Справа № 509/2443/17
12 січня 2021 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.,
при секретарі Задеряки Г.М.,
за участю позивачок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхньої представниці адвоката Латій О.В.
відповідачки ОСОБА_3 та її представниці ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про продовження строку для прийняття спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності по 1/8 частині житлового будинку,-
6 липня 2017 року ОСОБА_5 і ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, у зв'язку з чим судом до участі у справі залучено його правонаступника, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, його дочку ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 43,59-86,103-106,110-111).
Після численних доповнень та уточнень позовних вимог представниця позивачів зазначила, що відповідач ОСОБА_3 є рідною сестрою ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_5 . Батьками ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які перебували у шлюбі і в установленому законом порядку під час шлюбу та спільного проживання набули право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з дня народження і до цього часу проживали у зазначеному жилому будинку та зареєстровані у ньому. Лише 19.09.2017 р. ОСОБА_5 і ОСОБА_2 після ознайомлення з матеріалами витребуваної судом спадкової справи на ім'я померлого ОСОБА_6 дізнались, що свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті їх батька ОСОБА_6 на належну йому за життя 1/2 частину зазначеного вище жилого будинку 01.08.1989 р. отримала тільки їх матір ОСОБА_7 .
З наведених підстав в остаточній редакції уточнених позовних вимог від 25.05.2020 р. - ОСОБА_2 і ОСОБА_1 просили суд, поновити кожній з них строк позовної давності для звернення до суду, продовжити кожній з них строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , видане 01.08.1989 р. Овідіопольською РДНК на ім'я ОСОБА_7 у спадковій справі № 134/89 (реєстр. № 2167) на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за кожною з них право власності по 1/8 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 95-100).
В судовому засіданні позивачки та їхня представниця повністю підтримали свій уточнений позов в редакції від 25.05.2020 р., який просили задовольнити.
Відповідачка та її представниця в судовому засіданні позов не визнали повністю, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, та проханням про застосування до позовних вимог строків позовної давності, пропущених позивачками без поважних причин з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.
Заслухавши пояснення сторін та їхніх представниць, показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , дослідивши письмові матеріали справи та додатково надані докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Суд встановив, що спадкодавець ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . (т. 1 а.с. 204).
Цивільний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, у книзі шостій «Спадкове право» містить норми, які врегульовують правовідносини, що виникають у зв'язку із спадкуванням.
У пункті 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , спадкові відносини були врегульовані відповідними нормами ЦК УРСР, ст. 525 якого передбачалось, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті (стаття 526 ЦК УРСР).
Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Частинами 1 та 2 ст. 549 ЦК України передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 550 ЦК УРСР - строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Судом з'ясовано, що спадкодавець ОСОБА_6 був батьком позивачки ОСОБА_2 , первісного позивача ОСОБА_5 та відповідачки ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження, а ОСОБА_7 була дружиною спадкодавця, і згідно наведених вище положень ст. 529 ЦК УРСР усі вони спадкоємці за законом першої черги після його смерті (т. 1 а.с. 8-11,32-33,55,83).
Суд встановив, що свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно у виді грошового вкладу та 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 - отримала 01.08.1989 р. тільки дружина спадкодавця ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 91,94).
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та первісний позивач ОСОБА_5 за їх твердженнями та показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 постійно проживали однією сім'єю з їх батьком ОСОБА_6 , тобто про смерть останнього їм стало відомо ще ІНФОРМАЦІЯ_2.
Позовні вимоги про продовження строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_2 та спадкоємець померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача ОСОБА_5 - позивачка (правонаступниця) ОСОБА_1 , залучена до участі у справі ухвалою суду від 25.05.2020 р. заявили лише 25.05.2020 р. - тобто через 33 роки після смерті спадкодавця ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 103,110-111).
При цьому, в порядку ст.ст. 76-83 ЦПК України, будь-яких належних та допустимих доказів наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини позивачі суду не надали.
В той же час, посилання позивачів, що їм не було відомо про те, що дружина померлого ОСОБА_6 і матір ОСОБА_2 і ОСОБА_5 - ОСОБА_7 ще у 1989 році отримала тільки на своє ім'я свідоцтво про право на спадщину на належну спадкоємцю 1/2 частину жилого будинку - суд до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються наявними у справі письмовими доказами.
Суд звертає увагу на той факт, що 30.06.2016 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 подали до нотаріальної контори письмові заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті їх матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , у яких зазначили, що спадкове майно складається в цілому з житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 і земельної ділянки за цією ж адресою (т. 1, а.с. 25,27).
Також у письмових заявах до нотаріальної контори 05.07.2016 р. про відмову від спадщини за заповітом після смерті їх матері ОСОБА_7 на користь відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_2 і ОСОБА_5 зазначали, що спадкове майно після смерті цього спадкодавця складається в цілому з житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 і земельної ділянки за цією ж адресою (т. 1, а.с. 28, оборот аркуша).
Таким чином суд вважає, що ще до червня 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_5 знали, що їх матір після смерті батька ОСОБА_6 все спадкове майно оформила тільки на своє ім'я.
Однак, з позовними вимогами про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 01.08.1989 р. нотаріальною конторою на ім'я їх матері ОСОБА_7 - ОСОБА_2 і спадкоємець (правонаступник) померлого позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_1 звернулись лише 25.05.2020 р. (т. 2, а.с. 95).
Суд вважає, що сама по собі обставина про те, що знали позивачі чи не знали і про час коли їм стало відомо про оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6 лише його дружиною ОСОБА_7 - не може бути визнана поважною причиною пропуску ними строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 і відповідно, не може бути підставою для продовження цього строку судом.
Крім того, у спадковій справі на ім'я ОСОБА_6 наявна нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 27.07.1989 р. про те, що вона заяву про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_6 не подавала, спадщину отримувати не бажає і до суду звертатися не буде. (т. 1 а.с. 89).
Поризивачка ОСОБА_2. народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 . Тобто, судом було встановлено, що на час подання зазначеної заяви до нотаріальної контори їй було більше 17 років і до повноліття залишалось менше 1 місяця (т. 1 а.с. 8).
Згідно зі ст. 13 ЦК УРСР, заяву про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_2 могла подати лише зі згоди своєї матері ОСОБА_7 .
Доказів того, що одностороння угода - відмова від спадщини була вчинена нею без згоди її матері ОСОБА_7 - позивачка ОСОБА_2 - суду не надала і взагалі не посилалась на цю обставину як на підставу недійсності угоди під час розгляду справи в суді.
Крім цього, безпідставними вважає суд твердження позивачки ОСОБА_2 про те, що вчинена нею угода про відмову від спадщини після смерті батька є автоматично недійсною тільки тому, що на час вчинення цієї угоди вона була неповнолітньою, зважаючи на ту обставину, що у відповідності до положень чинної на той час ст. 53 ЦК УРСР - така угода була оспорюваною і для визнання її недійсною слід було заявити відповідний цивільний позов, чого позивачка ОСОБА_2 не зробила.
Показання свідків ОСОБА_8 (сусідки позивачок), яка знаходиться у дружніх стосунках з позивачками та ОСОБА_9 , який є хрещеним батьком позивачки ОСОБА_2 і відповідно є зацікавленими особами у вирішенні спору на користь обох позивачок, з приводу того, що ОСОБА_5 був присутній на похоронах батька ОСОБА_6 , на момент смерті якого всі сторони провадження проживали разом з батьками, в одному спірному будинку, а також показання свідка ОСОБА_9 про те, що відповідачка ОСОБА_3. оформивши на своє ім'я все спадкове майно і не бажала ділитися з позивачами, що вони знають зі слів позивачів - суд до уваги не приймає і вважає вказані твердження неналежними доказами, які не мають суттєвого значення по суті справи і не впливають на висновки суду.
Суд також не приймає до уваги і вважає необґрунтованими твердження позивачки ОСОБА_2 про те, що вона особисто не підписувала заяву про відмову від спадщини після смерті її батька, оскільки ці твердження не підтвердженні будь-якими належними та допустимими доказами, а клопотання про призначення почеркознавчої експертизи позивачкою чи її представницею суду не заявлялись.
З наведених підстав суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 необґрунтовані і в задоволенні їх слід відмовити саме з цих підстав.
Оскільки позовні вимоги не обґрунтовані, не підлягають також застосуванню положення цивільного законодавства щодо позовної давності.
На підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України, якою передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову - підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 07.07.2017 р. у виді заборони приватному нотаріусу Овідіопольського РНО Куркан Н.Ф. видавати спадкоємиці ОСОБА_3. свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 21-22).
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,137,141,158,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 13,53, 525,529,549,550 ЦК УРСР, суд, -
1.В задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про продовження строку для прийняття спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності по 1/8 частині житлового будинку - відмовити ;
2.Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від від 07.07.2017 р. у виді заборони приватному нотаріусу Овідіопольського РНО Куркан Н.Ф. видавати спадкоємиці ОСОБА_3. свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 - скасувати.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 12.01.2021 р.
Суддя Гандзій Д.М.