Справа № 580/5532/20 Суддя (судді) першої інстанції: М.А. Білоноженко
13 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Собківа Я.М., Файдюка В.В.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, -
07 грудня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся у суд з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкпаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною відмови у знятті арешта з пенсійного рахунка та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року позов повернуто позивачу у зв'язку з пропуском строку звернення за судовим захистом.
Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що місцевим судом безпідставно не враховані поважні обставини, які зумовили несвоєчасне звернення до суду з відповідним позовом.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалу суду - скасуванню, з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду, закріплений положеннями статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Місцевий суд уважав, що про накладення арешту на кошти позивач був обізнаний з 06 липня 2020 року, а після отримання листа відповідача від 07 серпня 2020 року позивач дізнався про підстави відмови в знятті арешту.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі, з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами.
Частинами 2 та 3 наведеної правової норми передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини 2 вказаної правової норми позовну заяву може бути подано до суду:
1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Фактичними передумовами прийняття рішення місцевим судом стали такі обставини.
Предметом судового оскарження виступає правомірність накладення арешта на пенсійний рахунок позивача постановами відповідача від 04 травня та 15 червня 2020 року.
06 липня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про скасування арешта, за результатами розгляду якої листом від 07 серпня 2020 року відповідач у знятті арешта відмовив.
З огляду на що, місцевий суд виснував, що про порушення прав ОСОБА_1 було відомо ще 06 липня 2020 року, а у серпні 2020 року останній дізнався про підстави відмови у знятті арешта, об'єктивних підстав чи причин, які б завадили чи могли завадити позивачу вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав не встановив, відтак визнав неповажними причини пропуску звернення до суду.
Насамперед суд виходив з того, що від події, яка настала у травні-червні 2020 року і яку позивач розцінив як порушення його прав, тобто відтоді, коли прийнято постанови про накладення арешта, і до дня звернення позивача до суду із позовною заявою (грудень 2020 року) сплинув правовий час у вимірі, що перевищує межі встановлені законом. Відтак визнав, що звернення до суду відбулося несвоєчасно, невпорядковано і за відсутності процесів, які б негативно впливали на протікання цього часу.
Проте, для визнання звернення до суду поза строком, встановленим законом, недостатньо виявити певний часовий період від однієї юридично-значимої події до іншої. Треба також з'ясовувати, чи упродовж цього строку існували об'єктивно чи суб'єктивно зумовлені чинники, що впливали на зміст, якість і оцінку строку, давали можливість візуалізувати та визначити структуру і характер факторів порушеного права, виявити момент, коли особа дізналася про порушене право, ставлення останньої до цієї події і спосіб (форма, механізм) реагування на неї, простежити волю, бажання і вибір форми захисту свого права та їхню відповідність засобам, встановленим законом, або гарантовані правом.
Передбачене статтею 55 Конституції України і конкретизоване у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади у його матеріальному аспекті означає, що існує гарантована Основним Законом можливість, право особи вимагати застосування чи реалізації умов та засобів, що забезпечують здійснення, охорону і захист свого конкретного права чи інтересу. Це право є невід'ємним. Цього права особа не може бути позбавлена і воно не має фіксованого часового періоду дії, приміром строк, протягом якого подається позовна заява до суду. Водночас це не означає, що коли настає певний правовий термін або певна визначена правова межа його дії, особа поза цією межею не може бути обмежена вимагати захисту свого права.
Для того, щоб побачити таку межу і виміряти плин правового часу потрібно з'ясувати, чи були для цього формально-визначені або реальні фактори, який їхній прикладний зміст, правове значення, яка роль й динаміка поведінки суб'єкта права, правове відношення між предметом спору та суб'єктом права на захист тощо. З'ясування цих обставин повинно обмежуватися змістом і обсягом спірних правовідносин, у зв'язку з цим юридичні казуси, що впливають на визначення межі припинення права на звернення за захистом порушеного права, у кожній конкретній правовій ситуації мають визначатися окремо залежно від змісту цих обставин.
У справі, що є предметом цього апеляційного перегляду, подія, що порушує права позивача, сталася у травні - червні 2020 року. Позивач у цій справі оскаржує рішення про накладення арешту на пенсійний рахунок на підставі положень статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України. За положеннями цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
ОСОБА_1 зазначає, що з цим позовом звернувся у грудні 2020 року, бо раніше звертався до відповідача та банківської установи з метою врегулювання спірного питання у досудовому порядку. Також наголошує, що у зв'язку зі складністю ситуації, яка виникла, та відсутністю коштів для існування, перебував у стані сильних душевних хвилювань, що позбавляло його можливості об'єктивно оцінювати реальність та визначитись із необхідністю звернення саме до суду з вимогою про зняття арешта. До того ж, ситуація ускладнювалась поганим станом здоров'я, який обумовлений його інвалідністю, отриманою внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У цій справі звертає на себе увагу та обставина, що особа, яка звернулась до суду не бездіяла, не змирилася із рішеннями відповідача, обрала час, форму та формат захисту своїх прав, які, як на її погляд, мали подолати негативний вплив обставин, що зумовили її вибір.
Отож, якщо виходити із означеного вище розуміння строків звернення до суду, факторів (причин), які впливають на його перебіг, правової ситуації, за якої відбувалося звернення до суду ОСОБА_1 , можна підсумувати, що рішення суду першої інстанції про повернення позовної заяви є дещо поспішним, невиправдано формальним і необґрунтованим.
У ньому суд не мотивував, чому в контексті конкретних обставин цієї справи особа, яка відносить (позиціонує) себе особою, яка потерпіла від рішень спеціального суб'єкта владних повноважень, не вправі піддати судовому контролю законність цих рішень. Не мовиться в ньому й про те, чому позивач не може мати право на поновлення строку на звернення до суду у разі, коли ним вчинялися дії на врегулювання спірного питання у досудовому порядку.
Як убачається із матеріалів справи та наведеного вище нормативного регулювання, визначений Кодексом адміністративного судочинства України строк для звернення до суду з відповідним позовом у порівнянні із загальним строком звернення до суду є занадто коротким, що з урахуванням фізичного стану позивача зумовило його порушення з об'єктивних причин.
Разом з тим, ураховуючи незначний термін такого порушення, статус рахунку, на який накладено арешт, потребу позивача в соціальному захисті, розмір якого і так мізерний, колегія суддів уважає, що описані обставини дають підстави визнати причини пропуску строку подання цієї позовної заяви поважними для його поновлення, а звідси - ухвалу місцевого суду з протилежним висновком такою, що підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до того самого суду.
За змістом частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 287, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді Я.М. Собків
В.В. Файдюк