14 січня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7495/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
15.12.2020 ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області /надалі - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач/ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати рішення, дії, бездіяльність відповідача щодо не виплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07.10.2009 по 14.09.2018 протиправними та дискримінаційними;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу недоотриману пенсію за період з 07.10.2009 по 14.09.2018 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням індексації та компенсації частини втрати доходів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2019 у справі №440/7495/20 позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року по 14 вересня 2018 року залишено без розгляду, з огляду на пропуск строку звернення до адміністративного суду з зазначеними вимогами. Водночас, за твердженням представника позивача, враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, строки звернення, визначенні статтею 123 КАС України не поширюються на правовідносини підставою яких є невиплата недоотриманої пенсії позивача за певний період.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/7495/20; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
11.01.2021 до суду надано відзив, у якому представник відповідача підтримав фактичні обставини, викладені у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 у справі №440/1011/19 /а.с. 37-39/.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 у справі №440/1011/19 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Велика набережна, 9, м. Кременчук, Полтавська область, 39630, ідентифікаційний код 40367050) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено частково; визнано протиправними та скасовано рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 22.10.2018 № 118 та від 10.01.2019 №2; зобов'язано Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з 15 вересня 2018 року; позовні вимоги в частині поновлення нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року по 14 вересня 2018 року залишено без розгляду; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 по справі № 440/1011/19 залишено без задоволення; рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 по справі № 440/1011/19 - залишено без змін. Згідно з вимогами статей 255, 325 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 у справі №440/1011/19, набрало законної сили - 08.08.2019.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, фактичні обставини справи, встановлені судовими рішеннями у справі №440/1011/19, не підлягають додатковому доведенню у цій справі.
Так, судовими рішеннями у вказаній справі встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 є громадянкою України. 29.06.1994 позивачу призначена пенсія за віком.
11.11.1997 позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, у зв'язку із чим з 1997 року виплату пенсії за віком позивачу припинено.
Уповноважений представник ОСОБА_1 неодноразово звертався до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявами про поновлення нарахування та виплату раніше призначеної пенсії, починаючи із 11.05.1998.
Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області відмовлено у поновленні виплати пенсії рішеннями від 22.10.2018 № 118 та від 10.01.2019 №2.
Зазначені рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області визнані судом протиправними та скасовані.
Водночас, позивач вважаючи, що вищезазначеними судовими рішеннями залишилась невирішеною частина позовних вимог, а саме: щодо не виплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07.10.2009 по 14.09.2018 з огляду на залишення їх без розгляду, та керуючись правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №815/1226/18, звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012, згідно з яким "однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості".
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-ІV) встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.
У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися "з огляду на умови сьогодення" (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Водночас, згідно з пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 (далі - Порядок № 22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Пунктом 4.2 цього Порядку також передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд зауважує, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Отже, з 07.10.2009 - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №25-рп/2009, яким визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії за віком, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Щодо посилань відповідача на застосування строків звернення до суду, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.
При цьому, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме: стаття 46 Закону № 1058-IV визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
При цьому, законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Водночас, відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на рішення ЄСПЛ від 07.11.2013 справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії "презумпції знання закону", тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.
Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.
Водночас, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
- відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009;
- наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;
- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
- існують положення закону, який зобов'язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
На противагу цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте, їй було відмовлено в такому поновленні.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України". Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07.10.2009 свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції."
Також Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові наголошено на помилковості висновку про те, що позивачка має право на виплату пенсії саме з дати звернення нею до територіальних органів Пенсійного фонду.
При цьому, у межах цієї справи суд наголошує, що однією з вимог позивача є визнання дії чи бездіяльність відповідача щодо невиплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07.10.2009 по 14.09.2018 протиправними.
Надаючи оцінку цій вимозі, суд наголошує на тому, що позивачем не надано належних та допустимих доказів стосовно конкретизації, які саме дії або бездіяльність відповідача вважає за необхідне визнати протиправними.
Натомість судом враховується, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 у справі №440/1011/19 визнано протиправними та скасовано рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 22.10.2018 № 118 та від 10.01.2019 №2, зобов'язано Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату пенсії за віком позивачу з 15.09.2018.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо непоновлення нарахування та невиплати пенсії відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 по 14.09.2018 (включно), відповідно до Закону № 1058-IV, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 не погоджується з висновком про необхідність поновлення пенсії позивачу з проведенням індексації, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Отже, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору стали протиправні дії відповідача, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у повному розмірі.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) щодо непоновлення нарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 по 14.09.2018 (включно), відповідно до Закону № 1058-IV, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 (вісімдесят) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.М. Петрова