Яготинський районний суд Київської області
Справа № 382/1076/20
Провадження № 2/382/114/21
Іменем України
(ЗАОЧНЕ)
15 січня 2021 року Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Кисіль О.А.
при секретарі Твердохліб Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготин справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
Позивач звернувся до Яготинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, в котрому зазначив, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 30.04.2013 року ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 . В даній квартирі зареєстрований ОСОБА_2 , який є його колишнім зятем. Близько двох років тому відповідач зібрав свої речі та залишив місце проживання за вказаною адресою. 24 січня 2020 року шлюб між його дочкою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано Яготинським районним судом Київської області. Місце перебування відповідача на даний час позивачу невідомо, оскільки з відповідачем будь-яких відносин останній не підтримує. За комунальні послуги відповідач не сплачує, квартирою не цікавиться, не ставиться до неї як до свого постійного єдиного місця проживання, його особистих речей в квартирі немає. В даний час при зверненні до Управління праці та соціального захисту населення Яготинської РДА з метою призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, з'ясувалося, що оскільки в належній позивачу квартирі зареєстрований відповідач по справі при призначенні субсидії буде братися його дохід, що в свою чергу зменшить розмір державної допомоги або й зовсім позбавить його права на отримання. Таким чином, реєстрація відповідача у належній позивачу квартирі, створює позивачу перешкоди у володінні та користуванні своїм майном, чим позбавляє його можливості в повній мірі використовувати свій об'єкт права власності та негативно впливає на його матеріальний стан, що порушує його права. Враховуючи викладене, позивач просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування квартирою за АДРЕСА_1 .
Позивач в заяві до суду просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав.
Відповідач повторно в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ч. ч. 8, 11 ст. 128 ЦПК України. Відзиву щодо позову та клопотань до суду не направив, тому суд вважає, за можливе розглянути даний спір у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, враховуючи, що в справі є достатньо доказів для її заочного розгляду, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Так, в судовому засіданні з копії паспорта (а.с. 5, 7), копії Договору купівлі-продажу квартири від 30.04.2013 року (а.с. 6), копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 8), Довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні,будинку осіб (а.с. 10), Акта обстеження від 21 липня 2020 року (а.с. 9) вбачається, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30.04.2013 року є власником квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі зареєстрований ОСОБА_2 , який є його колишнім зятем. Близько двох років тому відповідач зібрав свої речі та залишив місце проживання за вказаною адресою. 24 січня 2020 року шлюб між його дочкою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано Яготинським районним судом Київської області. До цього часу відомостей про місце перебування відповідача позивачу невідомо. За комунальні послуги відповідач не сплачує, квартирою не цікавиться, не ставиться до неї як до свого постійного єдиного місця проживання, його особистих речей в квартирі немає.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положенням ст. 391 ЦК України, передбачено, що власник має право прохати усунути перешкоди у користуванні власністю.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України і ст. 150 ЖК України, які передбачають, що власник використовує житло для особистого проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і мають право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Згідно роз'яснень у п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності га інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства: статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України, а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про виселення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», визначено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням.
У постанові Верховного суду України від 16.01.2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 25.03.1999 року у справі «Ятрідіс проти Греції» (заява № 31107/96) зазначив, що володіння майном повинно бути законним. Відповідно до п.п. 19, 22 рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном.
У відповідності з приписами ч. 2 ст. 405 ЦК України, особа втрачає право на користування житлом, у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, та те, що відповідач не цікавиться даним будинком, не сплачує комунальні платежі, не проживає у даному будинку тривалий час, суд вважає, що вимоги позову підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 258-259, 265, 268, 280-283, 279, 141, 354 ЦПК України, ст. ст. 319, 405 ЦК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія та номер посвідки на постійне проживання: НОМЕР_1 , таким, що втратив право користування квартирою за АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою в відповідача, котра може бути подана протягом 30 днів з дня отримання його копії. Учасник справи якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі через Яготинський районний суд апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 15 січня 2021 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кисіль О.А.