15 грудня 2020 року м. Рівне №460/1206/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді О.М. Дудар, за участю секретаря судового засідання А.М. Юрчук, сторін та інших осіб, які беруть участь у справі
позивача: представник Клочек Г.В.,
відповідача: представник не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доДепартаменту патрульної поліції
про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні,
У провадженні суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач) про стягнення заборгованості із грошового забезпечення у виді доплати за службу у нічний час в розмірі 3780,00грн, стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.
Ухвалою суду від 30.04.2020 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні.
Рішенням від 30.04.2020 позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправною відмову Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу у нічний час за період з 19.04.2016 по 02.08.2017, викладену в листі від 02.01.2020 №К-11346/41/5/05-20;
- зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з доплати за службу в нічний час у період з 19.04.2016 по 02.08.2017.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2020 ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 про залишення позову без розгляду в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
10.09.2020 справа №460/1206/20 надійшла до Рівненського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 11.09.2020 справу №460/1206/20 прийнято до розгляду, вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 03.11.2020 за клопотанням представника позивача призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.12.2020.
Судове засідання 01.12.2020 не відбулося у зв'язку з участю судді у семінарі для підвищення кваліфікації. Ухвалою суду від 01.12.2020 розгляд справи відкладено на 15.12.2020.
Позовні вимоги в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення обґрунтовано тим, що відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та суду пояснила, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт невчасної виплати відповідачем ОСОБА_1 доплати за службу у нічний час. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Саме цю норму, за правовою позицією Верховного Суду, слід застосовувати до спірних правовідносин, адже спеціальним законодавством не врегульовано відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Просила позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з відповідача компенсацію за затримку розрахунку при звільнення за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.
Представник відповідача в судове засідання не прибув. Відповідач, у силу положень ст.ст.124, 129 Кодексу адміністративного судочинства України, повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.
Враховуючи вимоги ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу за відсутності відповідача.
За змістом відзиву на позовну заяву, відповідач заперечив проти позову, зокрема, й у частині позовних вимог про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Вказав, що законодавством не передбачено підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки сума доплати за службу у нічний час відповідно до ч.2 ст.116 КЗпП України не входить до суми, яка мала бути виплачена позивачу під час розрахунку при звільненні.
Розглянувши позовну заяву та відзив на позовну заяву, заслухавши представника позивача, дослідивши у судовому засіданні долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 18.04.2016 №65о/с ОСОБА_1 , рядового поліції, прийнято на службу в Національну поліцію України інспектором. Наказом Департаменту патрульної поліції від 18.04.2016 №106о/с рядовий поліції ОСОБА_1 призначений інспектором роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у місті Рівному, з посадовим окладом згідно зі штатом, із закріпленням спеціального жетона з індивідуальним номером - 0014620 (т.1 - а.с.13).
Наказом Департаменту патрульної поліції від 02.08.2017 №287о/с, виданому відповідно п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", ОСОБА_1 (0014620), лейтенанта поліції, інспектора роти №2 батальйону, звільнено зі служби в поліції з 2 серпня 2017 року з виплатою грошової компенсації за 3 доби невикористаної щорічної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році (т.1 - а.с.14).
Розрахунок із ОСОБА_1 Департаментом патрульної поліції проведено у серпні 2017 року (т.1 - а.с.15).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 у справі №460/1206/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, встановлено протиправність відмови Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу у нічний час за період з 19.04.2016 по 02.08.2017, викладену в листі від 02.01.2020 №К-11346/41/5/05-20, та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з доплати за службу в нічний час у період з 19.04.2016 по 02.08.2017 (т.2 - а.а.с.192-197).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано законом України "Про Національну поліцію України" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.94 Закону №580-VIII, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №988 визначено обов'язок виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Відповідно до ст.94 Закону №580-VIII, Постанови №988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260).
Згідно з п.5 Розділу І Порядку №260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 11 Розділу І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Отже, порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським врегульовано спеціальним законодавством.
Поряд з цим, нормами спеціального законодавства не визначено питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні вказаних осіб.
За загальними правилами застосування нормативно-правових актів, норми спеціального законодавства є пріоритетними та підлягають першочерговому застосуванню. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Отже, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, то у даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у ст.ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів ст.94, 116, 117 КЗпП України і ст.1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Крім того, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17) зазначила таке.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Суд зазначає, що станом на 15.12.2020 жодних доказів виплати Департаментом патрульної поліції ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 30.04.2020 доплати за службу в нічний час за період з 19.04.2016 по 02.08.2017 відповідачем суду не надано, що підтверджує факт відсутності остаточного розрахунку з позивачем.
Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення належних працівникові сум роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Таким чином, Департамент патрульної поліції зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 03.08.2020.
З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати поліцейського, суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин загальні положення, які регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників.
Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося 02.08.2017, середній розмір грошового забезпечення позивача повинен обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за червень 2017 року та липень 2017 року.
Згідно з довідкою про доходи від 11.12.2019 №2508, виданою Департаментом патрульної поліції, заробітна плата ОСОБА_1 у червні 2017 року становила 8223,35грн, у липні 2017 року - 8223,35грн. Середньоденна заробітна плата складає 269,62грн, середньомісячна заробітна плата - 8223,35грн (т.1 - а.с.21).
Позивач просить суд стягнути на його користь середній заробіток за період затримки розрахунку, починаючи з 03.08.2017 по день постановлення судового рішення.
Враховуючи середньоденну заробітну плату позивача, що зазначена в довідці 11.12.2019 №2508, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 03.08.2017 по 15.12.2020 становить 331902,22грн: 269,62грн (середньоденний заробіток) помножити на 1231 (кількість днів затримки розрахунку з 03.08.2017 по 15.12.2020).
Водночас, суд вважає, що суму 331902,22грн не можна вважати співмірною із сумою, що не була виплачена позивачу при звільненні.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, суд враховує майнові втрати позивача, повне заперечення відповідачем позовних вимог, невиконання останнім упродовж тривалого часу рішення суду про нарахування та виплату позивачу доплати за службу у нічний час.
У сукупності викладеного, суд вважає, що достатньою і справедливою сатисфакцією, що відповідатиме обставинам справи та наведеним вище критеріям, співмірною з невиплаченою при звільненні позивачу сумою доплати за службу в нічний час, буде сума 165951,11грн.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково та відновити порушене право позивача шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2017 по 15.12.2020 в сумі 165951,11грн.
Одночасно суд наголошує, що згідно з п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є, відповідно, обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума грошового забезпечення позивача визначена без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У сукупності викладеного, суд дійшов висновку про те, що позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому позов підлягає до часткового задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 3 серпня 2017 року по 15 грудня 2020 року в сумі 165951 (сто шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна) гривня 11 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Департамент патрульної поліції (вул.Федора Ернста, буд.3, м.Київ, 03048, код за ЄДРПОУ 40108646).
Повне рішення у зв'язку з відпусткою головуючої судді складено 14 січня 2021 року.
Суддя О.М. Дудар