ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.01.2021Справа № 910/7567/20
Суддя Господарського суду міста Києва Головіна К. І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні господарську справу
за позовною заявою Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп"
про стягнення 103 385,84 грн.
без повідомлення учасників справи
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (далі - ТДВ "Міжнародна страхова компанія", позивач) до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" (далі - ПрАТ "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп", відповідач) про стягнення страхового відшкодування у сумі 103 385,84 грн. в порядку суброгації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок ДТП, яка сталась 21.08.2019 р. у місті Харкові, застрахований у позивача транспортний засіб був пошкоджений, у зв'язку з чим позивач сплатив потерпілій особі страхове відшкодування на суму 98 576,08 грн.
У позові, посилаючись на ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", ТДВ "Міжнародна страхова компанія" вказує, що йому перейшло право вимоги до відповідача на відшкодовану потерпілому матеріальну шкоду, завдану страхувальником відповідача, визнаного винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, тому просило стягнути з ПрАТ "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" страхове відшкодування з урахуванням витрат на евакуацію автомобіля в розмірі 98 576,08 грн., пеню у сумі 3 447,47 грн., інфляційні втрати у сумі 788,61 грн. та 3 % річних у сумі 573,68 грн., що разом становить 103 385,84 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.07.2020 р. за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до правил, визначених ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Цією ж ухвалою сторонам надано строк для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов'язків.
Відповідач у строк, визначений законом, надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що сума страхового відшкодування має бути визначена з урахуванням суми фізичного зносу транспортного засобу та зменшена на суму ПДВ вартості запасних частин. Виходячи з таких критеріїв, відповідач сплатив позивачу страхове відшкодування у сумі 88 684,06 грн. Також вказав про невірний розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до договору добровільного страхування транспортного засобу ДОЗ № 1910060 від 24.02.2019 р., укладеного між - ТДВ "Міжнародна страхова компанія" та ОСОБА_1 , були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Із матеріалів справи вбачається, що 21.08.2019 р. у місті Харкові сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача автомобіля "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля "БМВ", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 18.11.2019 р. у справі № 638/14786/19 за вказаним фактом водія ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу № 030/08/19 від 07.08.2019 р., наданого позивачем, вартість матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП власнику автомобіля марки "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу склала 97 876,08 грн.
У подальшому, на підставі страхового акту № 15807 від 21.11.2019 р., акту здачі-прийняття робіт від 21.08.2019 р. та квитанції від 02.09.2019 р. позивач відшкодував страхувальнику (потерпілій особі) матеріальний збиток та послуги евакуатора у загальній сумі 98 576,06 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 5798 від 21.11.2019 р., № 5805 від 22.11.2019 р., № 5820 від 25.11.2019 р., № 5836 від 26.11.2019 р.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.
Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ч. 1 ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність винної особи, якій належить автомобіль "БМВ", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/004948337.
Отже, відповідач є особою, відповідальною за спричинену у дорожньо-транспортній пригоді шкоду, та згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" він відповідає за вимогами позивача (ТДВ "Міжнародна страхова компанія"), як страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів потерпілій особі в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
Матеріали справи свідчать, що позивач (ТДВ "Міжнародна страхова компанія"), 11.12.2019 р. звернувся до страховика винної особи - ПрАТ "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" із заявою про компенсацію страхового відшкодування із дотриманням річного строку, передбаченого положенням статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на суму сплаченого відшкодування в розмірі 96 576,08 грн.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 22, ст. 1166 та ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06.07.2018 р. по справі № 924/675/17 розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, але виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи.
Зокрема, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, положеннями статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах по справі № 910/6094/17 від 02.05.2018 р., по справі № 910/5001/17 від 12.03.2018 р., по справі № 910/20199/17 від 01.06.2018 р., по справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 р., по справі № 910/171/17 від 02.10.2018 р.
Отже, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля у даному випадку є обов'язковим.
Розмір (коефіцієнт) зносу розраховується за порядком, передбаченим Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 р.
Зі звіту ФОП Васильєва Д. В. про оцінку транспортного засобу № 030/08/19 від 07.08.2019 р., наданого позивачем, вбачається, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу становить 97 876,08 грн.
Згідно з п. 22.1 статті 22 вказаного Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Також судом враховано, що статтею 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно з Полісом страхування цивільно-правової відповідальності винної особи № АМ/004948337 ліміт відповідальності страховика перед страхувальником становить 200 000,00 грн., а франшиза - 2 000,00 грн., тому розмір страхового відшкодування має бути зменшений на суму 2 000,00 грн.
Стосовно доводів відповідача про зменшення суми страхового відшкодування на суму ПДВ від вартості запасних частин, суд зазначає наступне.
Так, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. У таких випадках суду слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт з ремонту автомобіля платником ПДВ. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постнові від 6 липня 2018 року у справі № 924/675/17.
У випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає ПДВ, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника ПДВ послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об'єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум ПДВ, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком. Зазначені зобов'язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ. У випадку непроведення фактичного ремонту транспортного засобу, податкові зобов'язання не виникають. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 523/5890/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц.
Як вбачається зі звіту ФОП Васильєва Д. В. про оцінку транспортного засобу № 030/08/19 від 07.08.2019 р., вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу автомобіля "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 97 876,08 грн. та з урахуванням ПДВ на складові запчастини, що підлягають заміні. При цьому з розрахунку до страхового акту № 15807 від 21.11.2019 р., наданого позивачем, вбачається, що ПДВ на запасні частини становить 16 312,68 грн.
Водночас, суд враховує, що кошти страхового відшкодування, у визначеній звітом сумі, страховиком перераховувались безпосередньо потерпілій особі - ОСОБА_1 , який не є платником ПДВ, також у матеріалах справи відсутні докази про придбання (оплату) позивачем запчастин/відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля на суму, що включає ПДВ, а тому наявні підстави для зменшення страхового відшкодування в сумі 97 876,08 грн. на розмір ПДВ (включеного до вартості запчастин, що підлягають заміні), визначеного страховим актом позивача на суму 16 312,68 грн.
Щодо витрат у вигляді вартості наданих послуг евакуатора, сума яких склала 700,00 грн., суд зазначає, що відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що до розміру страхового відшкодування включаються витрати, пов'язані з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП, у даному випадку, автомобіля "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У матеріалах справи наявний акт здачі-прийняття робіт від 21.08.2019 р., складений ОСОБА_1 (замовник) та ФОП Лежепьоковою О. А. (виконавець) про транспортування автомобіля "Хюндай", реєстраційний номер НОМЕР_1 , за допомогою евакуатора на суму 700,00 грн., банківська квитанція від 02.09.2019 р. про оплату ОСОБА_1 відповідних послуг, а також докази відшкодування позивачем останньому цих витрат у сумі 700,00 грн. Отже, вимога позивача про стягнення витрат на послуги евакуатора за транспортування пошкодженого автомобіля на суму 700,00 грн. є доведеною та правомірною.
Таким чином, зважаючи на все викладене, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті позивачу з урахуванням коефіцієнту зносу транспортного засобу, франшизи, суми ПДВ (на запчастини, що підлягають заміні), та послуг евакуатора, становить 80 263,40 грн. (97 876,08 грн. + 700,00 грн. - 2 000,00 грн. - 16 312,68 грн.), а не як вважав позивач - 98 576,08 грн.
При цьому судом встановлено, що 05.06.2020 р. (до відкриття провадження у справі) відповідач сплатив позивачу страхове відшкодування - у сумі 88 684,06 грн. (більшому розмірі, ніж визначено судом), що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 21607 від 05.06.2020 р.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги ТДВ "Міжнародна страхова компанія" в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 98 576,08 грн. (як просив позивач) задоволенню не підлягають.
Так, відповідно до ч. 4 п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення (закриття) провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Крім страхового відшкодування, ТДВ "Міжнародна страхова компанія" нарахувало відповідачу пеню в сумі 3 447,47 грн. за прострочення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Із наведених приписів закону вбачається обов'язок страховика сплатити в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика пеню на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Провівши власний розрахунок неустойки на підставі наведених приписів закону та враховуючи розмір страхового відшкодування в сумі 80 263,40 грн., суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 2 807,03 грн., тобто у меншій сумі, ніж просить позивач.
Також позивач просив стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 788,61 грн. та 3 % річних у сумі 573,68 грн.
Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 993 ЦК України зобов'язання відповідача зводиться до здійснення страхової виплати, тобто, таке зобов'язання є грошовим; грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже між сторонами у справі існує грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. Грошове зобов'язання у деліктних правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання з відшкодування шкоди.
Виходячи з цього, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи інфляційні втрати та 3 % річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Провівши перерахунок заявлених до стягнення сум матеріальних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 642,11 грн. та 3 % річних у сумі 467,11 грн., тобто у менших сумах, ніж заявлено позивачем, виходячи із суми страхового відшкодування, на яку здійснюються вказані нарахування.
Отже, позовні вимоги ТДВ "Міжнародна страхова компанія" підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" про стягнення заборгованості у сумі 103 385,84 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "Ю.Бі.Ай-Кооп" 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 5/13, ідентифікаційний код 31113488) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, 99, літера А-3, ідентифікаційний код 31236795) пеню у сумі 2 807 (дві тисячі вісімсот сім) грн. 03 коп., інфляційні втрати у сумі 642 (шістсот сорок дві) грн. 11 коп., 3 % річних у сумі 467 (чотириста шістдесят сім) грн. 11 коп., судовий збір у сумі 79 (сімдесят дев'ять) грн. 62 коп.
У решті вимог - відмовити.
Повне судове рішення складене 13 січня 2021 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.