Справа № 826/15010/18
14 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Кондрат Л.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року, суддя Чудак О.М., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євронет Україна" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євронет Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.08.2018 року №0561291213, яким до позивача на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України застосовані штрафні санкції у сумі 42 623,33 грн за порушення на 1 календарний день строків сплати податкового зобов'язання, визначеним пунктом 57.1 статті 57, статтею 203 ПК України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що норма абзацу другого пункту 49.20 статті 49 ПК України дозволяє збільшення граничних строків подання податкової декларації у випадку, якщо кінцева дата її подання припадає на вихідний або святковий день, а тому саме від граничного строку подання податкової декларації (операційного (банківського) дня, що настає за вихідним або святковим днем) розпочинається відлік десяти календарних днів, встановлених пунктом 57.1 статті 57 ПК України, протягом яких платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій деклараці, тому позивач подав декларацію з ПДВ за квітень 2018 року 21.05.2018 року, оскільки 20.05.2018 року був вихідним днем (неділя), а визначене у цій декларації податкове зобов'язання сплатив 31.05.2018 року, тобто вчасно.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року замінено відповідача у справі, а саме, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.05.2018 року ТОВ "Євронет Україна" подано податкову декларацію від 18.05.2018 року №9096794747 з податку на додану вартість за квітень 2018 року, оскільки 20.05.2018 року був вихідним днем (неділя). Визначене у вказаній податковій декларації податкове зобов'язання з ПДВ за квітень 2018 року позивач сплатив 31.05.2018 року.
03.08.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено камеральну перевірку дотримання ТОВ "Євронет Україна" вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету.
За результатом вказаної перевірки складено акт від 03.08.2018 року №13575/26-15-12-13-20/34299617 у якому зафіксовано порушення ТОВ "Євронет Україна" визначених пунктом 57.1 статті 57 ПК України граничних строків сплати податкового зобов'язання з ПДВ за квітень 2018 року. Вказане порушення полягало у тому, що позивач 31.05.2018 року сплатив податкове зобов'язання за квітень 2018 року, у той час як граничним терміном сплати вказаного податкового зобов'язання було 30.05.2018 року .
Позивач подав заперечення на вказаний акт перевірки, які залишені без задоволення рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 22.08.2018 року №50572/10/26-15-12-13-18.
На підставі вказаного в акті перевірки від 03.08.2018 року №13575/26-15-12-13-20/34299617 висновку відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.08.2018 року №0561291213, яким до ТОВ "Євронет Україна" на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України застосовані штрафні санкції у сумі 42 623,33 грн за порушення на 1 календарний день строків сплати податкового зобов'язання, визначеним пунктом 57.1 статті 57, статтею 203 ПК України.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що прийнято з порушення норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У відповідності до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з статтею 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.
Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.
Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
За змістом пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Згідно з підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, зокрема, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
У відповідності до пункту 49.20 статті 49 ПК України якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 203.1 статті 203 ПК України визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Пункт 203.2 статті 203 ПК України, передбачає, що сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Таким чином, відсутня спеціальна норма (для податку на додану вартість), яка б визначала перенесення строку у випадку, коли граничний строк сплати податку на додану вартість припадає на вихідний (святковий) день.
При цьому, пункт 49.20 статті 49 ПК України містить загальну норму, яка визначає, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
Отже, у даному випадку законодавством не визначено перенесення граничного строку сплати податкового зобов'язання у разі, якщо останній день сплати припадає на вихідний (святковий) день, що цілком узгоджується з положеннями частини першої статті 1 Конвенції.
Відповідно до статті 5 Конвенції, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо dies ad quem (означає день, у який цей строк спливає, стаття 2) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них.
Пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України серед основних засад податкового права закріплена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Зміст наведених положень у їх системному зв'язку свідчить про те, що у разі якщо останній день строку подання податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України, припадає на вихідний або святковий день, граничним строком подання такої декларації є перший після нього робочий день. Тому, початок перебігу встановленого пунктом 57.1 статті 57 та пунктом 203.2 статті 203 ПК України десятиденного строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов'язання з ПДВ пов'язаний саме із таким робочим днем.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом у постановах від 11.09.2018 року у справі №802/2229/17-а та від 02.04.2020 року у справі №813/4630/16.
Враховуючи, що останній день строку подання позивачем податкової декларації з ПДВ за квітень 2018 року, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України та пунктом 203.1 статті 203 ПК України, припав на вихідний день (20.05.2018 року - неділя), граничним строком подання такої декларації є операційний (банківський) день, що настає за вихідним днем - 21.05.2018 року (понеділок), тому саме від цієї дати розпочинається відлік десятиденного строку сплати узгодженого зобов'язання відповідним платником, який закінчується 31.05.2018 року включно.
Оскільки, податкове зобов'язання з ПДВ за квітень 2018 року сплачено позивачем 31.05.2018, суд вважає, що позивачем дотримано строків сплати вказаного зобов'язання, які передбачені пунктом 57.1 статті 57 ПК України та пунктом 203.2 статті 203 ПК України.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що узгоджені податкові зобов'язання перераховані позивачем до бюджету в межах визначених законодавцем строків, що підтверджується доказами наявними у матеріалах справи.
Пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Передбачена даною нормою Закону штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов'язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.03.2019 року у справі №826/10955/16.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.08.2018 року №0561291213.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.