18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
12 січня 2021 року м. Черкаси справа № 925/1135/20
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Волна С.В., за участі представників сторін:
від позивача: Поліщук В.О. - адвокат;
від відповідача: Ганнисик О.Ю. - самопредставництво;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ) до Канівського комунального підприємства теплових мереж (м. Канів, Черкаська область) про стягнення 30 651,45 грн.
Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 30651,45 грн., з яких: 9 647,95 грн. пені, 817,56 грн. як 3 % річних, 495,45 грн. інфляційних втрат та 19 690,49 грн. збитків на підставі договору № 1447/18-КП-36 постачання природного газу від 05.10.2018, укладеного між сторонами у справі.
Cправа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
В ході розгляду справи позивач свої вимоги підтримував повністю та просить їх задовольнити.
Відповідач не маючи заперечень проти математичного розрахунку позовних вимог, просить відмовити у стягненні боргу повністю, оскільки оплата за газ проводилася у відповідності до положень постанови КМУ № 217 від 18.06.2014 і відповідач не міг впливати на встановлений алгоритм розрахунків та упередити виникнення прострочення оплати. Нарахування збитків в розмірі 19690,49 грн. відповідач вважає протиправним, а у випадку задоволення вимог про стягнення пені просить суд зменшити її розмір на 70% (а.с. 183 том 3; а.с. 22 том 4).
У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Заслухавши доводи та заперечення учасників справи і дослідивши наявні докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення за рахунок зменшення до стягнення пені, виходячи з такого:
З матеріалів справи вбачається, що 05.10.2018 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Канівським комунальним підприємством теплових мереж укладено договір № 1447/1/-КП-36 постачання природного газу (а.с. 12 том 1), у відповідності до умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачу у 2018 році природний газ в період з 01.10.2018 по 17.10.2018 в орієнтовній кількості 1,120 тис. куб. м., а відповідач повинен прийняти газ та оплатити його на умовах договору.
Додатковою угодою № 4 від 26.11.2018 (а.с. 26 том 1) Договір між сторонами викладено в новій редакції.
Додатковими угодами №№ 4-8 (а.с. 26-38 том 1) сторони домовилися про поставку позивачем газу на користь відповідача в період з 01.10.2018 по 30.04.2019.
За умовами розділу 1 за цим Договором відповідачу поставляється імпортований природний газ, який відповідачем використовується виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами та організаціями.
Між сторонами немає спору, що на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв газ належної якості на загальну суму 1 296 671,80 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу за період з 31.10.2018 по 30.04.2019 (а.с.45-51).
Договірні відносини між сторонами мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України). За змістом ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. ст. 599, 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Крім того, в силу ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За доводами позивача, які не заперечені відповідачем, оплату за поставлений газ відповідачем проведено повністю, однак із простроченням розрахунків.
У відповідності до умов розділу 6 Договору (п. 5.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 4) оплата за природний газ здійснюється відповідачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду (це 1 місяць згідно п. 2.1. Договору). Остаточний розрахунок за газ проводиться до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як вбачається із відомостей, наданих суду позивачем в "Операціях по підприємству "Канівське КПТМ" (а.с. 53 том 1) та не заперечується відповідачем, оплата за газ по Договору між сторонами № 1447/18--КП-36 від 05.10.2018 проводилася відповідачем в період з 31.10.2018 по 30.11.2019 виключно у порядку та на виконання Постанови КМУ № 217 від 18.06.2014 згідно алгоритму розподілу коштів, які надходять від споживачів відповідача.
Вказаною Постановою затверджено "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу".
Цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (спеціальні рахунки). Дія цього Порядку не поширюється на розрахунки, що здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” та інших нормативно-правових актів щодо погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.
Порядок визначає обов'язок теплопостачальних та теплогенеруючих організацій відкрити спецрахунки у банках для надходження коштів від своїх споживачів. Усі категорії споживачів, яким здійснювався відпуск теплової енергії, сплачують її вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями, їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів.
Уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів та як плата за вироблену теплову енергію, що затверджується Комісією (НКРЕКП).
Для затвердження реєстру теплопостачальні та теплогенеруючі організації розраховують нормативи перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів та як плата за вироблену теплову енергію, та подають їх до 20 числа місяця, що передує місяцю, в якому застосовуватимуться нормативи, Комісії за встановленими нею формами.
Уповноважений банк згідно з умовами договору банківського рахунка здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних організацій
У разі непроведення теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями протягом двох місяців розрахунків за природний газ у повному обсязі встановлюються нормативи, за якими 100 відсотків коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями, спрямовуються на спеціальний рахунок гарантованого постачальника, відкритий ним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. № 247 “Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ” до погашення заборгованості за природний газ у повному обсязі.
У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 зроблено висновок про те, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат, 3% річних, які нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217, оскільки цим Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
Також у п. 20 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником. Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 79, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Отже, об'єднана палата у справі № 903/918/19 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
Оскільки Порядок № 217, на відміну від Порядків № 20, № 256 не змінює порядок розрахунків за Договором між сторонами № 1447/18-КП-36 від 05.10.2018, тому відповідач не звільняється від обов'язку сплатити пеню, 3 % річних, інфляційні втрати за прострочення розрахунків за цим Договором коштами, які сплачувались на підставі Порядку № 217.
За змістом п. 1 ст. 199 Господарського кодексу України та п. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Зазначені статті узгоджуються з приписами п. 8.2. (п. 7.2. в редакції Додаткової угоди №4) Договору між сторонами, згідно з якими у разі прострочення Споживачем оплати згідно умов п. 6.1. (п. 5.1. та 5.6. в новій редакції) цього договору він зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який діяла пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років ( п. 10.3. договору (п. 9.3. в новій редакції).
Позивач просить стягнути з відповідача за прострочення розрахунків з оплати поставленого газу пеню в загальній сумі 9647,95 грн. за період з 26.01.2019 по 26.06.2019 (а.с. 39-44 том 1). Розрахунок пені проведено вірно та у відповідності до обставин справи. Заперечень проти розрахунків позивача чи власного контррозрахунку пені відповідач суду не надав.
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За своєю правовою природою пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.
У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Заявою від 15.12.2020 (а.с. 22 том 4) відповідач просив суд зменшити заявлений до стягнення розмір пені на 70 %, оскільки поставлений позивачем природний газ вже повністю оплачено, прострочення складали незначний період, діяльність відповідача (який є єдиним виконавцем послуг з теплопостачання у м. Каневі) - є збитковою, тариф на енергопостачання є нижчим від економічно обґрунтованого, відповідач був обмежений у використанні коштів, які розподілялися у відповідності до Постанови КМУ № 217, що призводило до прострочення розрахунків, а позивач не доводить виникнення у нього збитків простроченням відповідачем оплати за газ.
Представник позивача просить пеню стягнути у повному розмірі.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення пені, судом встановлено наступне:
Згідно положень ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до положень ст. 233 Господарського Кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (п. 3.17.14) викладено висновок про те, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Виходячи з тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу та заперечення щодо зменшення пені, суд вважає, що обставини незадовільного майнового стану, необхідності несення фінансових витрат у своїй господарській діяльності на невідкладні та обов'язкові потреби у сторін є спільними.
Однак суд вважає за необхідне врахувати, що на час розгляду справи відповідач повністю розрахувався за надані послуги газопостачання, хоча і з простроченням платежів. При цьому прострочення оплати, за які нараховано пеню, складають незначні періоди -- від 1 до 6 днів. Тому слід вважати, що відповідач вживав всіх заходів до належного виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем.
Крім нарахування пені позивач просить стягнути ще 3% річних та інфляційні, які також компенсують негативні наслідки для позивача через прострочення відповідачем розрахунків.
Позивач не вказує і не надає доказів, які реальні збитки від прострочення відповідачем виконання зобов'язання за договором лише на 1-6 днів поніс позивач та куди саме будуть спрямовані кошти від пені, яку позивач просить стягнути з відповідача.
Позивач також не вказує, з яким прибутком він продає газ своїм споживачам і чому в нього виникають збитки.
Господарюючий суб'єкт не може орієнтуватися на суми пені, штрафних санкцій, як на свої доходи, на яких він готує прогноз своєї господарської діяльності.
Суд вважає, що підлягають врахуванню та не потребують доведення ті обставини, що відповідач, як виконавець послуг із теплопостачання в м. Каневі, повинен за власний кошт проводити ремонт систем теплопостачання для забезпечення їх безперебійної роботи, а кошти на оплату газу отримує від споживачів, які також вносять їх із простроченням за надані послуги. Нарахування та стягнення пені за незначне прострочення розрахунків негативно відображається на майновому стані відповідача і вилучає кошти з його обороту, які повинні бути витраченні в т. ч. і на утримання тепломереж.
Тому суд вважає, що при врахуванні всіх цих обставин та дотримуючись балансу інтересів обох сторін, пеню слід зменшити до стягнення її лише в розмірі 50% від нарахованої позивачем -- 4823,97 грн.
Щодо решти позовних вимог судом встановлено наступне:
В порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника аж до повного погашення боргу.
Позивач, користуючись своїм правом, на підставі прострочення відповідачем проведення розрахунку за газ по Договору між сторонами від 05.10.2018, просить суд стягнути з відповідача 817,56 грн. як 3 % річних та 495,45 грн. інфляційних втрат (а.с. 39-44) за період з 26.01.2019 по 26.06.2019.
Розрахунок інфляційних та 3 % річних позивачем зроблено вірно, прострочення оплати за газ мали місце, що не заперечено та не спростовано відповідачем.
Оскільки доказів сплати інфляційних та 3 % річних відповідач суду не надав, то до примусового стягнення з відповідача на користь позивача також належить 817,56 грн. як 3 % річних та 495,45 грн. інфляційних втрат.
Доказів проведення відповідачем розрахунків за цими нарахуваннями у справі нема.
Також позивач просить стягнути з відповідача 19 690,49 грн. збитків на підставі п. 3.13 Договору - (а.с. 29 том 1) (який застосовується сторонами з 01.03.2019 у відповідності до умов додаткової угоди № 5 - а.с.35 том 1).
У відповідності до умов даного пункту 3.13 Договору -- якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному п. 5.7 договору. При цьому розмір збитків визначається наступним чином:
- п. 3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
- п. 3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму природного газу, що розраховується за формулою:
- В = (Vф - Vп) х Ц х К, де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу; Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 цього договору; Ц - ціна природного газу за цим договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Згідно з п. 5.7 договору (в редакції додаткової угоди № 4) відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 договору, здійснюється таким чином:
- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб. м) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 договору, розраховує збитки за п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 договору;
- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- споживач протягом 20 робочих днів з дати отримання претензії зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
У разі якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, він несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до підп. 8) п. 6.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4) споживач зобов'язаний відшкодовувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до п. 3.13. цього договору.
Згідно з підп.4) п. 6.3 договору (в редакції додаткової угоди № 4) постачальник має право вимагати від споживача відшкодування йому збитків, що виникли через порушення споживачем п. 2.1 договору у разі, якщо відхилення фактично використаних ним в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Дані умови Договору сторонами узгоджені як істотні, з приводу яких досягнуто спеціальної згоди сторін, доказів визнання їх недійсними суду не подано, а тому такі умови договору підлягають безумовному виконанню.
Стаття 3 ЦК України визначає однією із засад цивільного законодавства свободу договору.
Вказаній нормі кореспондують норми частини першої статті 627 цього кодексу, згідно з якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Реалізуючи свободу договору сторони вільно, самостійно, на власний розсуд, тобто за волевиявленням обох сторін, передбачили підстави та порядок нарахування збитків позивачем.
З цих підстав суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач повинен довести завдання йому збитків та наявність всіх 4х складових збитків -- особа, що вчинила протиправну дію чи бездіяльність, причинний зв'язок між поведінкою особи та завданими збитками, розмір збитків, вина особи.
Згідно зі статями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пункт 3.13 Договору, що почав діяти з 01.03.2019, узгоджується з положеннями абз. 1 п. 1 розділу VIІ Правил постачання природного газу (Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 30.09.2015 №2496 (із змінами).
Вказаним пунктом встановлено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим (крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України "Про ринок природного газу"), постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;
2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (V ф - V п) х Ц х K, де: V ф - обсяг природного газу, фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором; Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період; Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу; K- коефіцієнт, який визначається у договорі постачання та не може перевищувати 0,5.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є встановлене договором або законом відшкодування збитків.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Судом встановлено, що за умовами додаткової угоди № 6 від 20.03.2018 (а.с. 36 том 1), у березні 2019 відповідач повинен був спожити лише 18 тис. куб м. газу.
Фактично за Актом приймання-передачі газу відповідач підтвердив споживання газу у березні 2019 в обсязі 23,263 тис. куб.м. по ціні 6235,51 грн. без ПДВ (а.с. 50 том 1).
Різниця складає 5 263 тис. куб., що складає більше 5% від замовленого обсягу.
Отже відповідач повинен відшкодувати позивачу 19 690,49 грн. збитків за формулою, вказаною у п. 3.13. Договору між сторонами в редакції Додаткової угоди № 4:
5263 Х 7482,61 ( це ціна газу в березні 6235,51 + 20% ПДВ) х 0,5
Розрахунок збитків позивачем зроблено вірно.
Як вбачається з матеріалів справи 16.05.2019 позивач направив на адресу відповідача акт-претензію на суму 19690,49 грн. від цієї ж дати № 26-1046-19 (а.с. 61-63 том 1) якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п.п. 3.13, 5.7 договору та п. 1 розділу VIІ Правил в розмірі 1134,31 грн., за різницю між замовленим в березні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного у березні 2019 природного газу згідно з наведеним розрахунком.
Збитки віповідач у добровільному порядку не відшкодував.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, виходячи з матеріалів справи, відповідач виконав свої зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
З цих підстав збитки підлягають до стягнення.
Отже правомірність позовних вимог доведена зібраними у справі доказами, але позов підлягає до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути 50% нарахованої до стягнення пені (4823,97 грн.), 817,56 грн. як 3 % річних, 495,45 грн. інфляційних втрат та 19690,49 грн. збитків на підставі договору № 1447/18-КП-36 постачання природного газу від 05.10.2018, укладеного між сторонами у справі.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник через неправильні дії відповідача, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 2102,00 грн. повністю.
Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Канівського комунального підприємства теплових мереж (ідентифікаційний код 02082657, м. Канів, Черкаська область, вул. Енергетиків, 30) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідентифікаційний код 20077720, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) -- 4823,97 грн. пені, 817,56 грн. як 3 % річних, 495,45 грн. інфляційних втрат та 19690,49 грн. збитків на підставі договору № 1447/18-КП-36 постачання природного газу від 05.10.2018 та 2102,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.
В решті вимог у позові відмовити за рахунок зменшення до стягнення пені за рішенням суду.
Наказ видати.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 15 січня 2021
Суддя Н.М. Спаських