Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/1953/20
Номер провадження: 2/511/80/21
12 січня 2021 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді- Гринчак С. І.,
секретаря судового засідання - Чернецької А.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Роздільна Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: відділ надання адміністративних послуг апарату Роздільнянської міської ради та її виконавчого комітету, про визнання осіб такими, що втратила право на користування житловим приміщенням,
У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: відділ надання адміністративних послуг апарату Роздільнянської міської ради та її виконавчого комітету, в якому просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право на користування житловим приміщенням будинку по АДРЕСА_1 , належний позивачу на праві власності.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування житлового будинку від 01.07.2008 року. У вказаному будинку з 24.05.2013 року зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з моменту реєстрації в даному будинку не проживає. З 16.07.2014 року у вказаному будинку зареєстрований ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона з ОСОБА_3 30.10.2014 року зареєструвала шлюб, який рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 04.04.2017 року був розірваний. З серпня 2018 року ОСОБА_3 за вищевказаною адресою не проживає, витрат на утримання будинку не несе. Місце проживання та знаходження відповідачів їй не відомо. Вирішити це питання в позасудовому порядку не можливо. Відповідачі не є членами її сім'ї. На підставі викладеного просить її позов задовольнити , визнавши відповідачів втратившим право на проживання в належному їй будинку по АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 13.11.2020 року позовна заява залишена без руху та надано строк для усунення недоліків.
Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 17.11.2020 року у справі відкрито провадження і справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, що відповідають змісту позовних вимог та просила суд їх задовольнити, не заперечувала проти ухвалення по справі заочного рішення.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Так, у відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до повернутих поштових повідомлень відповідачі за зазначеною адресою не проживають, що свідчить про неможливість вручення відповідачам судових повісток. ( а.с.43,44)
Представник третьої особи - відділ надання адміністративних послуг апарату Роздільнянської міської ради та її виконавчого комітету, в судове засідання не заявився, надав суду заяву, в якій просили справу розглядати без участі представника Роздільнянської міської ради. ( а.с.50).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з неявкою відповідача та не повідомленням ним про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 223 ЦПК України, суд зі згоди позивачів вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Заслухавши пояснення позивача, допитавши свідка, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є власницею житлового будинку з господарчими спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченими договором дарування житлового будинку від 01.07.2008 року серії ВКО № 315675, який зареєстрований в реєстрі за №2282 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових правочинів за №2991819 та зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 12425458( а.с.11,12,13).
Згідно розпорядження Роздільнянської міської ради Одеської області № 20/МР-2016 від 19.02.2016 року відповідно до п. 20 ст. 42, п. 8 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», керуючись Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об'єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», була перейменована вулиця Старченко на вулицю Козацька в м. Роздільна.( а.с.49)
Таким чином, позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , а тому має право вимагати усунення перешкод в користуванні та розпорядженні своєю власністю.
Згідно рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 04.04.2017 року, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , зареєстрований 30 жовтня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Роздільнянському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №321 - розірвано. ( а.с.18)
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 30.10.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Роздільнянського району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, на підставі актового запису № 321, позивач ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уклала шлюб 30.11.2014 року з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінивши прізвище на ОСОБА_7 . ( а.с.17)
Згідно домової книги наявної в матеріалах справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24.05.2013 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та колишній чоловік позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований з 16.07.2014 року за вищевказаною адресою. (а.с.14-16).
Відповідно до акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 15.10.2020 року в житловому будинку АДРЕСА_1 складеного комісією Роздільнянської міської ради, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не проживає в належному ОСОБА_1 будинку. Особистих речей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в будинку не виявлено. (а.с.24)
Факт відсутності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , підтвердила свідок: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка в судовому засіданні була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, та в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивача і їй достовірно відомо, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з моменту реєстрації в даному будинку не проживає, тобто з травня 2013 року, за зазначеною адресою та колишній чоловік позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з вересня 2018 року не проживає за зазначеною адресою.
Суд визнає покази свідка достовірними і приймає їх в якості доказів, оскільки свідку достовірно відомо, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 відсутній з травня 2013 року та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 відсутній з вересня 2018 року.
З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідком. Дані про їх заінтересованість в результаті розгляду справи - відсутні, їх показання об'єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.
Судом також встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 співвласниками спірного житлового будинку не являються, в зазначеному житловому будинку не проживають і не користуються ним.
Позивач заперечує проти реєстрації відповідача за вказаною адресою, так як дані обставини перешкоджають йому в реалізації права володіння та користування належним йому на праві власності майном.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 316-317 Цивільного кодексу України право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежного від волі інших осіб. Власнику надається право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).
Згідно ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей, і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
У відповідності до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові №6-92цс15 від 27 травня 2015 року, передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядженням своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Пунктом 33 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз'яснено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад статті 71,72,116, 156 ЖК УРСР, ст.405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Згідно ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ст.71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.
Статтею 72 ЖК УРСР, передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені
строки, провадиться в судовому порядку.
Статтею156 ЖК України, передбачено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положеннями Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
З погляду Європейського Суду повага власності основний метод права, міжнародного й внутрішнього дотримання. У Конвенції говориться, що держава зобов'язана дотримувати, виконувати, зміцнювати, захищати й забезпечувати права власності фізичних і юридичних осіб. Порушення Конвенції й Протоколів будуть тоді, коли піде недотримання, невиконання й не забезпечення державою зазначених норм.
Відповідно до ст.1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
В силу ст.13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Протокол № 1 стаття 1 «Захист власності» говорить «Кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважаться.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином судом достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 не проживає з червня 2013 року та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 не проживає з вересня 2018 року, втратили право на користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 , належний позивачу на праві власності, так як не використовують будинок для проживання більше одного року без поважних причин, витрат по його утриманню не несуть, а тому суд вважає, що право на користування будинком ОСОБА_2 втратив з травня 2013 року та ОСОБА_3 втратив з вересня 2018 року, що встановлено судом під час судового розгляду.
Доказів створення відповідачам перешкод для проживання в будинку з боку позивача суду не надано.
Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, що позивач на теперішній час позбавлена права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що в даному випадку вимоги ОСОБА_1 як власника житлового будинку законні та обґрунтовані, оскільки реєстрація відповідачів в належному їй у житловому будинку, порушує її право власності, створює перешкоди в користуванні власністю.
На підставі ст. 391, ч.2 ст.405 ЦК України, ст.ст.9,71,72,150,156 ЖК України, та керуючись ст. ст. 4,10,13,18,19,76- 81,95, 247,258-259, 263, 265, 280-284 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: відділ надання адміністративних послуг апарату Роздільнянської міської ради та її виконавчого комітету, про визнання осіб такими, що втратила право на користування житловим приміщенням,- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням житлового будинку АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_1 на праві власності, з травня 2013 року.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням житлового будинку АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_1 на праві власності, з вересня 2018 року.
Вказане рішення є підставою для звернення до Відділу надання адміністративних послуг Апарату Роздільнянської міської ради та її виконавчого комітету для вирішення питання щодо зняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.
Суддя С. І. Гринчак