Справа № 826/12482/18 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.
14 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив суд визнати протиправним індивідуальний акт уповноваженого органу, а саме, рішення ГУ ДФС у м. Києві, яке виражене у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 таким, що не відповідає закону та скасувати його.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що станом на 18.01.2019, згідно з ІТС «Податковий блок» у ОСОБА_1 заборгованість по єдиному соціальному внеску за кодом платежу 71040000 не обліковується. Таким чином, відповідно до Інструкції №449, вимога про сплату боргу від 04.06.2018 №Ф-107174-17 вважається відкликаною (скасованою).
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що орган доходів і зборів протиправно донарахував суму боргу, якого не існує.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.01.2017 ОСОБА_1 взятий на облік як платник податків у Державній податковій інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, за №19854.
01.02.2017 ОСОБА_1 взятий на облік як платник єдиного внеску в Державній податковій інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві за №1726548000006 (а.с.10).
В матеріалах справи наявні відомості щодо сплати позивачем єдиного соціального внеску 22% за 2017 рік, за 1 квартал 2018 року, за 2 квартал 2018 року, що підтверджено квитанціями 0.0.1085406285.1 від 16.07.2018 року (ЄСВ - за 2017 рік), 0.0.1014955407.1 від 18.04.2018 року (ЄСВ - за І квартал) та 0.01085414484.1 від 16.07.2018 року (ЄСВ - за ІІ квартал) (а.с. 15-17).
В той же час, відповідно до інформації, що міститься в рішенні ДФС від 23.07.2018 №10590/М/99-99-11-02-02-25 (а.с.14) про результати розгляду скарги ОСОБА_1 (а.с.13), згідно з обліковими даними з інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.05.2018, заборгованість позивача становила 5972,82 грн.
На підставі вказаних вище даних відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 року №Ф-107174-17 (а.с.12).
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що податкова вимога вважається відкликаною у разі, зокрема, скасування контролюючим органом податкової вимоги з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такої податкової вимоги. Проте, відповідачем не надано суду доказів скасування чи відкликання оскаржуваної вимоги.
Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469).
У відповідності до п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абз. 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абз.3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у пп.1, 2 п.1 р.II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у пп.3, 4, 6 п.1 р.II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Так, апелянт стверджує, що станом на 18.01.2019, згідно з ІТС «Податковий блок» у ОСОБА_1 заборгованість по єдиному соціальному внеску за кодом платежу 71040000 не обліковується.
Таким чином, на думку апелянта, відповідно до Інструкції №449, вимога про сплату боргу 04.06.2018 №Ф-107174-17 вважається відкликаною (скасованою).
Так, відповідно до вимог ст.60 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення (підпункт 60.1.1. пункту 60.1); контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу (підпункт 60.1.2. пункту 60.1); контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі (підпункт 60.1.3. пункту 60.1); рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі (підпункт 60.1.4. пункту 60.1); рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі (підпункт 60.1.1. пункту 60.1).
У випадках, визначених підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі (пункт 60.2 ПК України).
Відповідно до пункту 60.3 ПК України, у випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.
У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу (пункт 60.4 ПК України).
Згідно з пунктом 60.5. ПК України, у випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається) (пункт 60.6).
Відтак, колегією суддів, у межах офіційного з'ясування обставин справи, не встановлено наявності визначених п.60.1 ст.60 ПК України обставин відкликання податкової вимоги від 04.06.2018 №Ф-107174-17, оскільки відсутні докази погашення позивачем суми податкового боргу, рішення про скасування зазначеної податкової вимоги контролюючим органом не приймалось та у судовому порядку вказана податкова вимога не скасовувалась.
Зворотного відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України не доведено.
При цьому, відповідач підтверджує факт відсутності у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати Єдиного внеску, що свідчить про безпідставність формування оскаржуваної податкової вимоги.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2018 року №Ф-107174-17.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 14 січня 2021 року
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма