18 грудня 2020 року м. Ужгород№ 260/3052/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Плеханова З.Б.
при секретарі Гонтовий Ю.
за участю:
позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області - представник Буря ,
третьої особи: Державна податкова служба України ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування податкової консультації
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області, яким просить: 1.Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.2.Поновити строк для оскарження вимоги ГУ ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020 року №Ф-268333-52 про сплату 4 589,45 грн. (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 45 копійок). 3.Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки)від 10.02.2020 року №Ф-268333-52 про сплату 4 589,45 грн. 4.Судові витрати покласти на відповідача.
Позиції сторін.
Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2020 року позивачем засобами поштового звязку було отримано Вимогу ГУ ДПС у Закарпатській області про сплату боргу від 10.02.2020 року № Ф-268333-52 про сплату заборгованості із єдиного внеску в розмірі 4589,45 грн. Позивач не погодився з такою вимогою, оскаржив її в адміністративному порядку до вищестоящих органів. Однак. скарги позивача були залишені без розгляду. Позивач зазначає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) підлягає скасуванню, оскільки із 06.11.2014 року по теперішній час ОСОБА_1 , перебуває у трудових відносинах з TOB «Термал-Стар. 15.03.2020 року позивачем було отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, з 01.03.2019 року перебуває на обліку як платник єдиного внеску. Будучи найманим працівником, позивач не отримувала жодного доходу від зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується поданою нею декларацією за 2019 рік. Відтак, єдиний внесок сплачується її роботодавцем у розмірах встановлених чинним законодавством.
13 жовтня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на даний адміністративний позов, відповідно до якого, Головне управління ДПС у Закарпатській області позовну заяву, вважає безпідставною, необгрунтованою та такою що не підлягає задоволенню . Зазначає, що станом на 31.01.2020 за Позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску по платежу 70 71040000 Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність у розмірі 4 589,45 грн. Відповідно до даних Єдиного реєстру адвокатів України Позивач є адвокатом (свідоцтво №21/1378 від 15.03.2018) та займається індивідуальною адвокатською діяльністю. Тобто є платником єдиного внеску згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону.На підставі вказаних імперативних норм Позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за III-VI квартали 2019 року у розмірі 5 508,36 грн.. Вказана сума сплачена Позивачем частково у розмірі 918,91 грн.. Залишок несплаченого боргу станом на 31.01.2020 становить 4 589,45 гри., що відображено у оскаржуваній вимозі №Ф-268333-52 від 10.02.2020. Отже, у зв'язку із змінами в Законі «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Позивач зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність.
21 жовтня 2020 року позивачем було подано відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що відповідачем безпідставно визначено недоїмку Позивачу 19 квітня 2019 року в сумі 1836,11 гривень, як і безпідставно нараховано недоїмку по ЄСВ за інших період, протягом якого Позивач не отримував дохід від адвокатської діяльності, проте за нього сплачував ЄСВ роботодавець в сумі, що перевищує мінімальний розмір. Зазначає, що позивач будучи найманим працівником не отримувала жодного доходу від безпосереднього зайняття адвокатською діяльність, що підтверджується податковою декларацією за 2019 р. в якій зафіксовано відсутність прибутку від зайняття адвокатською діяльністю.
Обставини встановлені судом.
З 06 листопада 2014 року по теперішній час ОСОБА_1 , перебуває у трудових відносинах з TOB «Термал-Стар», що підтверджується копією трудової книжки, і вона працює за сумісництвом на ДП «Стар» та TOB «Укрбудінновація».
Згідно довідки від 17.09.2020 року TOB «Термал-Стар» позивачка в період з січня 2019 року по березень 2020 року отримувала дохід в даному товаристві , працюючи на посаді юрист , і з даного доходу було щомісячно сплачено вказані суми ЄСВ.
15.03.2018 року позивачем було отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Також 15.03.2018 року на підставі заяви адвоката ОСОБА_1 було припинено її адвокатську діяльність, яка була поновлена також за її заявою 01.03.2019 року, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України
01 березня 2019 року позивачем було подано до Мукачівської ДПІ Мукачівського управління ГУ ДФС в Закарпатській області заяву про взяття на облік як особу що провадить незалежну професійну діяльність та заяву про взяття на облік платником єдиного внеску.
Згідно даних інтегрованих карток 19.04.2019 року Позивачем було сплачено до бюджету 918,07 гривень, проте нараховано ЄСВ з терміном сплати 19.04.2019 в розмірі 2754,18 грн.
19 липня 2019 року Позивачем було сплачено до бюджету 2 755,00 гривень за період II квартал 2019 року, 21.10.2019 року Позивачем було сплачено до бюджету 2 754,20 гривень за період III квартал 2019 року .
Інтегровані картки, подані Відповідачем містять інформацію про врахування зазначених вище сплачених сум податків і зборів/єдиного внеску як і містить інформацію про збільшення недоїмки 19.04.2019 року.
Головним управлінням ДПС у Закарпатській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу від 10.02.2020 року № Ф-268333-52 про сплату заборгованості із єдиного внеску в розмірі 4589,45 грн.
02 червня 2020 року позивач подав скаргу на вимогу про сплату боргу від 10.02.2020 року № Ф-268333-52 до Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області .
Рішенням Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області від 03.06.2020 року № 5269/А/07-16-08-01-47 залишено скаргу позивача без розгляду.
Не погоджуючись в вищевказаним рішенням ГУ ДПС у Закарпатській області , позивачем було подано повторну скаргу на вищевказане рішення до ДПС України.
Рішенням ДПС України від 30.07.2020 року №24195/6/99-00-06-03-01-06 скаргу позивача залишено без розгляду.
Мотиви та норми права застосовані судом.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі у позивача, який був зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність за умови, що у цей період він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.
Так, спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Так, у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 по справі № 160/3114/19 (адміністративне провадження №К/9901/25439/19) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою іплатником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Крім того , судом встановлено , що позивачка зупиняла свою адвокатську діяльність з 15.03.2018 року по 01.03.2019 року, однак їй помилково відповідачем нараховано ЄСВ за 1-ий квартал 2019 року
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога , нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, враховуючи встановлені судом обставини справи, а саме: перебування позивача починаючи із 2014 року у трудових відносинах із ТОВ "Термал-Стар" та сплату роботодавцем за позивача , як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому за мінімальний, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо винесення оскаржуваної вимоги, тому позовні вимоги мають бути задоволені у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 246 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) ) до Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52,м. Ужгород,Закарпатська область,88000, код ЄДРПОУ 43143065), третя особа: Державна податкова служба України (04053, місто Київ, ЛЬВІВСЬКА ПЛОЩА, будинок 8, Код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправною та скасування податкової консультації - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати Вимогу ГУ ДПС у Закарпатській області про сплату боргу від 10.02.2020 року № Ф-268333-52 про сплату заборгованості із єдиного внеску в розмірі 4589,45 грн. платником податку ОСОБА_1 .
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52,м. Ужгород,Закарпатська область,88000, код ЄДРПОУ 43143065) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) ) судовий збір в розмірі 840 грн ( вісімсот ) гривень згідно квитанції АТ КОМІНВЕСТБАНК від 18.09.2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адмінсуду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
СуддяЗ.Б.Плеханова
Повний текст виготовлено та підписано 04 січня 2021 року(з врахуванням відпустки) )судді)