Справа № 153/295/17
Провадження № 22-ц/801/32/2021
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дзерин М. М.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
04 січня 2021 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
учасники справи:
позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Дзерина М. М. в місті Ямпіль Вінницької області за відсутності учасників справи,
у цивільній справі № 153/295/17 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивувавши свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору без номера від 17.02.2011 відповідач отримала кредит у розмірі 7 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ними договір, про що свідчить її підпис у заяві. Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме - надав відповідачеві кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідач ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором не виконала. У зв'язку із порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 31.01.2017 має заборгованість у сумі 51 601,25 грн., яка складається із 4 165,63 грн. - заборгованість за кредитом; 41 026,65 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 475,58 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована складова); 2 433,39 грн. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язання і заборгованість не погашає. Вказану суму позивач просить стягнути на свою користь з ОСОБА_1 .
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 420 грн. 40 коп.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач АТ КБ «ПриватБанк» через представника Крилову О. Л., подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що воно ухвалене без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, просив скасувати рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що під час підписання анкети-заяви від 17.02.2011 Банк не ознайомлював відповідача ні з Умовами та правилами надання банківських послуг, ні з Правилами користування платіжною карткою, а також із Тарифами Банку а також про відсутність домовленості сторін щодо сплати процентів, оскільки у довідці про умови кредитування, яка підписана відповідачем, сторони погодили розмір процентної ставки. А тому не в повній мірі встановивши дійсні обставини справи, суд допустив порушення вимог матеріального права та незаконно відмовив у стягненні заборгованості. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, отримувала кредитні кошти з власної ініціативи, а також здійснювала часткове погашення заборгованості по кредитному договору, що підтверджується випискою із банківського рахунку та розрахунком заборгованості. Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався. Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту відповідачем надано не було. Оскільки відповідач користувалася кредитними коштами, а тому зобов'язана повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити відсотки за користування кредитом. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, який вона не повернула, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту та неустойки.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, що передбачено частиною третьою статті 360 ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сумою, яка стягується - 51 601,25 грн, що є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції частково не відповідає зазначеним вимогам.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач звертаючись до суду з позовом зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір на суму 7 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
На підтвердження заявлених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; витяг з Умов та правил надання банківських послуг; виписки по карткових рахунках.
Відповідно до пункту 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання карти, зазначена в заяві.
Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та її підпису. Із даної заяви вбачається, що пам'ятка клієнта, яка є невід'ємною частиною договору відповідачу не видавалася. Позивачем не надано суду підписаних відповідачкою Умов та Правил надання банківських послуг, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31 січня 2017 року становить 51 601 грн. 25 коп., яка складається із 4 165,63 грн. - заборгованість за кредитом; 41 026,65 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 475,58 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована складова); 2 433,39 грн. - штраф (процентна складова)(а.с.4,5).
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 було видано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 07.2015 року (а.с.88).
Позивач також надав до суду виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 за період з 17.02.2011 по 31.07.2019 (а.с.89-92).
Із наданого банком розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 здійснювала погашення заборгованості та першу оплату провела 18.03.2011 в розмірі 300 грн., далі: 14.04.2011 в розмірі 300 грн., 18.05.2011 в розмірі 400 грн., 17.06.2011 в розмірі 400 грн., 15.07.2011 в розмірі 500 грн., 18.08.2011 в розмірі 500 грн., 17.09.2011 в розмірі 700 грн., 02.11.2011 в розмірі 1300 грн., 16.01.2012 в розмірі 1000 грн., 15.02.2012 в розмірі 24,51 грн., 15.03.2012 в розмірі 521,40 грн., 05.01.2013 в розмірі 66,54 грн., 05.02.2013 в розмірі 50 грн., 01.03.2013 в розмірі 50 грн., 01.04.2013 в розмірі 50 грн., 26.09.2013 в розмірі 2 000 грн., 04.12.2013 в розмірі 450 грн., останню проплату по заборгованості за кредитом ОСОБА_1 здійснила 05.02.2014 в розмірі 500 грн., всього 9 112, 45 грн. та ще має борг за тілом кредиту в розмірі 4 165 грн. 65 коп. та заборгованість за процентами за користування кредитом 41 026 грн. 65 коп., що суперечить встановленому на картку відповідачки кредитному ліміту 7500 грн.
У підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві від 17.02.2011 процентна ставка не зазначена, позивач не погоджував і не ознайомлював відповідача, як споживача банківських послуг, про розмір штрафу, комісії, пені та розмір процентної ставки 36% річних за користування кредитом, яка в подальшому збільшувалась. Крім того, у анкеті-заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, комісії, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід'ємні частини спірного договору.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що підписана анкета-заява від 17.02.2011, Умови та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Правила користування платіжною карткою, Тарифи банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, не складають між ОСОБА_1 та позивачем Кредитний договір б/н від 17.02.2011, про що у позові зазначає позивач.
Оскільки надані Банком на адресу суду Наказ про затвердження редакції Умов та Правил надання банківських послуг, довідка щодо виданих кредитних карток та виписка по рахунку не свідчать, що Банк належним чином ознайомив відповідача із Умовами та Правилами надання банківських послуг в момент підписання ОСОБА_1 анкети-заяви. Будь-яких інших документів, в тому числі Умови та Правила надання банківських послуг відповідач не підписувала, а тому суд вважає твердження Банку, що відповідач була ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг є припущенням позивача і не підтверджені належними і допустимими доказами.
З урахуванням вищевикладеного, факт наявності у відповідача заборгованості перед банком та розміру такої заборгованості по процентам, пені та штрафу (фіксована та процентна складова) не заслуговують на увагу, оскільки досліджений розрахунок заборгованості за кредитним договором, що доданий до позовної заяви в сукупності з іншими наявними у справі доказами не є обґрунтованими належними та допустимими доказами.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за його недоведеності та необґрунтованості.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті - заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 17.02.2011 процентна ставка не зазначена (а.с.6). Також безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 17.02.2011 у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.02.2011 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи банку розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Таким чином колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для застосування до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17.02.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (09.03.2017), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови і Правила надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Умови і Правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розуміла, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 342/180/17, провадження N 14-131 цс19.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з частиною другою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Пред'являючи позов про стягнення кредитної заборгованості, банк до позовної заяви додав також документ, який представник позивача в апеляційній скарзі іменує як довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». Методом виключення інших документів, що додані до позовної заяви можна припустити, що мається на увазі документ на а. с. 7, який виконаний настільки дрібним шрифтом і настільки нерозбірливо, що з'ясування судом його змісту є неможливим.
За твердженнями скаржника саме в цьому документі нібито зазначено про базову процентну ставку 3 % на місяць, проте відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, якщо 3 % на місяць і становить 36 % річних, як про те стверджує позивач, то надані ним же розрахунки вказують на те, що з 01.01.2013 проценти нараховувалися за ставкою 30 % річних, з 01.09.2014 року - 34,80 % річних, а з 01.04.2015 року - 43,20 % річних. Жодних доказів на підтвердження підстав зміни відсоткової ставки суду не надано, а відтак розрахунки позивача не відповідають заявленим ним обставинам справи (підставам позову).
Тому позивачем не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема щодо підстав стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів (фіксована та процентна складова).
З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що сторони узгодили розмір базової процентної ставки, порядку нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розміру штрафів, що нібито підтверджується довідкою по умови кредитування.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов'язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин.
Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, на що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, уваги не звернув.
У зв'язку з цим кошти, отримані відповідачем у кредит (тіло кредиту) підлягають стягненню.
Отже, обставини на які посилається позивач в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження.
Закінчення строку дії укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору співпадає з закінченням строку дії платіжної картки відповідно до умов та правил надання банківських послуг, тобто до липня 2015 року (а. с. 88), що підтверджується довідкою АТ «КБ «ПриватБанк». Відповідно право вимоги у кредитора щодо повернення кредиту виникло в липні 2015 року, тобто, після закінчення строку дії кредитного договору.
У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Вказане відповідає висновку в постанові Верховного Суду від 09.12.2020 по справі № 520/12277/17 (провадження № 61-14702св19).
Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, в частині відмови в задоволенні позову про стягнення тіла кредиту, та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, стягнувши з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 4 165,63 грн. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частини перша та десята статті 141 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу.
Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 320,00 грн (розмір заявлених вимог - 51 601,25 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 4 165,63,34 грн (8 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 1 600 грн та 2 400 грн за подачу апеляційної скарги (1 600 + 2 400) х 8 % = 320, 00).
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 4 165,63 грн.
В іншій частині рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2020 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» 320,00 грн витрат пов'язаних із розглядом справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Повний текст постанови складено 04 січня 2021 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник