Справа № 618/1183/20
Провадження № 2-а/618/1/21
12 січня 2021 року Дворічанський районний суд Харківської області у складі: головуючого - судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання - Кучеренко О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Дворічна справу № 618/1183/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до Управління патрульної поліції в Миколаївській області, юридична адреса: 54056, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, буд. 1Б/1, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора УПП в Миколаївській області старшого сержанта поліції Грищенка Івана Миколайовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, обґрунтовуючи свої вимоги таким.
04 грудня 2020 року о 10 год 53 хв в м. Миколаєві позивач був зупинений інспектором УПП в Миколаївській області, який вказав, що він, керуючи автомобілем DAF FT 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 , порушив правила дорожнього руху, а саме не виконав вимоги знаку 4.3 з табличкою 7.5.2, чим порушив п.8.4.г ПДР України - порушення вимог наказових знаків. Не погодившись з цим, позивач пояснив, що на шляху слідування зобов'язального знаку «Рух ліворуч» не було, на що інспектор УПП в Миколаївській області, не надавши жодних доказів порушення ним ПДР України, виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 3514607, згідно з якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 255 грн 00 коп.
Вказану постанову ОСОБА_1 вважає незаконною та винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки жодних доказів, які б підтверджували, що ним вчинено адміністративне правопорушення у спірній постанові не зазначено, не зрозуміло, якими доказами керувався відповідач при розгляді справи, а сама по собі оскаржувана постанова не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення, оскільки є рішенням суб'єкта владних повноважень.
З огляду на вищевикладене, просить суд визнати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі протиправною та скасувати її, а провадження у справі закрити.
Ухвалою Дворічанського районного суду Харківської області від 29 грудня 2020 року первісного відповідача - інспектора УПП в Миколаївській області старшого сержанта поліції ОСОБА_2 , 1 батальйон, 1 рота, було замінено належним відповідачем - Управлінням патрульної поліції в Миколаївській області, юридична адреса: 54056, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, буд. 1Б/1.
24 грудня 2020 року до суду від представниці Департаменту патрульної поліції - Паламарчук Н. Р., надійшов відзив на адміністративний позов про скасування постанови серії ЕАН № 3514607 від 04.12.2020 по справі про адміністративне правопорушення, в якій вона просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що вимоги позивача є безпідставними з огляду на таке.
Під час патрулювання 04 грудня 2020 року поліцейський УПП в Миколаївській області Грищенко І. М. з напарником виявили порушення ПДР України, а саме, що водій, керуючи сідельним тягачем DAF FT 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом з державним номерним знаком НОМЕР_2 по проспекту Богоявленському Інгульського району м. Миколаєва (напрямок руху від вул. Авангардна до вул. Кузнецька), не виконав вимоги дорожнього знаку 4.3 «Рух ліворуч» з табличкою до дорожнього знаку 7.5.2 «Вид транспортного засобу», проїхавши прямо, чим порушив п. 8.4.(г) ПДР України, після чого прийнято рішення про зупинку транспортного засобу, встановлено особу водія, повідомлено про розгляд справи на місці та винесено постанову про накладення стягнення в розмірі 255 грн 00 коп. Відповідач вказує, що обов'язок доказування, визначений ст. 77 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, а відповідач - обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, де зазначено, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Факт правопорушення підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення, зафіксованого не в автоматичному режимі, винесеною компетентною посадовою особою в межах своїх повноважень, а також письмовим рапортом інспектора патрульної поліції, який за своєю сутністю є письмовим поясненням посадової особи (інспектора) безпосередньо керівництву стосовно обставин справи та несе в собі офіційний, доповідний характер, а також є стабільним та об'єктивним, тому його можна вважати видом письмового доказу, що підтверджується висновками колегій суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у справах № 488/1360/16-а, № 487/5095/16-а, № 489/487/16-а, № 490/6885/16-а, № 487/5863/16-а. Таким чином, докази подані відповідачем будуть достатніми, поки не буде надано обґрунтованих належних доказів, які спростують ті, що були подані стороною відповідача, чого ОСОБА_1 зроблено не було. До того ж, позивач не оспорює рух вказаним відрізком дороги, а факт наявності наказового дорожнього знаку 4.3 підтверджено фото, яке було надано суду. Відсутність відеозапису з фактом порушення ПДР України обумовлена тим, що в цей час одна на екіпаж нагрудна камера була в іншого працівника поліції, який фіксував факт розгляду адміністративної справи щодо іншого водія, тому можливість фіксування обставин вчинення ОСОБА_1 правопорушення була відсутня.
Позивач у судове засідання не з'явився, надавши до суду пояснення, в яких зазначив, що надане відповідачем фото дорожнього знаку та схема руху транспортного засобу жодним чином не підтверджують факт руху транспортного засобу під керуванням позивача на вказаному відрізку автошляху та порушення ним відповідного зобов'язального знаку «Рух ліворуч». Крім того, як на доказ вчинення правопорушення, відповідач посилається на рапорт поданий інспектором, який і виніс спірну постанову, та зазначає, що він є належним та допустимим доказом, виходячи з висновків колегії суддів Одеського апеляційного суду. Однак вказаний рапорт не може бути врахований як доказ, оскільки в ньому не зазначена дата складення та відсутня резолюція начальника УПП в Миколаївській області щодо долучення його до матеріалів справи. А згідно з висновками колегії суддів Верховного суду, викладених в постанові від 20 травня 2020 року, справа № 524/5741/16-а, рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. При цьому будь-яких інших доказів вчинення правопорушення не надано.
Також є безпідставними є твердження відповідача щодо ненадання доказів, що спростовують вчинення адміністративного правопорушення, оскільки згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А посилання відповідача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19 не можуть бути взяті до уваги, з огляду на різний предмет спору та наявність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 липня 2020 по справі № 463/1352/16-а, відповідно до яких суди попередніх інстанцій неправильно застосували вимоги частини другої статті 77 КАС України та помилково дійшли до висновку про доведеність вини позивача, оскільки, відповідно до частини другої статті 71 КАС України (у редакції, чинною на час прийняття оскаржуваних рішень, норми якої фактично дублюють ч. 2 ст. 77 КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Одночасно позивач вказує, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 30 січня 2019 року, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Також надав до суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, справу розглянути за його відсутності у зв'язку із службовою зайнятістю.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про день, час та місце судового засідання повідомлявся своєчасно та належним чином. При цьому від відповідача до суду не надійшло ніяких клопотань та заяв про розгляд справи за його відсутності. У зв'язку з чим, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України, справу розглянуто за відсутності відповідача.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд приходить висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно з оскаржуваною постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 3514607 від 04 грудня 2020 року, яка винесена інспектором УПП в Миколаївській області старшим сержантом поліції Грищенком Іваном Миколайовичем, 1 батальйон, 1 рота, на позивача було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Як вбачається з постанови, 04 грудня 2020 року о 10 год 53 хв в м. Миколаїв на проспекті Богоявленському (Жовтневому), 4, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, а саме автомобілем DAF FT ХГ 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом НОМЕР_2 не виконав вимоги знаку 4.3 з табличкою 7.5.2, чим порушив п.8.4.г ПДР України - порушення вимог наказових знаків.
Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 222 КУпАП, від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до п. 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 року № 1408/27853, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Як встановлено ч. 2, 3 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий органу (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Посилання представника відповідача на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, згідно з якою, визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності, не виключає визначеного ч. 1 цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, суд вважає необґрунтованою, оскільки ст. 77 КАС України чітко визначає хто несе тягар доказування у вказаній категорії справи, а згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року, де зазначено, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію, то саме посилання позивача на висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 липня 2020 у справі № 463/1352/16-а, суд враховує і вказує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з відзиву представника відповідача, доказами вчинення позивачем правопорушення є постанова у справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесена компетентною посадовою особою в межах своїх повноважень, а також письмовий рапорт інспектора патрульної поліції, який, на думку відповідача, можна вважати видом письмового доказу.
Однак, у розумінні ст. 251 КУпАП зазначений рапорт інспектора взводу 1 роти 1 бальйону УПП в Миколаївській області ДПП не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Рапорт як і сама постанова у справі про адміністративне правопорушення є суб'єктивним баченням працівника поліції факту вчинення правопорушення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 своєї Постанови № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року (справа № 338/1/17) оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатись беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
У постанові, яка оскаржується, інспектором УПП в Миколаївській області не наведено посилання на докази, якими обґрунтовується рішення, винесене останнім про накладення на позивача адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
А згідно з постановою колегії суддів Верховного суду від 20 травня 2020 року у справі 524/5741/16-а, рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.
Тому доводи позивача щодо неможливості використання судом рапорту як доказу вчинення адміністративного правопорушення суд вважає переконливим та зазначає, що позиція Одеського апеляційного адміністративного суду, на яку посилався представник відповідача, як на підтвердження можливості використовувати рапорт як доказ, не може бути врахована в цьому випадку судом, оскільки апеляційні суди не мають повноважень давати обов'язкові для вирішення тотожних спорів висновки та правові позиції.
Показання свідків правопорушення інспектором УПП в Миколаївській області не відбиралися, оскільки до матеріалів справи копії таких показань не надано, посилання на показання свідків в оскаржуваній постанові відсутні.
Додане до відзиву представником відповідача фото розташування знаку не підтверджує факт руху транспортного засобу під керуванням позивача на вказаному відрізку автошляху та порушення ним відповідного зобов'язального знаку «Рух ліворуч», оскільки на фото цього не відображено.
Оскільки можливість фіксування обставин вчинення правопорушення за допомогою відео у працівників поліції була відсутня, то довести винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення за допомогою відеозапису в цій справі не є можливим.
Посилання представника відповідача на не оспорювання позивачем руху вказаним відрізком дороги не можна розцінювати як визнання позивачем вчинення правопорушення і не звільняє відповідача від обов'язку довести правомірність свого рішення.
За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, на думку суду, є недоведеним.
Зазначені обставини свідчать на користь позиції позивача про те, що його неправомірно було притягнуто відповідачем до адміністративної відповідальності.
Згідно з ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, суд вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 3514607, за якою позивача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн 00 коп., винесена поліцейським в порушення вимог чинного законодавства.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
За таких обставин справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши та дослідивши обставини, на які посилався позивач та відповідач як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з чим постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 3514607 від 04 грудня 2020 року, підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Керуючись ст. 7, 9, 222, 251, 258, 288 КУпАП, ст. 2, 5 - 9, 12, 20, 72, 77, 90, 139, 159, 205, 241-246, 255, 286, 292, 293, 295, пп. 10 ч. 1 Перехідних положень Розділу VІІ КАС України, суд
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 3514607 від 04 грудня 2020 року, винесену інспектором УПП в Миколаївській області старшим сержантом поліції Грищенком Іваном Миколайовичем, 1 батальйон, 1 рота, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, і накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 255 (двохсот п'ятдесяти п'яти) грн 00 коп. - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , - закрити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Дворічанський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16 січня 2021 року.
Суддя Ю. М. Гніздилов