ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 грудня 2020 року м. Київ № 826/8415/18
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку.
Позовні вимоги позивача обґрунтовано тим, відповідач протиправно затримав виконання рішення суду, яким позивача було поновлено на посаді, у зв'язку з чим на користь позивача належить стягнути компенсацію за затримку виконання рішення суду у розмірі середнього заробітку.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду відзив на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи, що ним було подано заяву про роз'яснення судового рішення, що зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення. Також, відповідач зазначає, що позивач у період після звільнення працював на іншій роботі, де отримував заробітну плату, а отже такий дохід необхідно враховувати при розрахунку суми компенсації.
Позивачем надано суду відповідь на відзив в якій зазначено, що подання заяви про роз'яснення судового рішення не може позбавляти позивача його законного права на виконання рішення суду, яке підлягає негайному виконанню.
Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2017 у справі № 826/8164/16, залишеним в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправними дії Міністра юстиції України щодо утворення Комісії та дії Комісії щодо складення довідки від 21.04.2016 за результатами службової перевірки щодо обставин неналежного ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, стосовно ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №2366/к від 28.04.2016.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту антикорупційного законодавства та з питань юстиції і безпеки Міністерства юстиції України з 29.04.2016.
Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29.04.2016 по 19.12.2017 у розмірі 323 719, 60грн.
Постановою Верховного Суду від 17.04.2020 зазначені рішення скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Міністра юстиції України щодо утворення Комісії та дій Комісії щодо складення довідки від 21.04.2016 за результатами службової перевірки щодо обставин неналежного ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, стосовно ОСОБА_1 . В цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення судів - залишено без змін.
Враховуючи, що рішення суду про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню, позивач 21.12.2017 звернувся з листом до Міністерства юстиції України, в якому просив видати наказ про поновлення його на посаді.
Листом від 25.01.2018 № 2840/С-32194/14.1 Міністерство юстиції України повідомило позивача, що виконання рішення суду в частині негайного поновлення на посаді є неможливим у зв'язку з відсутністю зазначеної посади в структурі Міністерства юстиції України, у зв'язку з чим Міністерство юстиції України звернулось до суду з заявою про роз'яснення виконання судового рішення, що зупиняє строк, встановлений для виконання судового рішення.
24.01.2018 Міністерство юстиції України звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про роз'яснення суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2018 у справі № 826/8164/16, залишеною в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018, у роз'ясненні судового рішення було відмовлено.
Позивач повторно направив звернення від 05.05.2018 до Міністерства юстиції України щодо негайного виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Наказом від 23.05.2018 № 1943/к ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Департаменту антикорупційного законодавства та з питань юстиції і безпеки Міністерства юстиції України.
Позивач, вважаючи, що тривала затримка виконання рішення суду призвела до збільшення періоду вимушеного прогулу, за який необхідно стягнути компенсацію, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За приписами статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.
Отже, встановлений факт затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі є підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Відповідно до статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, які набрали чинності або підлягають негайному виконанню, є підставою для його виконання.
До даних фактичних обставин порядок примусового виконання рішень суду не повинен застосовуватись, оскільки відповідно до норм процесуального закону судове рішення підлягало виконанню негайно.
В свою чергу, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом відповідного наказу.
Суд відхиляє твердження відповідача, з посиланням на положення частини четвертої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підставу невиконання рішення суду та, відповідно, відсутності затримки виконання такого рішення, на те, що у зв'язку з нерозглядом заяви про роз'яснення вказаної постанови, наразі не представляється можливим її виконати, з огляду на наступне.
Суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
За такого правового врегулювання, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
Крім того, суд зазначає, що законодавцем, у статті 236 Кодексу законів про працю України, підкреслена необхідність обов'язковості негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді, у вигляді настання негативних наслідків для відповідача у вигляді стягнення з останнього середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.
Аналогічний правовий висновок щодо неможливості зупинення негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді з підстав подання заяви про роз'яснення рішення суду викладено у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 823/611/17.
Судом також враховано, що за результатами розгляду заяви відповідача про роз'яснення судового рішення, було постановлено ухвалу, в якій зазначено, що судове рішення є чітким та зрозумілим, не містить жодних суперечностей, а отже обставин, які б дійсно свідчили про неможливість виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, під час розгляду цієї справи не виявлено.
Щодо зменшення розміру суми позову у зв'язку із отриманням позивачем доходів у період затримки виконання рішення суду, то суд акцентує увагу на тому, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. При цьому законодавством України не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, в тому числі у зв'язку з працевлаштуванням на іншу роботу.
Висновки аналогічного змісту наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 у справі №826/808/16 та від 24.09.2019 року у справі № 826/16191/17.
Слід окремо зазначити, що відповідно посилання відповідача на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», який передбачає, що у разі присудження оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав в цей період, є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог частини третьої статті 117 Кодексу законів про працю України, яка була виключена на підставі Закону України від 20.12.2005 №3248-15.
Отже, посилання відповідача на даний пункт постанови є помилковим.
З наведеного вбачається, що відповідач порушив вищенаведені норми та не виконав негайно рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, що спричинило, як наслідок, штучне продовження терміну вимушеного прогулу.
Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
За правилами пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі - календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2017 по справі № 826/8164/16 встановлено, що відповідно заробітна плата за останні два повних місяця роботи позивача (лютий - березень 2016) складає 33 951,10 гривень, а середньоденна заробітна плата - 789,56 гривень.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, в межах даної справи під час розрахунку середнього грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу враховується період з 20.12.2017 (день, наступний за останнім днем, за який вже стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу судовим рішенням у справі № 826/8164/16) по 22.05.2018 (день, який передує дню прийняття наказу про поновлення на посаді).
Враховуючи, що кількість робочих днів за час затримки виконання рішення суду складає 103, а отже середній заробіток позивача за даний період становить 81324,68 гривень (154 х 789,56 гривень), а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо несвоєчасного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.17 у справі №826/8164/16 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
3. Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2017 у справі № 826/8164/16, а саме: за період з 20.12.2017 по 22.05.2018 включно, у розмірі 81324 (вісімдесят одна тисяча триста двадцять чотири) гривні 68 копійок без урахування обов'язкових податків та зборів.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов