Справа № 467/1299/20
2-о/467/2/21
05.01.2021 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Явіци І.В.
за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Арбузинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,-
Вимоги заявника та доводи на їх обгрунтування
Заявник через свого представника звернувся до суду із вказаною заявою, в обґрунтування якої посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Щолкіне Ленінського району АР Крим помер його дядько - ОСОБА_2 .
Заявник вказав, що він є спадкоємцем за заповітом після смерті дядька, однак, не може здійснити державну реєстрацію його смерті і, відповідно, реалізувати свої спадкові права через те, що свідоцтво про смерть дядька видане Ленінським районним відділом запису актів громадянського стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим, тобто органом, який знаходиться на тимчасово окупованій території України і який створений та діє у порядку, що не передбачений законом України, акти якого в силу ч.3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсними.
За такого, заявник через свого представника просив суд установити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України в м. Щолкіне Ленінського району Автономної Республіки Крим.
Процесуальні дії у справі
Окреме провадження за цими вимогами було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2020 року, якою, крім цього, від приватного нотаріуса Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області витребувано заявлені представником заявника докази.
22 грудня 2020 року розгляду справи було відкладено у зв'язку із заявою представника заявника та ненадходженням на цю дату витребовуваних доказів.
Позиція учасників справи
Заявник і його представник в судове засідання не з'явились, про його дату, час і місце були повідомлені належно, зокрема, представник заявника надав заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності заявника, паралельно вказавши на підтримання вимог заяви у повному обсязі.
Представник заінтересованої особи - Арбузинського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання також не з'явилась, про його дату час і місце так само була повідомлена належно, надала заяву про розгляд справи за наявними матеріалами, одночасно повідомивши, що проти задоволення висунутих заявником вимог заперечень не має, однак, при прийнятті рішення у справі покладається на розсуд суду.
Суд, у свою чергу, уживши заходів щодо належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце її розгляду, з урахуванням положень ст.ст. 223, 317 ЦПК України, які не вказують на обов'язкову участь заявника чи інших учасників справи в судовому засіданні, вважав за можливе завершити це провадження та ухвалити судове рішення за наслідками розгляду справи за їх відсутності.
За такого, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, позаяк, жоден із учасників справи у судовому засіданні присутнім не був.
Установлені фактичні обставини справи із посиланням на докази та на положення закону, якими керувався суд при прийнятті рішення, а також оцінка аргументів, наведених заявником у заяві
Тож, суд, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а так само і достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні обставин справи, керуючись законом, виходив із такого.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Як передбачено п.2 ч.1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
У цій справі було установлено, що ОСОБА_1 доводиться племінником ОСОБА_2 ( а.с.7,9-12,16), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Щолкіно Ленінського району Республіки Крим, Російська Федерація.
Свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області, видане 16 червня 2020 року Ленінським районним відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим (99100019), запис акту про смерть НОМЕР_1 (а.с.13).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.
Державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть ( ч.2 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті (ч.1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Про факт державної реєстрації акта цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво. Бланки свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану виготовляються за затвердженими Кабінетом Міністрів України зразками та їх описами (ч.1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Із наявного у матеріалах справи медичного свідоцтва про смерть (серія 3532 №019904), яке видане 10 червня 2020 року Ленінським відділенням Республіканського бюро судово - медичної експертизи, слідує, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.14).
За життя ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений 11 березня 2013 року приватним нотаріусом Ленінського районного нотаріального округу Автономної Республіки Крим Гриценко І.М.(заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі за №181), згідно якого заповів все належне йому майно, де б воно не було та із чого воно б не склалося, і все те, що де належати йому на день смерті ОСОБА_1 (а.с.17,18).
Тож, ОСОБА_1 , являючись спадкоємцем після смерті дядька за заповітом, з метою реалізації своїх спадкових прав, звернувся до приватного нотаріуса Арбузинського районного нотаріального округу Грицаєнко Л.М.
Проте, листом від 03 грудня 2020 року №447/02-14 заявнику було роз'яснено те, що, серед іншого, свідоцтво про смерть, видане органами РАГСу Криму, який є тимчасово окупованою територією, не може бути прийнятим на території України у зв'язку із чим необхідно отримати свідоцтво про смерть, видане органами РАГСу України, для чого потрібне лікарське свідоцтво про смерть або рішення суду про встановлення факту смерті.
При цьому, слід дійти висновку, що заявник позбавлений законодавчо визначеної можливості отримати свідоцтво про смерть дядька ОСОБА_2 у органах ДРАЦС України, оскільки наявне у нього медичне свідоцтво про смерть серії 3532 №019904 від 10 червня 2020 року не відповідає формі, визначеній наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року №545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 року за №1150/13024.
Зокрема, відповідно до підпункту 1 пункту 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року №52/5( у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24 грудня 2010 року №3307/5) підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням
несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
У свою чергу, згідно п.1 наказу Міністерства охорони здоров'я України №545 від 08 серпня 2006 року «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народженні і смерті» формами первинної облікової документації, що підтверджують, зокрема, випадок смерті, є лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о; фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о
та лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма
№ 106-2/о).
Однак, наявне у заявника медичне свідоцтво про смерть серії 3532 №019904 від 10 червня 2020 року не відповідає вимогам цих нормативно - правових актів.
Що й стало підставою для звернення до суду із цією заявою.
Тому вирішуючи справу по суді, суд зважав на таке.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон) тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Згідно п.1 ст.3 Закону сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначається тимчасово окупованою територією.
У відповідності до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів.
Так, належними згідно положень ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У свою чергу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України).
Предметом же доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст. 77 ЦПК України).
Тож, надані заявником докази, як то, медичне свідоцтво про смерть серії 3532 №019905 від 10 червня 2020 року, видане Ленінським відділом Республіканського бюро судово - медичної експертизи та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане Ленінським районним відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим 16 червня 2020 року є належними доказами того, що дядько заявника ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Щолкіно Ленінського району Республіки Крим, Російська Федерація.
Тобто, смерть настала на території України, яка згідно п.3 ст. 1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є тимчасово окупованою.
Стосовно допустимості цих доказів, то суд відмічає наступне.
Зокрема, згідно ч.1 ст. 78 ЦПК України недопустимими є докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Разом із цим, відповідно до ч.1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Однак, суд у цій ситуації має урахувати практику Європейського суду з прав людини, яка, зокрема, знайшла своє відображення у рішеннях проти Туреччини («Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), a також Молдови та Росії ( «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що, виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Як наслідок, ураховуючи викладене, суд сприймає як допустимі докази свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 10 червня 2020 року, видане Ленінським відділом Республіканського бюро судово - медичної експертизи та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане Ленінським районним відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим 16 червня 2020 року.
Отже, у світлі такого, суд вважає, що у цій справі достатньо належних, допустимих і достовірних доказів, які об'єктивно вказують на те, що дядько заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Щолкіно Ленінського району Республіки Крим, Російська Федерація, тобто на тимчасово окупованій території України.
При цьому, установлення цього факту має юридичне значення, оскільки необхідне для отримання свідоцтва про смерть дядька і спрямоване на реалізацію спадкових прав заявника.
Заява подана особою із числа передбачених ч.1 ст. 317 ЦПК України і за межами тимчасово окупованої території України.
Тож, ураховуючи фактичні дані, які суд мав у свому розпорядженні, та будучи повноважним установлювати такого роду факти на підставі ст. 317 ЦПК України, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення вимог заявника шляхом установлення факту смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України.
З цих мотивів, керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 293, 294, 317 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Арбузинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті на тимчасово окупованій території України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Новокрасне Арбузинського району Миколаївської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Щолкіне Ленінського району Автономної Республіки Крим.
В силу ч.4 ст.317, п.8 ч.1 ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення.
Копію рішення видати учасникам справи негайно після його проголошення або невідкладно надіслати до Арбуинського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для реєстрації смерті ОСОБА_2 .
Роз'яснити, що згідно ч.2 ст. 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя І.В. Явіца