Справа № 640/2532/20 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.
14 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування га невиплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки учасника бойових дій, 14 календарних днів, щорічно, в період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.06.2019;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу виплату грошової компенсації додаткової відпустки учасника бойових дій, 14 календарних днів, щорічно, в період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.06.2019;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошовою забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019;
- зобов'язати військових частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати позивачу довідку про розміри додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії з урахуванням щомісячної індексації грошового забезпечення (для перерахунку призначеної пенсії);
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки учасника бойових дій, 14 календарних днів, щорічно, в період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.06.2019, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу виплату грошової компенсації додаткової відпустки, учасника бойових дій, 14 календарних днів, щорічно, в період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.06.2019, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошовою забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019 та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, а тому індексація грошових доходів позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у відповідача не проводилась, відповідно її нарахування та виплата за даний період не може бути виплачена.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 10 березня 2015 року отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.8).
19 липня 2019 року позивач звільнений з військової служби в запас за ст.26 ч.2 ст.5 пп. «а» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку контракту, згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № 15 від 11.07.2019 (а.с.9).
Оскільки в період з 01 січня 2016 року по 19 липня 2019 року відповідач частково не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення враховуючи базовий місяць індексації заробітної плати, встановлений для військовослужбовців, 29.01.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019 та видати довідку про грошове забезпечення за 24 місяці з урахуванням щомісячної індексації грошового забезпечення (для перерахунку призначеної пенсії) (а.с.13-15).
Оскільки на заяву позивача відповіді від Військової частини НОМЕР_1 не надходило, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг та згідно з положеннями ч.6 ст.95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Визначення індексації наведено у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.2011 (далі - Закон № 1282-ХІІ), відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з ч. 1 ст. 4 цього Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
У разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону № 1282-ХІІ грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (ч. 1 ст. 6 Закону № 1282-ХІІ).
Частинами 2, 6 ст. 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з п. 1 якого, він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 11 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно із п. 2 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до п. 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до листа Державної служби статистики України від 10 січня 2017 року №11.1-03/2-17 індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2016 році (грудень до грудня попереднього року) становив 112,4 %.
Згідно з повідомленням Державної служби статистики України від 11.01.2018 у 2017 році індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) становив 113,7%.
Відповідно до повідомлення Державної служби статистики України від 11.01.2019 у 2018 році індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) становив 109,8 %.
За повідомленням Державної служби статистики України від 12.11.2019, індекс споживчих цін (індекс інфляції) у жовтні 2019 року щодо вересня становив 108,8 %, за період січень - жовтень 2019 року - 104,2 %.
Таким чином, у 2016-2019 рр. грошове забезпечення позивача підлягало обов'язковій індексації відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Суд вважає, що відповідачем безпідставно не проведено нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення, оскільки право позивача на нарахування та отримання індексації грошового забезпечення гарантується законом.
Згідно із ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні «Кечко проти України» від 08.11.2005, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
В той же час, п. 6 наказу Міністерства оборони України від 27.01.2016 № 44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» передбачено виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснювати відповідно до вимог законодавства України.
Згідно з п. 10 наказу Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік» визначено нарахування і виплату індексації здійснювати відповідно до вимог законодавства України.
Відповідно до п. 10 наказу Міністерства оборони України від 15.02.2018 № 65 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік» нарахування і виплату індексації здійснювати відповідно до вимог законодавства України.
Згідно з п.10 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 №30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік», встановлено, що витрати працівникам на заробітну плату (за всіма бюджетними програмами) здійснювати за нормами, установленими нормативно-правовими актами, у межах виділених асигнувань на оплату праці та дотримуватися такого порядку: у першу чергу виплачувати посадові оклади та гарантовані надбавки і доплати, індексацію заробітної плати.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про протиправність дій відповідача та необхідності зобов'язати його нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 19.06.2019, виходячи з меж заявлених позовних вимог.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки учасника бойових дії, зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату вказаної грошової компенсації та щодо відмови в зобов'язанні відповідача видати довідку про розміри додаткових видів грошового забезпечення, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 14 січня 2021 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма