Справа № 420/111/21
15 січня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бутенко А.В., розглянувши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ” до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г., за участю 3-х осіб: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування запису та поновлення запису,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ” (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, оф. 34, 6 поверх) до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г., за участю 3-х осіб: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- Скасувати запис про припинення іпотеки від 08.08.2019 року на підставі іпотекодержателя №652014;
- Поновити запис про іпотеку №4320072 від 29.12.2006 року ,що був внесений на підставі іпотечногно договору ПН Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим №2991.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що 08.12.2006 року між ПАТ “КБ “НАДРА” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 05/12/2006/840-К/526. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 08.12.2006 року, посвідчений ПН Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. за реєстровим №2991, в якому громадянин України ОСОБА_1 виступає іпотекодавцем, та відповідно до якого іпотекодержателем передано в іпотеку нерухоме майно: трикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 86,6 кв.м.
08 квітня 2020 року між ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ” та ПАТ “КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “НАДРА” було укладено Договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 577, згідно якого Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та заставодавців (іпотекодавців), поручителів.
Відповідно до Договору про відступлення права вимоги ТОВ “ФК “ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ” набуло право Кредитора за кредитним договором № 05/12/2006/840-К/526 від 08.12.2006 року, укладеного з ОСОБА_1 , та набуло право Іпотекодержателя за Іпотечним договором № 05/12/2006/840-К/526 від 08.12.2006 року. ТОВ “ФК ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ” отримано оригінали кредитного договору № 05/12/2006/840-К/526 від 08.12.2006 року.
Таким чином, ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ” стало новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором № 05/12/2006/840-К/526 від 08.12.2006 року та новим іпотекодержателем за договором іпотеки.
08 грудня 2020 року ТОВ “ФК “ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ”, аналізуючи інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, дізналось про те, що 08.08.2019 приватним нотаріусом Скопелідіс Т.Г. внесено запис до державного реєстру іпотек на підставі заяви іпотекодержателя № 652014 іпотеку припинено.
Позивач зазначає, що припинення іпотеки рішенням Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г., без відома іпотекодержателя, яким з 08 квітня 2020 року стало ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ”, є незаконним та безпідставним та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Як вказує позивач, ТОВ “ФК “ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ”, як добросовісний іпотекодержатель, є одноособовим власником іпотечного майна на підставі договору іпотеки №299 від 08.12.2006 року. Водночас, за вищенаведених обставин справи, не можливість звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, суд виходить із таких міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У свою чергу, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
У цій справі правовідносини стосуються внесення до реєстру 21.07.2017 року посадовою особою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області рішення про державну реєстрацію індексний номер 36257437 щодо припинення іпотеки за іпотечним договором № 12394 від 22.08.2007 року.
Позивач оскаржує правомірність припинення іпотеки, оскільки 08 квітня 2020 року ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ” набуло права іпотекодержателя за цим договором.
Тобто, вказаним рішенням зачіпаються майнові права позивача, як іпотекодержателя за іпотечним договором від 08.12.2006 року №299.
У свою чергу, відносини, пов'язані з виконанням договору іпотеки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України “Про іпотеку”.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України “Про іпотеку”, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, зокрема про визнання права.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю майнових вимог позивача на предмет іпотеки, в результаті набуття прав іпотекодержателя.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що спір про правомірність рішення щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, зокрема припинення іпотеки нерухомого майна не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 13 червня 2018 року у справі № 803/1125/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 817/2398/15, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 22 серпня 2019 року у справі №822/6107/15.
За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
За таких обставин, з огляду на зміст позовної заяви, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судом, суд вважає, що цей спір не є публічно-правовим та в залежності від суб'єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, суд зазначає, що наслідком порушення правил предметної підсудності є скасування рішення суду.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
На підставі викладеного, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 19, 170, 171, 248, 256, 293 КАС України,
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ” до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г., за участю 3-х осіб: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування запису та поновлення запису - відмовити.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачеві, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства (з урахуванням суб'єктного складу сторін).
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295 КАС України.
Суддя Бутенко А.В.