Провадження № 22-ц/803/1131/21 Справа № 215/4406/20 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
12 січня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2020 року, яке ухвалено суддею Камбул М.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 жовтня 2020 року, -
В липні 2020 року представник ОСОБА_2 в інтересах та від імені позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «Північний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження здоров'я.
Позовна заява мотивована тим, що позивач у період з 05.04.1982 року по 27.03.2001 року працював на різних посадах ПрАТ «Північний ГЗК». 28.09.2000 року рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інститутупромислової медицини, йому становлені професійні захворювання: позивачу встановлено професійні захворювання: вібраційна хвороба першого-другого ступеня від впливу загальних вібрацій з попереково-крижовою полікадікулопатією з вираженими статико-динамічними порушеннями і больовим синдромом в поєднанні з вегетативно-сенсорною поліневропатією і нейродистрофією (двосторонній плечелопатковий періартрозНФС 1 ст., і помірне порушення трофіки кистей); двостороння сенсоневральна туговухість справа 1 ст. (легке зниження слуху), ліворуч 2 ст. (помірне зниження слуху). Довідкою МСЕК від 13.11.2000 року, позивачу первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності, при повторному переогляді 06.12.2001року, позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності, та при останньому огляді 22.11.2004 року довідкою МСЕК встановлено 40% втрати професійної працездатності безстроково, з них: 25% по вібраційній хворобі, та 15% по туговухостві. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, у нього постійно виникають складнощі у зв'язку з загальною слабкістю, втомою, болями. Також зазначає, що не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху. Все це постійно і негативно позначається на душевному та фізичному стані. Виходячи з тривалості роботи у відповідача, просить стягнути з відповідача 188 920 грн. моральної шкоди.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 80 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» судовий збір у розмірі 840,80 грн. на користь держави.
В іншій частині позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_2 в інтересах та від імені позивача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права ставить питання про зміну рішення суду в частині визначеного розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.
Судом першої інстанції в повній мірі не враховано, що позивач постійно відчуває біль в поперековому відділі хребта при фізичному навантаженні, біль в плечових суглобах та хребті з іррадіацією в ліву ногу, що має наслідком утруднену ходу, а також його турбує постійний головний біль, періодичний біль в епігастральній області з причини виникнення хронічного професійного захворювання. Крім того, порушення функції слуху позбавляє ОСОБА_1 можливості вести повноцінний спосіб життя, при спілкуванні з оточуючими людьми.
З причини загострення професійного захворювання істотно змінився звичний спосіб життя, суттєво знизилась його життєва активність, тривалі курси лікування призвели до нераціональних втрат життєвого часу та енергії, Позивач вже протягом 20 років в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, порушення функцій організму призводить до необхідності залучення додаткових зусиль та ресурсів для організації життя, суттєво обмежує можливості Позивача приділяти увагу рідним та близьким людям, своєму духовному, інтелектуальному розвитку.
При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності.
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Північний ГЗК» посилається на те, що на момент виникнення у позивача права на відшкодування шкоди спірні правовідносини регулювались: ст. 456 ЦК Української РСР; ст.ст. 173, 273-1 КЗпП України; ст.ст. 11-13 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин); «Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодження здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», затвердженим постановою КМУ від 23.06.1993 №472. Зазначає, що всі законодавчі норми, які регулюють спірні правовідносини на час їх виникнення, не встановлюють порядку відшкодування моральної шкоди, натомість містять посилання на те, що такий порядок визначається законодавством (тобто в іншому нормативному акті). Таким нормативним актом є «Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», затвердженим постановою КМУ від 23.06.1993 №472, в якому вказано, що моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін; рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат. Таким чином, максимальний розмір відшкодування моральної шкоди, на момент виникнення спірних правовідносин не міг перевищувати 2550 грн., просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період часу з 05.04.1982 року по 20.01.1987 року працював на посаді машиніста бульдозера Першотравневого рудоуправління, з 20.07.1990 року по 12.10.1992 року працював машиністом дизельного підйомного крану Ганнівського рудоуправління, з 12.1.1992 року по 27.11.1992 року машиніст дизельного підйомного крану в цеху внутрішньокар'єрного транспорту Ганнівського рудоуправління, 27.11.1992 року по 11.07.1994 року машиніст бульдозера в цеху внутрішньокар'єрного транспорту Ганнівського рудоуправління, з 11.07.1994 року по 01.12.1999 року машиніст бульдозера в цеху внутрішньокар'єрного транспорту гірського управління, з 01.12.1999 року по 27.03.2001 року машиніст бульдозера Ганнівського кар'єру. 17.06.2004 року позивача звільнено з займаної посади за ст.. 38 КЗпП (а.с. 30-45).
Відповідно до Акту розслідування професійного захворювання (отруєння) від 12.10.2000 року позивачу встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба першого-другого ступеня від впливу загальних вібрацій з попереково-крижовою полікадікулопатією з вираженими статико-динамічними порушеннями і больовим синдромом в поєднанні з вегетативно-сенсорною поліневропатією і нейродістрофією (двосторонній плечелопатковий періартрозНФС 1 ст., і помірне порушення трофіки кистей); двостороння сенсоневральна туговухість справа 1 ст. (легке зниження слуху), ліворуч 2 ст. (помірне зниження слуху)(а.с. 14).
Відповідно до п.14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання №38 від 12 жовтня 2000 року, позивач, працюючи на підприємстві відповідача протягом 16 років 2 місяців в умовах впливу на організм вібрації, яка складала 114 дБ при ГДР 112 дБ, та шуму, який складав 95 дБ, при ГДР 80 дБ.
У п. 15 Акту розслідування хронічного професійного захворювання №38 від 12 жовтня 2000 року зазначено, що причиною виникнення професійного захворювання є недосконалість конструкцій, відсутність віброгасників.
Відповідно до висновку МСЕК від 13.11.2000 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 40 %, та встановлено третю групу інвалідності.
При повторному огляді висновком МСЕК від 06.12.2001 року, від 06.11.2002 року, та від 09.12.2003 року, позивачу підтверджено встановлений раніше відсоток втрати професійної працездатності 40 % та третю групу інвалідності,
Висновком МСЕК від 22.11.2004 року позивачу встановлено 40% ( 25% по вібраційній хворобі, та 15% по туговухості), втрати професійної працездатності безстроково, інвалідність не визначено (а.с. 9-13).
У зв'язку із професійними захворюваннями позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в медичних закладах, що підтверджується виписними епікризами (а.с.19-29).
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведені заявлені позовні вимоги та наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди відповідачем, через отримане професійне захворювання та втрату працездатності.
Колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров'я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 13.11.2000 року у зв'язку з професійними захворюваннями, тобто встановлено наявність втрати професійної працездатності, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами).
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4 723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944 600,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 13.11.2000 року, причиною виникнення у ОСОБА_1 професійного захворювання є його тривала праця 16 років 02 місяці в умовах впливу на організм вібрації і шуму, які перевищували норми ГДР. Причиною виникнення професійного захворювання є недосконалість конструкцій, відсутність віброгасників.
Отже, відповідач - ПрАТ «Північний ГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня вібрації і шуму, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини відповідача, яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня вібрації і шуму виробничого середовища та трудового процесу.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги представника позивача, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, визначено без урахування роз'яснень викладених в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер отриманого ним професійного захворювання, тривалість роботи на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів 16 років 02 міс, відсоток втрати професійноїпрацездатності в розмірі 40%, біль в попереко-крижовому відділі хребта, гострому болі в хребті з іррадіацією в ноги при статистичному навантаженні, перебуванні у вимушеній позі, незначному фізичному навантаженні або охолодженні, різки рухах. Також, позивача турбує відчуття затерпання рук, загальна слабкість, підвищена втомлюваність, задишка при незначному фізичному навантаженні, коливання артеріального тиску, запаморочення, порушення ходи, все це є негативними наслідками хронічного професійного захворювання. З причини загострення професійного захворювання істотно змінився звичний спосіб життя позивача, суттєво знизилась його життєва активність, тривалі курси лікування призвели до нераціональних втрат життєвого часу та енергії, позивач вже протягом тривалого часу в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, порушення функцій організму призводить до необхідності залучення додаткових зусиль та ресурсів для організації життя. суттєво обмежує можливості позивача приділяти увагу рідним та близьким людям, своєму духовному, інтелектуальному розвитку. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань, вважає що визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди слід змінити та збільшити з 80 000 грн. до 120 000 грн., що відповідно положення п.п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду.
Посилання представника позивача, як приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 40%, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди слід змінити та збільшити з 80 000 грн. до 120 000 грн., що відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави та збільшує цей розмірі з 840,80 грн. до 1200,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 1800,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (1200,00 грн. х 150%).
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2020 року змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 80 000 грн. до 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судового збору з 840, (вісімсот сорок) гривень 80 копійок до 1200 (одна тисяча двісті) гривень 00 копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» за подання апеляційної скарги позивача на користь держави судовий збір у розмірі 1800 (одна тисяча вісімсот) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 12 січня 2021 року.
Головуючий:
Судді: