським РУ ГУМВС України в м. Києві була відкрита оперативно-розшукова справа № 09-2060.
З матеріалів розшукової справи № 09-2060 вбачається, що 13.11.2011 року винесено постанову про заведення оперативно-розшукової справи та оголошено державний розшук ОСОБА_3 .
Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року оголошено ОСОБА_3 померлим. Рішення набрало законної сили.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно даних свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 12.02.2016 року, ОСОБА_3 є померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено відповідний актовий запис № 7.
З точки зору законодавства в разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
При спадкуванні борги спадкодавця - це майнові зобов?язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати це зобов?язання. Обов?язок доказувати борги померлого накладається на самого кредитора.
Тобто, кредитор, що звернувся до спадкоємців, зобов?язаний представити документи, що підтверджують його вимоги.
Натомість, колегія суддів, бере до уваги правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, в якій зазначено, що звернення до суду кредитора спадкодавця з позовом до спадкоємця про стягнення заборгованості за договором позики не може вважатися належним способом захисту порушеного права кредитора, оскільки правовідносини між кредитором і позичальником припинилися у зв'язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були.
При наявності данних протиріч у висновках експертів, а також враховуючи неможливість їх процесуального усунення , колегія суддів не може визнати будь-які висновки експерта належними та допустимим доказами.
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції вирішуючи даний спір дійшов до обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, факту укладання договору позики від 19 травня 2012 року, а також обрано невірний спосіб захисту, оскільки ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, в той час, як правовідносини між кредитором і позичальником припинилися у зв'язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були
Колегія суддів, апеляційної інстанції враховуючи вище викладене, погоджується з висновком суду першої інстанції, який відповідає обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а саме те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а також обрано невірний спосіб захисту.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, а докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статтей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.
Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
РішенняСолом'янського районного суду міста Києва від 5 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: В.В. Гуль
А.С. Сержанюк