Справа № 640/3085/19 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.
14 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог - Пенсійний фонд України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог - Пенсійний фонд України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача у вигляді відмови призначити пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ) та зобов'язати відповідача з 10.08.2018, тобто з дати звернення, призначити і виплачувати ОСОБА_1 , без обмеження максимального розміру, пенсію за вислугу років згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ), виходячи із розрахунку: 90 відсотків від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи (відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 08.08.2018 про розрахунок нарахування пенсії), або 60 відсотків від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи (відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 08.08.2018 про розрахунок нарахування пенсії).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що обґрунтовуючи свою позицію просив призначити пенсію в розмірі не виключно 90%, як всі інші прокурори у подібних справах, тобто не лише на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а і з урахуванням ст.86 Закону № 1697-VII (в розмірі 60%).
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що в Управління відсутні підстави брати в розрахунок 90 % або 60% від суми місячної заробітної плати відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789- XII .
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.08.2018 позивач звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону від 12.07.2001 р. № 2663-III) (а.с.47-50 т.1)
Листом від 22.08.2018 №64934/03 (а.с.43 т.1) в призначенні пенсії позивачу відмовлено, з огляду на те, що згідно з ч.1 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 (в редакції станом на 10.08.2020), прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців. Відповідно до наданих позивачем документів, вислуга років становить 20 років, 1 місяць, 8 днів, у тому числі 13 років, 9 місяців, 21 день на посадах прокурорів, що не дає права на призначення пенсії за вислугу років.
Вважаючи вказану відмову пенсійного органу протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що для набуття права на пенсійне забезпечення за вислугу років станом на 10.08.2018, тобто на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, його стаж мав становити 23 роки, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 13 років, разом з тим, відповідно до матеріалів справи, загальний стаж позивача станом на 10.08.2018 становив 20 років, 1 місяць, 8 днів.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
На час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII).
У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ) в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
У свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Зокрема, згідно з частиною першою наведеної правової норми прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.
Звертаючись до відповідача із заявою про призначення спірної пенсії, позивач вказував на те, що його загальна вислуга років склала 20 років 11 місяців 24 дні, з яких в органах прокуратури, і це не заперечуються відповідачем, - 18 років 07 місяців 24 дні.
Враховуючи вказані положення статті 86 Закону №1697-VII, колегія суддів зазначає, що стаж роботи позивача на час його звернення до пенсійного органу є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону №1697-VII.
Слід зазначити, що виходячи з дії законів у часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не положення ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, яка втратила свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення спірної пенсії.
З доводів заявленого позову та апеляційної скарги вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, позивач пов'язує з тим, що вказана норма права діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону №1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.
Із зазначеними вище доводами колегія суддів не погоджується з таких підстав.
Відповідно до ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції, що була чинна до 01.10.2011), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Отже, у прокурорів, які в період часу до 01.10.2011 мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, наявні підстави стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому в чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
За встановлених у цій справі обставин вбачається, що у період до 01.10.2011, коли була чинною редакція ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (яка передбачала право позивача на пенсійне забезпечення за вислугу років за наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років) загальний стаж позивача становив 13 років 2 місяці 28 днів, тобто позивач не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону про прокуратуру 1991 року (у вказаній редакції).
Оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №372/2909/17, від 21.02.2018 у справі №211/3177/17, від 18.04.2019 у справі №752/19006/16-а, від 10.10.2019 у справі №265/3516/17.
Колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
При цьому, твердження апелянта, що в позовних вимогах останній просив призначити пенсію в розмірі не 90% місячного заробітку, як всі інші прокурори у подібних справах, а 60%, тобто не лише на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХII, а з урахуванням ст. 86 Закону № 1697-VII (в розмірі 60%), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до заяви від 10.08.2018 позивач звертався до відповідача щодо призначення пенсії виходячи із розрахунку саме 90 % місячного заробітку та на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII та саме за вказаною заявою відповідачем відмовлено у призначені пенсії виходячи розрахунку 90% місячного заробітку.
Натомість, позивач у своїй заяві не ставив питання обчислення розміру його пенсії при призначенні виходячи з 60% місячного заробітку.
В той же час, незалежно від обчислення розміру пенсії виходячи із місячного заробітку, на момент звернення позивача до органу Пенсійного фонду України щодо призначення йому пенсії за вислугу років, положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII щодо призначення пенсії втратили чинність, а чинне законодавства, зокрема ст.86 Закону України № 1697-VII передбачало наявність вислуги років не менше 23 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років, для призначення пенсії за вислугу років, в той час, як вислуга років позивача становила 20 років 11 місяців 24 дні, у тому числі на посадах прокурорів 18 років 07 місяців 24 дні, що є недостатньо.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 14 січня 2021 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма