ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 січня 2021 року м. Київ № 640/24878/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо обчислення під час перерахунку, починаючи з 01.06.2016, розміру пенсії та проведення пенсійної виплати з обмеженням її максимального розміру (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) у відповідності до положень ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити, починаючи з 01.06.2016, перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження розміру пенсійної виплати максимальним розміром.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним, на думку позивача, обмеженням пенсії максимальним розміром, яке застосоване під час перерахунку пенсії 01.06.2016 на підставі норми закону, яку в подальшому визнано неконституційною.
Додатково, про протиправність дій відповідача свідчить те, що обмеження пенсії максимальним розміром суперечить сутності відповідних соціальних гарантій та не співвідноситься з правомірністю діяльності органу, основні завдання якого спрямовані на забезпечення таких.
За висновком позивача, належним способом поновлення порушеного права є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, на підставі чого, виплатити недоотримані виплати за минулий час.
У відзиві представник ГУ ПФУ в м. Києві надає пояснення з приводу додаткових видів грошового забезпечення, які включаються до складу пенсії в регламентованому порядку та на підставі довідки органу, з якого особу звільнено, що виключає протиправність дій відповідача.
З приводу обмеження пенсії максимальним розміром, зазначено про дотримання норм законодавства, чинного на дати відповідних перерахунків та не визнаних неконституційними, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог вцілому.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 2003 року.
На підставі листа Міністерства соціальної політики України № 12586/0/2-19/54 від 05.07.2019 та подальшого розпорядження Пенсійного фонду України № 2800-030203-9/14448 від 04.05.2020, ГУ ПФУ в м. Києві доручено витребувати довідку про розмір грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 304 від 20.04.2016 та провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
У травні 2020 року ГУ ПФУ в м. Києві перераховано пенсію по втраті годувальника з 01.06.2016, до якого увійшли додаткові види грошового забезпечення та посадовий оклад у розмірі, встановленому постановою КМУ № 304 від 20.04.2016.
За результатами перерахунку, пенсія ОСОБА_1 визначена в розмірі 25 375,00 грн, із одночасним її обмеженням максимальним розміром.
У період з 01.06.2016 по 30.06.2018, до щомісячної виплати встановлено 10 740,00 грн, з 01.07.2018 по 30.11.2018 - 14 350,00 грн, з 01.12.2018 по 30.06.2019 - 14 970,00 грн, з 01.07.2019 по 30.11.2019 - 15 640,00 грн, з 01.12.2019 по 30.06.2020 - 16 027,00 грн, з 01.07.2020 - 17 120,00 грн.
Вважаючи дії ГУ ПФУ в м. Києві, під час перерахунку пенсії, протиправними в частині обмеження її максимальним розміром, ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника (абз. 3 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»).
Наведеними нормами регламентоване право деяких осіб, зокрема, членів сімей загиблих військовослужбовців, отримувати визначену Конституцією України соціальні гарантії - пенсійні виплати.
Мотивуючи обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, ГУ ПФУ в м. Києві посилається на положення Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Податкового кодексу України, Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати 10740 гривень.
За змістом п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Буквальне тлумачення наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обмеження максимальним розміром пенсій визначених категорій осіб, застосовується до пенсіонерів, яким пенсія призначена після набрання чинності цим Законом - 01.10.2011.
Щодо пенсій, призначених до згаданої дати, застосовуються обмеження, загальний зміст яких зосереджено на залишенні сталого розміру такої соціальної гарантії до того часу, коли розмір пенсії відповідатиме максимальному - десяти прожитковим мінімумам, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, посилання ГУ ПФУ в м. Києві на норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», як на підставу обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної до 01.10.2011, є безпідставним.
У той же час, згаданим Законом статтю 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» доповнено частиною наступного змісту: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Законом України № 911-VIII від 24.12.2015 частину п'яту статті 43 доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Водночас, згідно з п. 2 прикінцевих положень Закону України № 911-VIII від 24.12.2015 дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Відповідно до Закону України № 1080-VIII від 12.04.2016 статтю 43 доповнено двома частинами, з огляду на що, попередня «частина 5» ст. 43 отримала порядковий номер: «частина 7».
Законом України № 1774-VIII від 06.12.2016 регламентовано у частині сьомій статті 43 слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінити словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» сформована низкою Законів України: «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (набрання чинності у відповідній частині - 01.10.2011), № 911-VIII від 24.12.2015 та № 1774-VIII від 06.12.2016.
Більш того, саме положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є спеціальними до правовідносин, що виникли між сторонами даного процесу.
У той же час, посилаючись на згадану норму, ГУ ПФУ в м. Києві не врахувало наступні обставини.
Пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Мотивувальна частина згаданого рішення Конституційного Суду України підсумовується висновком про те, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, виникла ситуація, за якої Законом України № 1774-VIII від 06.12.2016 внесено зміни до ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яку, в свою чергу, визнано неконституційною в редакції Закону України № 911-VIII від 24.12.2015.
При цьому, зміна періоду дії тимчасових заходів обмеження пенсії максимальним розміром у ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не спростовує висновків Конституційного Суду України та не зманює їх релевантність.
Верховний Суд в постанові від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, надаючи оцінку подібним правовідносинам, дійшов до наступних висновків.
Буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, дозволяє стверджувати, що в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Даний висновок також узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17 та від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17.
Водночас, практика застосування норм Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (також Закон № 3668-VI) у практиці Верховного Суду різниться.
Так, у постанові від 26.06.2020 у справі № 580/234/19 Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду керувався наступним:
«39. Як було зазначено вище, згідно з абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцевих та перехідних положення» Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
При цьому абзацом другим пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Судова колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Оскільки на момент набрання чинності Законом №3668-VI пенсія ОСОБА_1 не перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, колегія суддів Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду приходить до висновку, що на позивача не поширюються норми пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI.
Текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
40. У даному контексті також слід звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках.
Встановивши у законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Вказаному Рішенню передує й міжнародно-правова позиція, що міститься, зокрема, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною згідно із Законом України №137-V від 14 вересня 2006 року. У цьому міжнародно-правовому акті передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12).
Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.
41. З огляду на викладене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд не знаходить у такому різному ставленні правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети.
42. При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).
Норми статті 2 Закону № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.».
Наведений висновок щодо застосування норм права детально обґрунтовує необхідність застосування аналогії закону з метою запобігання дискримінації у реалізації права на соціальні гарантії, які виникають внаслідок допущеної законодавцем прогалини права в Законі № 3668-VI.
Зі змісту цитованої постанови убачається, що предметом адміністративної справи № 580/234/19 були спірні правовідносини, що регулюються, окрім Закону № 3668-VI, також Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Частиною 1 ст. 2 Закону № 3668-VI визначено сферу предметної дії закону, шляхом викладення вичерпного переліку нормативно-правових актів, які містять спеціальні норми, що регламентують обсяг соціальних гарантій та порядок реалізації права на них чітко визначеного та законодавчо відокремленого кола осіб.
Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI до згаданих у переліку ч. 1 ст. 2 цього Закону нормативно-правових актів внесено зміни, спрямовані на приведення у відповідність спеціальних норм законодавства, зокрема, до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (ч. 3 ст. 85), Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2010 року) (ч. 5 ст. 138), Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (ч. 5 (7) ст. 43), Закону України «Про статус народного депутата України» (абз. 7 ч. 12 ст. 20), Закону України «Про державну службу» (ст. 37).
Згадані Закони є спеціальними для реалізації соціальних гарантій відповідними категоріями осіб, водночас, Закон № 3668-VI в Розділі І встановлює загальні правила щодо максимального розміру пенсії.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 156 Основного Закону України законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.
Особлива конституційна процедура внесення змін до розділу I «Загальні засади» Конституції України обумовлена специфікою предмета його регулювання - основи конституційного ладу в Україні - зокрема необхідністю забезпечення національної безпеки і оборони України, потребами захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної та правової держави.
Зазначене є підставою для висновку, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Виходячи з наведеного Конституційний Суд України в рішенні № 7-рп/2016 від 20.12.2016 резюмував про неконституційність, зокрема, ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; офіційне тлумачення Конституції України.
Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку. Юридична позиція Суду може міститися в ухвалах про відмову у відкритті конституційного провадження у справі та про закриття конституційного провадження у справі, постановлених Сенатом чи Великою палатою (ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
За висновком суду, позиція Конституційного Суду України в рішенні № 7-рп/2016 від 20.12.2016, окрім визнання положень Законів неконституційними, вкотре підтвердила юридичну позицію щодо застосування ст. 17 Конституції України та акцентувала на необхідності забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частина 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не виключена із Закону, водночас, втратила чинність 20.12.2016, оскільки висновок щодо її неконституційності не втратив актуальності, зважаючи на те, що ст. 17 Конституції України не змінювалась, а ч. 7 ст. 43 Закону зазнала змін лише щодо строку дії тимчасового обмеження.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії (ч. ч. 1, 4 ст. 7 КАС України).
Оскільки визнана неконституційною ч. 7 ст. 43 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є спеціальною щодо спірних правовідносин, в контексті визначення максимального розміру пенсії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, застосування до таких правовідносин загальних норм ст. 2 та п. п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI суд не убачає за можливе, так як за прямою аналогією, юридична позиція Конституційного Суду України, викладена в рішенні № 7-рп/2016 від 20.12.2016 є справедливою.
Іншими словами, з моменту визнання спеціальної норми ч. 7 ст. 43 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» неконституційною, справедливим та логічно правильним є висновок, що застосування тотожних за змістом загальних норм ст. 2 та п. п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI до осіб, що входять до суб'єктного кола дії Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» буде порушенням ч. 5 ст. 17 Конституції України.
Таким чином, здійснюючи перерахунок пенсії ОСОБА_1 у 2020 році, ГУ ПФУ в м. Києві, допущене обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром є протиправним, оскільки здійснене із застосуванням норм законів, що суперечать нормам прямої дії Конституції України.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Крістіан Мюллер проти Австрії» від 16.12.1974 надано позицію щодо застосування статті 1 Першого протоколу, згідно з якою, обов'язок робити внесок у систему соціального забезпечення може, за певних обставин, надати право власності на активи, які використовуються для виплати пенсій.
Ототожнення пенсійних виплат з майном, в розумінні статті 1 Першого протоколу, ЄСПЛ здійснив також у рішенні від 16.03.2010 у справі «Карсон та інші проти Сполученого Королівства» та від 07.02.2014 у справі «Пікчур проти України».
Таким чином, право особи на пенсію є майном у розумінні Першого протоколу, якого особа може бути позбавлена лише за обґрунтованою необхідністю в інтересах суспільства.
При цьому, поняття «майно», за практикою ЄСПЛ, віднесено до категорії автономних інститутів та не залежить від формальних класифікацій у внутрішньому праві.
Необхідність позбавлення позивача права власності, у тому числі на частину пенсії, повинна бути обґрунтованою не лише наявністю суспільного інтересу, а й можливістю діяти всупереч приписам ст. 58 Конституції України заради задоволення такого інтересу.
Перерахунок у 2020 році пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням норми закону, яка протирічить, про що достовірно відомо відповідачу, Конституції України, не співвідноситься з принципами належного урядування, порушує гарантовані нормами прямої дії соціальні гарантії, а також право особи на мирне володіння майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, дії ГУ ПФУ в м. Києві, щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.06.2016, слід кваліфікувати як протиправні.
Стосовно вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок пенсії з 01.06.2016 слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Із матеріалів справи убачається, що відповідачем здійснено перерахунок з 01.06.2016, під час якого враховано додаткові види грошового забезпечення.
У розумінні Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», поняття розрахунок (перерахунок) та виплата пенсії мають відмінне значення.
Зі змісту позовної заяви убачається, що позивач, фактично, погоджується із проведеним розрахунком пенсії, а протиправним вважає її виплату із обмеженням максимальним розміром.
За таких обставин, вимогу про здійснення перерахунку пенсії з 01.06.2016, суд розцінює як невірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки її задоволення не призведе до відновлення такого права, та не створить нових і не змінить існуючих юридичних фактів.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 17.02.2020 у справі № 820/1961/18 Верховний Суд визначив критерії, за яких вихід за межі позовних вимог допускається лише у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
На думку суду, оскільки ОСОБА_1 звернулась за захистом порушеного суб'єктом владних повноважень права на отримання пенсії, а повторне здійснення перерахунку не має наслідком поновлення права на мирне володіння майном (пенсією), належним та безпосередньо пов'язаним з предметом даної справи способом такого поновлення - є зобов'язання відповідача здійснити відповідне відшкодування.
Розглядаючи можливість застосування способу поновлення порушеного права у вигляді виплати пенсії за минулий час, суд звертає увагу на ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
За висновком суду, суми пенсії недоотримані позивачем з вини ГУ ПФУ в м. Києві, з урахуванням чого, суд убачає необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача виплатити відповідні суми за минулий час без обмеження будь-яким строком, ураховуючи компенсацію втрати частини доходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Резюмуючи викладене та зважаючи на нерелевантність посилань ГУ ПФУ в м. Києві на норми права, які не застосовуються до правовідносин, що виникли між сторонами, керуючись, поміж іншого, нормами прямої дії та положеннями міжнародних угод, учасником яких є Україна, з розширеним тлумаченням, звертаючи увагу на необхідність застосування належного способу захисту порушеного права, суд убачає підстави для задоволення позовних вимог частково із виходом за їх межі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення сторонами інших судових витрат суду не надавались, підстави для розподілу таких відсутні.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обчислення під час перерахунку з 01.06.2016 розміру пенсії та проведення пенсійних виплат з обмеженням максимальним розміром із застосуванням ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нараховувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.06.2016 та здійснити виплату недоотриманих з 01.06.2016 сум пенсії за минулий час, з урахуванням проведених виплат та враховуючи компенсацію втрати частини доходів.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16 код ЄДРПОУ: 42098368).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко