22.12.2020 Справа №607/20441/20
провадження №3/607/7445/2020
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Ломакін В.Є., розглянувши матеріали, які надійшли від Тернопільського відділу поліції Головного Управління патрульної поліції в Тернопільській області МВС України про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , посада: директор ТК Західний», до адміністративної відповідальності не притягувався,
за ч.1 ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в редакції Закону України від 17.03.2020 р. №530-ІХ),-
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 14.11.2020 р. серія АПР 18№298650, 14 листопада 2020 року о 12 год. 00 хв. директор ТК «Західний», що розташований за адресою: с.Петриків вул.Об'їзна, 12, допустив роботу закладів торгівлі, яким заборонено торгувати відповідно до Постанови КМУ від 11.11.2020 р. №1100 зі змінами, що вносяться до постанови КМУ від 22.07.2020 р. №641.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ст.44-3 КУпАП, як порушення правил щодо карантину людей.
Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 у судовому засіданні своєї вини у вчиненні правопорушення передбаченого ст.44-3 КУпАП не визнав, зазначив, що відвідувачі заходили виключно в аптеки, на яких не поширювалася заборона діяльності .
Суд, дослідивши протокол та додані до нього матеріали, вважає, що у діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, відсутній склад правопорушення, передбачений ст.44-3 КУпАП (в редакції Закону України від 17.03.2020 р. №530-ІХ) з наступних правових підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення.
Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він складається з: а) об'єкту; б) об'єктивної сторони; в) суб'єкту; г) суб'єктивної сторони.
Стаття 44-3 КУпАП (в редакції Закону України від (в редакції Закону України від 17.03.2020 р. №530-ІХ) передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Стаття 280 КУпАП, закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
З'ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити із положень ст.251 КУпАП, згідно з якою, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст.255 цього кодексу.
Разом із тим, у відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Протокол про адміністративне правопорушення, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладенні в ньому повинні бути перевіренні за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніву у суду.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд. В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
З врахуванням того, що ОСОБА_2 інкриміновано - «допуск роботи закладів, яким заборонено торгувати» судом встановлено відсутність доказів на підтвердження повноважень у останнього вживати заходи для перешкоджання роботи вказаного закладу.
До протоколу про адміністративне правопорушення, на підтвердження зазначеного факту перебування ОСОБА_1 на посаді директора ТК «Західний», не додано будь-яких документів.
Щодо наданого як доказ рапорт інспектора поліції суддя не може вважати належним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки рапорт - це письмове офіційне повідомлення про що-небудь вищій інстанції, керівництву, в якому стисло, але докладно викладена суть якої-небудь справи, тобто є внутрішнім службовим документом в спілкуванні між працівниками поліції. Крім того працівники поліції, які склали вказані рапорта не допитувалися в судовому засіданні. Крім того, рапорт працівників поліції не містить фактичних даних на основі яких може бути встановлено наявність чи відсутність адмінправопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і тому в контексті положень ст.251 КУпАП не можуть бути доказом по даній справі.
Не може вважатися доказом вини ОСОБА_1 й фото та відео матеріали, долучені до матеріалів справи про адміністративне правопорушення, оскільки в протоколі про адміністративне правопорушення від 14.11.2020р. серія АПР 18№298650 складений відносно останнього, відсутні будь-які відомості щодо проведення фото, відео фіксації правопорушення; в протоколі не зазначено, що будь-які фото та відео матеріали долучалися до матеріалів справи: і, крім того, вказані фото та відео матеріали жодним чином не свідчать про факт обслуговування відвідувачів саме у закладах ТК «Західний», що розташований за адресою : с.Петриків вул.Об'їзна, 12.
Згідно із ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
Крім того, відповідно до положень розділу II „Права, свободи та обов'язки людини і громадянина“ Конституції України, зокрема:- громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24); - кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (частина перша статті 42).
Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів“, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення“ Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік“» від 28.08.2020р. №10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1,3,6,8,19,64 Конституції України.
Враховуючи вище наведені обставини, оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст.129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальності сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; з огляду на вище зазначене рішення Конституційного суду України; враховуючи положення ст.64 Конституції України, суд приходить до висновку про недоведеність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, тобто порушення правил карантину людей .
Відповідно до ст. 284 КУпАП у справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24-1 КУпАП або про закриття справи.
Згідно вимог п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, зокрема за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку, що в діях останнього відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП (в редакції Закону України від 17.03.2020 р. №530-ІХ), а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.44-3, 247, 254, 266, 283, 284 КУпАП, суддя,-
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.44-3 Кодексу України про адміністративне правопорушення (в редакції Закону України від 17.03.2020 р. №530-ІХ) - закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
СуддяВ. Є. Ломакін