30 грудня 2020 року справа №380/4213/20
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання протиправною бездіяльності, -
Позивач звернувся з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення змісту позовних вимог (том 2, а.с.104-105) просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 року №76-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року;
- стягнути з Львівської митниці ДФС на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.
Посилається на те, що працював в митних органах та займав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці, з якої його було протиправно звільнено без зазначення передбачених законом підстав. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1. Згідно з вказаним додатком утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Окрім того, згідно додатку №2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ від 25.11.2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС, пунктом 4 якого визначено трьохмісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС. 28.11.2019 року до ЄДРПОУ було внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення. 21.12.2019 року Львівською митницею ДФС видано наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» згідно списку. Вказав, що у вищезгаданому списку зазначено і його, однак відповідного попередження про наступне вивільнення згідно з чинними на той момент законами позивачу ніхто так і не вручив. Поряд з тим, зазначив, що лише 10.03.2020 року головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романом Антоняком вручено попередження про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», з урахуванням особливостей, визначених ч.3 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» та ч.6 ст.49-2 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). Цим листом позивача попереджено про наступне звільнення із займаної посади 13.04.2020 року на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Одночасно позивача повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи. У подальшому, наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №76-о позивача звільнено 15.04.2020 року із займаної посади. Позивач вважає вказаний наказ Львівської митниці ДФС незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки видаючи такий Львівська митниця ДФС застосувала законодавство України про працю, яке не могло застосовуватися у правовідносинах з нею в ході реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» та наказу ДФС України від 25.11.2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС». Зазначив, що рішення про припинення Львівської митниці ДФС внесено до ЄДРПОУ 28.11.2019 року, тобто до набрання чинності Закону України від 14.01.2020 року №440-ІХ та Закону України від 12.12.2019 року №378-ІХ, а тому, на переконання позивача, положення цих Законів не підлягали застосуванню до відповідних правовідносин. Також вказав, що до 13.02.2020 року Закон України «Про державну службу» не визначав жодних особливостей попередження про наступне вивільнення державних службовців. Відповідно до ч.3 ст.5 Закону «Про державну службу» на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом, поширюється дія норм законодавства про працю, зокрема КЗпП України. Саме тому, на думку позивача, до правовідносин щодо попередження про його вивільнення підлягав застосуванню КЗпП України (в редакції до початку лютого 2020 року). За наведених обставин, ствердив, що митницею порушено порядок попередження про звільнення, визначений КЗпП України, не виконано обов'язку з пропонування іншої роботи, тобто з працевлаштування, не застосовано переважне право, не проведено консультацій з профспілковим органом, звільнення проведено в період дії карантину та законодавчих обмежень на звільнення, не враховано його особу. Вважаючи у зв'язку із цим свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою їх захисту. Просить позов задовольнити повністю.
Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких посилаються на те, що з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби. На підставі цього, 10.03.2020 року позивачу було скеровано попередження про наступне вивільнення із займаної посади, з яким він того ж дня ознайомився під підпис. Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №76-о позивач_1 був звільнений з 15.04.2020 року з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС відповідно до п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Зазначили, що слід розмежовувати правовідносини щодо припинення юридичної особи та правовідносини, пов'язані із припиненням державної служби, адже такі врегульовані різними нормативно-правовими актами та починаються в різні моменти. Також у відзивах йдеться про те, що початком настання правовідносин, пов'язаних із припиненням державної служби, є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. З огляду на те, що попередження про наступне вивільнення позивач отримав 10.03.2020 року, відтак застосуванню підлягає Закон України «Про державну службу» в редакції, чинній на момент такого вручення, тобто в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 року №440-ІХ. Вважають, що твердження позивача про необхідність застосування до правовідносин, пов'язаних з вивільненням працівників, положень ст.49-2 КЗпП України в редакції, чинній станом на 28.11.2019 року (на дату початку реорганізації Львівської митниці ДФС) та якою передбачено двомісячний строк для попередження про наступне вивільнення, а також обов'язок роботодавця пропонувати іншу роботу (посаду) з врахуванням переважного права на залишення на роботі, є безпідставними, оскільки правовідносини, пов'язані з припиненням державної служби, виникли з моменту вручення позивачу попередження про наступне вивільнення, а відповідно до ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, передбачено 30-денний строк для попередження про вивільнення. Крім того, пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі є правом, а не обов'язком суб'єкта призначення або керівника державної служби. Вказали, що наказом Львівської митниці ДФС від 07.02.2020 року №03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення», наказ №666 від 21.12.2019 року був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов'язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ (№666 від 21.12.2019 року) було скасовано як такий, що не реалізований. Щодо твердження позивача про його звільнення з порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року №256 (підчас запровадженого карантину), то така, на думку відповідачів, носить рекомендаційний характер, в частині заборони звільнення працівників з підстав, установлених п.п.3, 4 і 5 ч.1 ст.40 КЗпП України. З урахуванням вищевикладеного, вважають, що відсутні підстави для скасування наказу про звільнення позивача з посади, тому й не застосовуються і правові наслідки скасування такого наказу у вигляді поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Просять відмовити у задоволенні позову повністю.
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Ухвалою судді від 09.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 07.07.2020 року розгляд справи вирішено проводити з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою судді від 07.10.2020 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а засідання для розгляду справи по суті замінено підготовчим засіданням.
Ухвалою судді від 09.12.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, допитавши свідків, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 працював у митних органах України з 10.07.2012 року. З 01.11.2018 року, відповідно до записів у трудовій книжці, обіймав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
Наказом Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення», наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС (Дацій Т.М.), серед іншого, письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» згідно списку, що додається, в який був включений позивач.
Наказом Львівської митниці ДФС від 07.02.2020 року №03 скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення» як такий, що не реалізований.
Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 року №07 «Про попередження про наступне вивільнення» наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України згідно списку, що додається. До такого списку включено і позивача.
Попередженням про наступне вивільнення від 10.03.2020 року ОСОБА_1 , головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС, попереджено про наступне вивільнення із займаної посади 13.04.2020 року на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Також, повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.
З попередженням про наступне вивільнення позивач ознайомлений 10.03.2020 року.
Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №76-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 15.04.2020 року відповідно до п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу», із змінами, п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року.
Не погоджуючись із наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №76-о «Про звільнення ОСОБА_1 », позивач звернувся до суду з даним позовом.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не згідний із його звільненням, вважає оскаржуваний наказ про звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а він поновленню на роботі на посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 та ч.6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.569 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI, в редакції, чинній на час попередження позивача про наступне вивільнення та видання наказу про звільнення, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.
Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме на час попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року та на час прийняття спірного наказу про звільнення від 13.04.2020 року).
Згідно ч.1 ст.3 Закону №889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частинами 2 та 3 ст.5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначені ст.87 Закону України «Про державну службу», згідно з п.1 ч.1 якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частину 3 ст.87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 року №440-IX, який набрав чинності 13.02.2020 року.
Тобто таке доповнення відбулось до моменту попередження позивача про його наступне вивільнення та звільнення.
Так, відповідно до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме - ст.ст.40, 43-1, 49-2.
Згідно ч.6 ст.49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Водночас ч.2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За правилами ч.1 ст.43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.
Отже, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суду необхідно з'ясувати чи була підстава для припинення державної служби Голячуком Т.В. та чи дотримана процедура звільнення.
Як видно зі змісту оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади, останній містить лише посилання на п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», із змінами, та п.1 ч. ст.40 КЗпП України, без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу).
Тобто оскаржуване рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав; натомість таке містить лише формальний перелік пунктів, передбачених ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу «правової визначеності», адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.04.2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Таким чином, посилання відповідача в наказі про звільнення на п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Як видно з матеріалів справи, позивача у зв'язку із реорганізацією Львівської митниці ДФС, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», з урахуванням особливостей, визначених ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» та ч.6 ст.49-2 КЗпП України, попереджено про наступне вивільнення 13.04.2020 року із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», із змінами, та п.1 ч. ст.40 КЗпП України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
Цією постановою передбачено, серед іншого, що Львівська митниця ДФС реорганізується шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. При цьому, Львівська митниця ДФС продовжує здійснювати свої повноваження до моменту передачі таких Галицькій митниці Держмитслужби.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 року проведена державна реєстрація юридичної особи Галицької митниці Держмитслужби.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 року №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Отже, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019 року.
У ході розгляду справи суд встановив, що на момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання.
Більше того, згідно з штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29.11.2019 року, штатна кількість працівників становила 1150 осіб, з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5480870,00 грн.
Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням внесених змін, станом на 11.11.2019 року становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4446466,00 грн.
Як видно зі змісту Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858, внаслідок реорганізації до Галицької митниці Держмитслужби, крім Львівської митниці ДФС, було приєднано Івано-Франківську митницю ДФС та Тернопільську митницю ДФС.
Відтак, загальна штатна чисельність працівників Львівської (948), Тернопільської (79) та Івано-Франківської митниць ДФС (104) на момент їх реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби (разом 1131 штатна одиниця), була меншою на 19 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць).
Матеріалами справи підтверджено, що на момент попередження позивача про наступне вивільнення у Галицькій митниці Держмитслужби були вакантними 269 посад.
На момент винесення наказу про звільнення позивача з посади у Галицькій митниці Держмитслужби були вакантними 255 посад.
Таким чином, в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не відбулося скорочення штатної чисельності працівників, а навпаки штатний розпис Галицької митниці Держмитслужби передбачав збільшення штатних одиниць.
Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Суд враховує, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об'єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб'єкта призначення.
Відповідач, як суб'єкт призначення, не навів жодного аргументу як підстави для звільнення позивача та неприйняття рішення про його переведення до реорганізованого органу.
У судовому засіданні представник відповідача підтвердила наявність вакантних посад у Галицькій митниці Держмитслужби на момент попередження позивача про наступне вивільнення та на момент його звільнення, при цьому наголосила, що у керівника державної служби не було обов'язку пропонувати позивачу будь-які вакантні посади, адже закон надав керівнику державної служби право, а не обов'язок пропонувати вакантні посади державному службовцю за їх наявності.
З пояснень представника відповідача також слідує, що керівником відповідача частину працівників із Львівської митниці ДФС переведено до Галицької митниці Держмитслужби. Неприйняття рішення суб'єкта призначення про переведення позивача із Львівської митниці ДФС до Галицької митниці Держмитслужби представник відповідача обґрунтувала правом, а не обов'язком керівника.
При цьому, у попередженні про наступне вивільнення від 10.03.2020 року позивача повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.
Крім того, суд встановив, що посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області проведено інспекційне відвідування Львівської митниці ДФС, за результатами якого 27.07.2020 року складено акт №ЛВ13637/2007/АВ.
Згідно з Актом за результатами інспекційного відвідування виявлено порушення Львівською митницею ДФС вимог п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України, а саме керівництвом установи не забезпечено реалізацію свого права окремими працівниками на переведення в іншу установу, так як прийнято рішення про переведення лише вибіркових працівників у Галицьку митницю Держмитслужби, в яку реорганізовано Львівську митницю ДФС, без жодного на це обґрунтування та без визначених критеріїв відбору таких працівників, які продовжили свою роботу у новоствореній Галицькій митниці Держмитсужби. При цьому, частина працівників Львівської митниці ДФС звільнена відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» без обґрунтування такого рішення з повідомленням про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи, що не відповідало дійсності на момент такого повідомлення; ст.46 КЗпП України, ч.1 ст.116 КЗпП України, ч.1 ст.83 КЗпП України, абз.6 п.2 розділу ІІ постанови Кабінету Міністрів України №100.
На підставі вищевказаного Акта, 27.07.2020 року винесено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ13637/2007/АВ/П, згідно з яким зобов'язано Львівську митницю ДФС в особі в.о. начальника Марченка О.С. усунути встановлені в Акті порушення у строк до 07.08.2020 року.
Разом з тим, суд враховує, що на момент прийняття рішення у справі припис про усунення виявлених порушень чинний та у встановленому законодавством порядку не скасований.
Європейський Суд з прав людини у справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020 року визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
Аналогічно, у цій адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця.
Так, частиною 3 ст.87 Закону №889-VIII передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Отже, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб'єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов'язку суб'єкта владних повноважень використовувати це право обґрунтовано і мотивувати рішення про звільнення працівника з посади.
Тому, оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявними вакантні посади і жодних перешкод у зайнятті таких відповідачем не наведено, необґрунтовано надано перевагу звільненню позивача перед переведенням, при цьому, що частину працівників Львівської митниці ДФС переведено до Галицької митниці Держмитслужби, у суду відсутні підстави вважати, що таке звільнення відповідало критерію обґрунтованості.
Навпаки, приймаючи рішення про звільненні позивача, відповідач обрав найбільш несприятливі наслідки для нього, хоча мав можливість сприяти реалізації його права на переведення.
Щодо законності попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року.
Згідно з п.4 наказу ДФС України від 25.11.2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
28.11.2019 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.
Суд встановив, що лише 24.03.2020 року наказом ДФС України №14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.11.2019 року №30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців» в п.4 цього наказу.
Тобто у період з 01.03.2020 року по 24.03.2020 року строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, відтак дії по виконанню плану заходів, пов'язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, вчинялись у цей період з порушенням строку.
З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд вважає, що оскільки позивача було попереджено про наступне вивільнення 10.03.2020 року - у проміжку, коли згідно наведених обставин не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці - таке попередження не може бути визнано таким, що відповідало вимогам ч.6 ст.49-2 КЗпП України та ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить висновку, що оскаржуване рішення Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №76-о «Про звільнення ОСОБА_1 » не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, адже прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; без дотримання принципу рівності перед законом; та непропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Правовим наслідком встановлення факту неправомірного припинення трудових відносин з працівником з боку власника або уповноваженого ним органу є його поновлення на роботі. З огляду на що, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді є підставними та такими, що підлягають задоволенню.
За змістом п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, днем звільнення вважається останній день роботи.
Відтак, порушене відповідачем право позивача на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом його поновлення на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року, тобто з наступного дня після дня його звільнення.
Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п.8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої Львівською митницею ДФС, середньомісячна заробітна плата позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС становила 7225,49 грн (з урахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів) та середньоденна - 352,46 грн (з урахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів).
З урахуванням відомостей Листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 року №1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», за період з 16.04.2020 року по 30.12.2020 року, включаючи ці дні, позивач перебував у вимушеному прогулі 177 робочих днів. А тому, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування за час вимушеного прогулу, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (352,46 грн) на число робочих днів за період вимушеного прогулу (177), становить 62385,42 грн.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави вважати, що відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зобов'язаний виплатити позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 62385,42 грн, утримавши із нього при виплаті податок з доходів фізичних осіб, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та військовий збір.
Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
А відтак, суд дійшов висновку про допущення рішення суду в цих частинах до негайного виконання.
Щодо судового збору, то питання щодо його розподілу суд не вирішує, оскільки позивач, відповідно до п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від його сплати судового збору і такий ним не сплачувався.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, то оскільки позивачем не надано доказів понесення таких станом на момент прийняття рішення у справі, такі витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 371, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 року №76-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року.
Стягнути з Львівської митниці ДФС (місцезнаходження: вул.Костюшка, 1, м.Львів, 79000; код ЄДРПОУ: 39420875) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.04.2020 року по 30.12.2020 року включно в сумі 62385 (шістдесят дві тисячі триста вісімдесят п'ять) гривень 42 копійки, без урахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - звернути до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення суду буде складено до 11.01.2021 року.
Суддя Ланкевич А.З.
Оригінал повного тексту судового рішення складено в одному примірнику 11.01.2021 року.