13 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/6200/20 пров. № А/857/15277/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 380/6200/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Мартинюк В. Я.,
час ухвалення рішення - 27.10.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача в частині виплати допомоги на оздоровлення у 2016 та 2017 роках передбаченої п.1 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889; зобов'язати нарахувати та виплатити недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889; визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за період з 2013 по 2019 роки; зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за період з 2013 по 2019 роки; визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 січня 2019 року № 21 “Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився”; зобов'язати нарахувати та виплатити з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2016 року № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів обмундирування визначеними розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 січня 2019 року № 21 “Продоведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився”.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року позовну заяву в частині вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 січня 2019 року № 21 “Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився”; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2016 року № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів обмундирування визначеними розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 січня 2019 року № 21 “Продоведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився”, залишено без розгляду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 у 2016 та 2017 роках передбаченої п. 1 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за період з 2013 по 2019 роки. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за період з 2013 по 2019 роки.
Не погоджуючись з вказаним судовим, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що аналіз положень ст. ст. 9, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 02 лютого 2016 року № 73, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 11 лютого 2016 року № 217/28347 дає підстави стверджувати, що грошова винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується та виплачується матеріальна допомога на оздоровлення. Стверджує, що винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати. Щодо компенсації за неотриману додаткову відпустку, то апелянт зазначає, що ОСОБА_1 не набув відповідного права на отримання такої, оскільки п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Окрім цього зазначає, що позивач підпадає під дію абз.1 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в якому не зазначена норма щодо надання додаткової відпустки у зв'язку з тим, що був звільнений на підставі закінчення терміну дії контракту. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача (апелянта) - Катревич Н. А. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача - Кверін С. М. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги та вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України м.Мостиська № 215-ОС від 09 серпня 2019 року старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії - інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) відділу прикордонної служби “Шегині” І категорії (тип Б), звільнено за підп. “а” п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у запас, та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 09 серпня 2019 року.
Листом від 22 жовтня 2019 року № 11/7200 відповідач надав відповідь на адвокатський запит представника позивача, в якій зазначив, що, ураховуючи, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, відпустки, що не надавалися учасникам бойових дій в особливий період вважаються такими, що є не використаними. Оскільки відповідно до пунктів 17-19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання деяких додаткових оплачуваних відпусток в особливий період припинено, виплата грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки не передбачена. Відповідно така не нараховувалась.
Вважаючи протиправною відмову відповідача нарахувати та виплатити недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016-2017 роках, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2013-2019 роки, позивач звернувся з цим позовом у суд.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не включив до розрахунку допомоги на оздоровлення у 2016-2017 роках щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року № 889, оскільки така не носила разового характеру, вона включається у структуру грошового забезпечення. Також на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 № 702 з 2013 по 2019 роки, оскільки право таке передбачено Законом.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року за № 2011-XII, з наступними змінами та доповненнями, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Як передбачено п.1 ст.10-1 цього Закону, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч.2 ст.9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацами 1, 2 ч.4 вказаної статті передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Підпунктом 5 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року за №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (в редакції згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року за №704, яка набрала чинності з 01 січня 2016 року) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року за №889 виплачувалася щомісячно у 2016-2017 роках.
Разом з тим, відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою №889, до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислено грошову допомогу на оздоровлення у 2016-2017 роках, не включено.
Підставою для виплати позивачу допомоги на оздоровлення без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди стали положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України за №425 від 20 травня 2008 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 року за №37/15228).
Так, за змістом підпункт 3.7.4 пункту 3.7 розділу ІІІ наведеної Інструкції, розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Аналогічні норми щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також п.8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 02 лютого 2016 року за №73 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за №217/28347.
Разом з тим, застосовуючи вищенаведені Інструкції, як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Поряд з цим, суд зазначає, що частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції, та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
Крім того, суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06 лютого 2019 року у вищеозначеній справі Велика Палата дійшла наступних висновків:
Згідно з ч.2 та ч.3 ст.9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Як вбачається з матеріалів справи, перед звільненням додаткова грошова винагорода у 2016-2017 роках, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року за №889, нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що така винагорода не може вважатись одноразовою.
Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному, зокрема, і у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №295/11615/17.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині виплати грошової допомоги на оздоровлення у 2016 році та у 2017 році, передбачену п.1 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», вказані дії відповідача спричинили отримання позивачем допомоги на оздоровлення у значно меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством, а тому правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині, на думку колегії суддів, не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Щодо позовних вимог в частині виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2013-2019 роки, то колегія суддів вказує на наступне.
Згідно із ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Згідно з додатком 4 (Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку) до постанови Кабінету Міністрів України №702 від 01 серпня 2012 року військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорії встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
Відповідно до п.1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Крім того, згідно з п.11 Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Як стверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу у підрозділах Державної прикордонної служби України на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорій.
Крім того, судом встановлено, що при звільненні позивача з військової служби відповідач не провів виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702 за 2013-2019 роки.
Доказів протилежного ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не подав.
Положення абз.3 ч.14 ст.10-1 згаданого вище Закону передбачають, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Крім того, щодо доводів апелянта про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки, колегія суддів такі відхиляє та зазначає наступне.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законі України «Про оборону України».
Ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Колегія суддів вважає зазначити, що відповідно до змісту наведених норм в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски.
Разом з тим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Також у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується нормами законодавства, якими такі відпустки передбачені.
Із змісту п.3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) видно, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі додаткової.
Так, норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Тобто, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 з 2013 по 2019 роки.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач- ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) як суб'єкт владних повноважень діяв не у спосіб, що передбачений законами та Конституцією України, оскільки протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 по 2019 рік. А тому позовні вимоги в цій частині є підставними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 380/6200/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 13 січня 2021 року.