про залишення позовної заяви без руху
11 січня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/22/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 05 січня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Управління праці та соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області (далі- відповідач), з такими вимогами:
1) визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області щодо виплати позивачу суми разової грошової допомоги за 2020 рік, яка виплачується щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, в розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком;
2) зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області здійснити перерахунок та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням фактично виплаченої суми.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються:
- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
Вивченням позовної заяви встановлено, що позивачем в позовній заяві зазначено як відповідача - Управління праці та соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області та зазначено код ЄДРПОУ юридичної особи відповідача - 24179564.
Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним номером 24179564 в реєстрі зареєстрована юридична особа Управління праці та соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області.
Суд звертає увагу позивача, що згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань повним найменуванням відповідача є саме Управління праці та соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Сєвєродонецьк Луганської області.
Крім того, з огляду не вище викладене, вбачається, що позовні вимоги відповідно звернені до юридичної особи, а саме: Управління праці та соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області.
Отже, позивачу необхідно надати адміністративний позов, оформлений у відповідності з нормами статей 160, 161 КАС України, зазначивши правильну назву юридичної особи відповідача та звернувши позовні вимоги до належного відповідача.
Відповідно до положень частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Таким чином, враховуючи наведене нормативне регулювання, право на оскарження індивідуальних актів (рішень, дій, бездіяльності) мають лише особи, права та інтереси яких порушено такими актами.
Правовий висновок стосовно того, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно - правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, що права та свободи, які не є індивідуально вираженими, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства, і відсутність порушеного права саме оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень є підставою для відмови у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18.
В ухвалі від 07.05.2018 у справі № 800/530/17 Верховним Судом України зроблено правовий висновок, що право на судовий захист не є абсолютним, законодавцем встановлені випадки, коли коло таких осіб є обмеженим. Процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно - правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно - правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
Також зазначено, що правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 03 лютого 2015 року у справі № 21-617а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16. Крім того, позицію щодо права оскаржувати акт індивідуальної дії також висвітлив Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справах № 9901/22/17, № 9901/153/2851 (9901/153/18).
За результатом аналізу адміністративного позову суд роз'яснює позивачу, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі посилання позивача на неправомірність дій відповідача по відношенню до позивача без зазначення у чому виявилась їх дія чи то вплив на права, свободи чи інтереси позивача. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.
Тобто, обов'язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
З огляду позовної заяви вбачається, що позивач звертається до суду з проханням визнати протиправними дії щодо недоплати щорічної грошової допомоги до 5 травня відповідно до положень статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому як вбачається з матеріалів справи, що позивачем, не надано жодного доказу на підтвердження обставин справи, а саме: доказу щодо протиправності дій відповідача (рішення про відмову у призначенні нарахування та виплати грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, тощо).
Тобто з позовної заяви не вбачається наявності відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду.
Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльності прав, свобод, інтересів позивача.
Адміністративний позов не містить обґрунтування порушення прав позивача, так і обґрунтування правових наслідків у зв'язку із цим, доказів порушення прав позивача матеріали позовної заяви не містять.
Таким чином, позивачу для усунення зазначених недоліків слід надати уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її копію для вручення відповідачу, з обґрунтуванням та підтвердженням наявності відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 79, 80, 94, 160, 161, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Позивачу протягом п'яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду:
- уточненої позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, з доказами надіслання відповідачу;
- належних доказів на підтвердження протиправних дій відповідача (рішення про відмову у призначенні нарахування та виплати грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, тощо).
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута особі, яка її подала, та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяК.О. Пляшкова