16 січня 2021 року
м. Київ
справа № 640/691/19
адміністративне провадження № К/9901/36328/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Н.В. Коваленко,
суддів: В.М. Бевзенка, Л.Л. Мороз,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив:
1) визнати протиправними та такими, що заподіяли майнову та моральну шкоду:
- дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо переведення його з пенсії за вислугу років на пенсію по інвалідності з дати прийняття відповідної заяви (з 09 липня 2018 року), а не з дати встановлення інвалідності МСЕК (з 06 червня 2018 року);
- дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови йому у призначенні пенсії по інвалідності з дати її встановлення МСЕК (з 06 червня 2018 року) відповідно до частини першої статті 26 розділу ІІІ Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та перерахунку пенсії з урахуванням вже виплачених сум.
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити пенсію по інвалідності з дати її встановлення МСЕК відповідно до частини першої статті 26 розділу ІІІ пункту «е» частини першої статті 50 розділу VІ Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 06 червня 2018 року та провести перерахунок призначеної пенсії по інвалідності з урахуванням вже виплачених сум, у зв'язку з тим, що при призначенні пенсії по інвалідності така пенсія безпідставно була призначена з 09 липня 2018 року.
3) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві моральну шкоду у розмірі 54 407,00 грн, заподіяну протиправним переведення з пенсії за вислугу років на пенсію по інвалідності з дати подання заяви (з 09 липня 2018 року), а не з дати встановлення інвалідності МСЕК (з 06 червня 2018 року), неприйняттям своєчасних заходів щодо поновлення порушених прав та відмовою у вчиненні відповідних дій на звернення від 14 серпня 2018 року, під час досудового врегулювання спору.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо переведення пенсії ОСОБА_1 з одного виду на інший з 09 липня 2018 року та відмови у переведенні на пенсію по інвалідності з дати її встановлення, а саме - з 06 червня 2018 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 з 06 червня 2018 року пенсію по інвалідності з дати її встановлення Центральною медико-санітарною експертною комісією згідно з тимчасовою довідкою №59 від 06 червня 2018 року, та провести відповідний перерахунок призначеної пенсії по інвалідності з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Згідно із відміткою на поштовому конверті касаційна скарга направлена до суду 24 грудня 2020 року.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначене узгоджується також з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може будь також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, з урахуванням характеру спірних правовідносин, суб'єктного складу учасників справи, її складності та того, що предметом оскарження у даній справі є рішення суб'єкта владних повноважень щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення у справі незначної складності.
Встановлено, що судом першої інстанції справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, справа в силу пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що вказана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також зазначає про винятковість цієї справи. На думку скаржника, ці умови роблять можливим перегляд оскаржених судових рішень в касаційному порядку.
При цьому, скаржником жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення не обґрунтоване обставинами, які б виділяли його вимоги якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме справи № 640/691/19 та не підтверджені будь-якими доказами.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої цієї статті у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд критично ставиться на посилання скаржника про те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, оскільки оскаржувані рішення прийнятті з урахуванням висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17, 21 жовтня 2020 року у справі № 580/1881/19, 24 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.001368.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності.
Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя В.М. Бевзенко
Суддя Л.Л. Мороз