11 січня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/5803/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про:
- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03.09.2020 №15368-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9255 га кадастровий номер 5321887500:00:006:0205 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Чорбівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області за межами населених пунктів;
- зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9255 га кадастровий номер 5321887500:00:006:0205 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Чорбівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області за межами населених пунктів.
Позов обґрунтований тим, що позивачем розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який був погоджений висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 21.02.2020 за №1789/82-20, а також здійснено реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та присвоєно їй кадастровий номер 5321887500:00:006:0205. Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передачу такої ділянки у власність. Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №15368-СГ від 03.09.2020 "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою. З вказаним наказом позивач не погоджується та вважає його протиправним, оскільки відповідно до положень частини дев'ятої статті 118 ЗК України після отримання погодженого проекту землеустрою відповідач зобов'язаний був прийняти рішення про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність та не наділений повноваженням відмовляти у такому затвердженні та переданні земельної ділянки у власність. З огляду на те, що наданий позивачем проект землеустрою погоджений у встановленому законодавством порядку та земельній ділянці присвоєний кадастровий номер і вона внесена до Державного земельного кадастру, у відповідача відсутні дискреційні повноваження щодо прийняття іншого рішення, ніж рішення про затвердження проекту землеустрою.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано докази.
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 89-92/ зазначив, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за результатами розгляду якої був виданий наказ №15368-СГ від 03.09.2020 про відмову у затвердженні проекту землеустрою у зв'язку з тим, що в проекті не уточнені дані щодо віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель, визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України з метою дотримання вимог статті 186-1 Земельного кодексу України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації"; розміщення земельної ділянки в межах (за межами) водоохоронних зон та наявності (відсутності) водоохоронних обмежень (код 5).
У відповіді на відзив, що надійшла до суду 14.12.2020, позивач, зокрема, наполягає на тому, що відповідачем під час розгляду заяви про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою було перевірено та встановлено, що на запитувану земельну ділянку відсутні будь-які права третіх осіб, що як наслідок слугувало підставою для прийняття наказу №2030-СГ про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою /а.с. 99-102/.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 29.05.2020 (вх.№Н-13875/0/25-20 від 05.06.2020) /а.с. 95/, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5321887500:00:006:0205) сільськогосподарського призначення державної власності площею 1,9255 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Чорбівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області.
До вказаної заяви позивач додав проект землеустрою, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та коректурний аркуш /а.с. 14-77/.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №15368-СГ від 03.09.2020 "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" /а.с. 96/ відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Чорбівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області площею 1,9255 га з кадастровим номером 5321887500:00:006:0205 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: частиною п'ятою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування в порядку, визначеному законом. Крім того, в проекті землеустрою необхідно уточнити дані щодо віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель, визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України з метою дотримання вимог статті 186-1 Земельного кодексу України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації"; розміщення земельної ділянки в межах (за межами) водоохоронних зон та наявності (відсутності) водоохоронних обмежень (код 05).
Не погодившись з наказом відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наданні такої земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері набуття права власності на землю, у тому числі через проведення земельних торгів, врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25.10.2001 /далі - ЗК України/.
Відповідно до частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами шостою - восьмою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з частиною шостою цієї статті підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Отже, перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.
У постановах від 24.01.2020 у справі №316/979/18 та від 30.08.2018 у справі №817/586/17 Верховний Суд зазначив, що перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Головне управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.
За приписами частин дев'ятої - десятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
З аналізу положень частини дев'ятої статті 118 ЗК України слідує, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, та у визначених законом випадках обов'язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності), наведена норма статті 118 Земельного кодексу України не містить.
Оскільки на затвердження до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області позивачем подано погоджений висновком від 21.02.2020 №1789/82-20 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 5321887500:00:006:0205), то висунення відповідачем зауважень до такого проекту землеустрою та зазначення в якості підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою обставини необхідності уточнити дані щодо віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель, визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України з метою дотримання вимог статті 186-1 ЗК України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", розміщення земельної ділянки в межах (за межами) водоохоронних зон та наявності (відсутності) водоохоронних обмежень (код 05), не відповідає правильному застосуванню положень статті 118 ЗК України.
Судовим розглядом встановлено, що на підставі поданого позивачем проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер 5321887500:00:006:0205 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5315798212020 від 06.03.2020 /а.с. 72-76/, який надавався позивачем до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області разом із проектом землеустрою.
Отже, реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки на підставі поданого проекту землеустрою відповідно до статей 9, 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою, а відтак про безпідставність мотиву відповідача щодо необхідності уточнити в проекті землеустрою дані щодо віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель, визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації"; розміщення земельної ділянки в межах (за межами) водоохоронних зон та наявності (відсутності) водоохоронних обмежень.
Також суд враховує ту обставину, що у погодженому проекті землеустрою міститься перелік обмежень щодо використання земельної ділянки від 10.02.2020 №48 /а.с. 41-42/, за змістом якого спірна земельна ділянка не відноситься до: земель водного фонду, прибережних захисних смуг, водоохоронних зон, земель лісогосподарського призначення, особливо цінних земель тощо.
Крім того, судом встановлено, що у погодженому проекті землеустрою міститься акт погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками та землекористувачами /а.с. 34-35/ з якого слідує, що заперечень з боку суміжних землевласників (землекористувачів) щодо визначених в натурі меж земельної ділянки немає.
Відповідно до даних Публічної кадастрової карти (https://map.land.gov.ua/?cc=3821509.86097434,6303765.02094524&z=16&l=kadastr&bl=ortho10k_all) /а.с. 108/ земельна ділянка з кадастровим номером 5321887500:00:006:0205, яку бажає отримати позивач, не містить визначеного типу власності, що свідчить про відсутність права приватної власності на таку ділянку, та не містить перетину меж та площі із іншими зареєстрованими земельними ділянками.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5315798212020 від 06.03.2020 /а.с. 72-76/ інформація про зареєстроване право на земельну ділянку з кадастровим номером 5321887500:00:006:0205 в державному земельному кадастрі відсутня.
Таким чином, суд доходить висновку, що наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №15368-СГ від 03.09.2020 не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині позовних вимог слід задовольнити.
Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5321887500:00:006:0205) у власність, суд виходить з наступного.
Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у постанові від 19.02.2020 у справі №591/5935/17 Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту прав позивача (у подібних правовідносинах) є зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою земельної ділянки та передати її у власність.
Виходячи із фактичних обставин у справі, приписів частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України та правового висновку Верховного Суду, суд доходить висновку, що у цій справі повноваження відповідача не є дискреційними та у відповідача є лише один варіант поведінки - затвердити проект землеустрою.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе задовольнити вказану вимогу позивача та зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9255 га кадастровий номер 5321887500:00:006:0205 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Чорбівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області за межами населених пунктів та передати таку земельну ділянку у власність позивачу.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, яка надана Кумечко М.С. на підставі ордеру серії ПТ №198018 від 08.10.2020 та договору про надання правової допомоги від 08.10.2020 /а.с. 78-80, 82/.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з частинами першою та дев'ятою статті 139 згаданого Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 08.10.2020 /а.с. 78/ та додатки до вказаного договору №1 від 08.10.2020 "Перелік послуг, що зобов'язується надати адвокат" та №2 від 08.10.2020 "Попередній розрахунок вартості послуг" /а.с. 79-80/.
Так, відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 3.1, 4.2 договору про надання правової допомоги від 08.10.2020, укладеного між громадянином ОСОБА_1 та адвокатом Кумечко М.С. , предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (пункт 1.1); адвокат зобов'язується надавати правову допомогу клієнту у кримінальних, адміністративних, цивільних справах, справах про адміністративні правопорушення, які могли би бути пов'язані з клієнтом, незалежно від його процесуального статусу в них (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок, позивач, відповідач інш.) (підпункт 2.1.3 пункту 2.1); гонорар адвоката визначається обсягом виконаних робіт та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг) (пункт 4.2); цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 08.10.2021 (пункт 3.1).
Отже, суду не надано акти виконаних робіт (наданих послуг), а також документи про оплату гонорару адвокату (квитанцію, платіжне доручення тощо). А надані позивачем додатки №1 від 08.10.2020 "Перелік послуг, що зобов'язується надати адвокат" та №2 від 08.10.2020 "Попередній розрахунок вартості послуг" до договору про надання правової допомоги від 08.10.2020 свідчать лише про намір сторін надати /отримати юридичні послуги та їх оплатити, а не про фактичне надання/отримання юридичних послуг та їх оплату.
В позовній заяві позивачем зазначено, що повний розрахунок вартості послуг адвоката та докази оплати гонорару адвокату буде надано після складення сторонами актів виконаних робіт. Однак, станом на дату розгляду справи судом такі докази позивачем не надані, як і не заявлено клопотання про їх надання в порядку частини 7 статті 139 та статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу адвоката Кумечко М.С., у зв'язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.
За подання позову до суду позивач поніс витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією №92538 від 09.10.2020 /а.с. 83/ .
Таким чином, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №15368-СГ від 03 вересня 2020 року "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 39767930) затвердити проект землеустрою щодо відведення громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9255 га кадастровий номер 5321887500:00:006:0205 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Чорбівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області за межами населених пунктів та передати таку земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Гіглава