ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 грудня 2020 року м. Київ № 640/24444/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Прокуратури Київської області
про визнання протиправними дій та бездіяльності,-
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Прокуратури Київської області (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність та дії прокуратури Київської області, яка полягає у не розгляді скарги ОСОБА_1 від 04.10.2019 року про дисциплінарну відповідальність прокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 за порушення вимог Закону України «Про прокуратуру» та направленні цієї скарги до Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.
Адміністративний позов обґрунтовано протиправністю дій Прокуратури Київської області щодо направлення скарги позивача на дії прокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури до Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, що, на переконання є порушенням частини четвертої статті 7 Закону України «Про звернення громадян».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Через канцелярію суду 13.01.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, доводи позивача про те, що останній звернувся до Прокуратури Київської області в порядку Закону України «Про звернення громадян», є безпідставними, оскільки зі скарги та доданих до неї додатків вбачається, що її зміст стосується бездіяльності процесуального керівника під час судового розгляду обвинувального акту відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні.
Крім того, відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі №640/24444/19 на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки оскарження дій, бездіяльності або рішень, зокрема, прокурора, мають оскаржуватися у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
Через канцелярію суду 20.01.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, яка за змістом є ідентичною позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
04.10.2019 року ОСОБА_1 на ім'я Генерального прокурора подано Дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 дисциплінарного проступку (дисциплінарну скаргу) за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків.
Листом Генеральної прокуратури України від 10.10.2019 року №04/2/3-110263вих-19 повідомлено ОСОБА_1 про належність звернення останнього за територіальною юрисдикцією до компетенції Прокуратури Київської області та направлення звернення для розгляду до вказаної прокуратури. Роз'яснено положення статей 303-307 Кримінального процесуального кодексу України.
Листом Прокуратури Київської області від 17.10.2019 року №4/2-5910вих-19 направлено керівнику Києво-Святошинської місцевої прокуратури для розгляду в межах компетенції звернення ОСОБА_1 , про що повідомлено й останнього.
Вважаючи, що скаргу мало було б розглянуто Прокуратурою Київської області, а не Києво-Святошинською місцевою прокуратурою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Так, предметом позову у цій справі є оскарження дій відповідача з перенаправлення скарги ОСОБА_1 до Києво-Святошинської місцевої прокуратури, яку, на переконання позивача, подано у порядку Закону України «Про звернення громадян», а не безпосередньо розгляд скарги ОСОБА_1 по суті, що свідчить про відсутність підстав для закриття провадження у справі з підстав, заявлених відповідачем у клопотанні від 13.01.2020 року.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 15 Закону України «Про прокуратуру» (далі також - Закон) визначає коло працівників прокуратури, які вважаються прокурорами органів прокуратури. З наведеного положення вбачається, що до прокурорів відносяться працівники прокуратури від Генерального прокурора до прокурора місцевої прокуратури.
Відповідно до статті 43 Закону України «Про прокуратуру» прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
1) невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків;
2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення;
3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень;
4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру;
5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;
6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;
7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку;
8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;
9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.
Притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом (стаття 43 Закону України «Про прокуратуру»).
Згідно положень статті 44 Закону України «Про прокуратуру», в редакції та зі змінами, внесеними згідно Закону від 19.09.2019 року №113-ІХ, дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом.
Органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, обласних (регіональних) прокуратур, окружних (місцевих) прокуратур, військових прокуратур, є кадрова комісія, утворена відповідно до Порядку роботи кадрових комісій, який затверджений наказом Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 1 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Наказом Генерального прокурора 17 жовтня 2019 року №233 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) Порядок роботи кадрових комісій (далі - комісія), що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", Закону України "Про прокуратуру", визначається цим Порядком та іншими нормативними актами.
Пунктом 2 цього порядку встановлено, що Комісії забезпечують:
- проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур;
- здійснення добору на посади прокурорів;
- розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.
Під час своєї діяльності комісії здійснюють повноваження, визначені Законом України "Про прокуратуру", розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", цим Порядком та іншими нормативними актами. Процедура здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора визначається розділом VI Закону України «Про прокуратуру» та Порядку розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Дисциплінарне провадження передбачає:
- відкриття дисциплінарного провадження;
- проведення перевірки дисциплінарної скарги;
- розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та прийняття рішення.
Перевірка даних про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом кадрової комісії, що здійснює дисциплінарне провадження (далі - кадрова комісія), у порядку, встановленому Законом.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про прокуратуру» та Порядку розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження, дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти.
Рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог законодавства, таке рішення є підставою для дисциплінарного провадження.
Предметом розгляду в межах дисциплінарного провадження не може бути неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади. Порядок розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, визначається Генеральним прокурором.
Якщо кадрова комісія за результатами дисциплінарного провадження стосовно прокурора, який обіймає адміністративну посаду, встановила неналежне виконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, кадрова комісія приймає відповідне рішення, яке надсилає Генеральному прокурору або відповідному керівнику обласної прокуратури.
Як зазначалось вище та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся 04.10.2019 року до Генеральної прокуратури України з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Зі змісту скарги висновується, що своїми діями прокурор Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 1 та 7 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», а саме, невиконання та неналежне виконання службових обов'язків; порушення правил внутрішнього розпорядку.
Листом Генеральної прокуратури України від 10.10.2019 року №041213-р-19, позивачу надано відповідь, згідно з якою звернення позивача щодо можливого вчинення прокурором дисциплінарного проступку та з інших питань за територіальною юрисдикцією на лежить до компетенції прокуратури Київської області. У зв'язку з чим звернення позивача направлено до прокуратури Київської області для розгляду.
Однак, згідно супровідного листа від 17.10.2019 року № 04/2-5910вих-19 прокуратури Київської області, за підписом начальника управління прокуратури області Є. Мотринець, звернення ОСОБА_1 щодо неявки прокурорів у судові засідання під час розгляду кримінального провадження №12013100140000075 та з інших питань направлено для розгляду керівнику Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_3 .
Отже, судом встановлено, що позивач звернувся до органів Генеральної прокуратури України з дисциплінарною скаргою на підставі Закону України «Про прокуратуру», а не на підставі Закону України «Про звернення громадян».
Разом з тим, позивач оскаржує бездіяльність та дії прокуратури Київської області, яка полягає у не розгляді скарги ОСОБА_1 від 04.10.2019 року про дисциплінарну відповідальність прокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 за порушення вимог Закону України «Про прокуратуру» та направленні цієї скарги до Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.
Проте слід зауважити, що відповідно до діючого законодавства до повноважень відповідача не входить розгляд дисциплінарних скарг на дії прокурорів, оскільки такі повноваження покладено на кадрові комісії, до яких позивач не звертався.
Водночасґ. суд не надає правової оцінки діям Генеральної прокуратури щодо направлення дисциплінарної скарги до відповідача, оскільки обгрунтування позову та вимоги не стосуються цієї особи.
Статтями 8, 55 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви про розгляд навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.
Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді
Як зазначалося, статтею 55 Конституції України передбачено, що кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не має права відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законі інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Дослідивши обґрунтування позову, судом встановлено, що позивач не згоден із протиправною бездіяльністю прокуратури Київської області, яка полягає у не розгляді скарги позивача та одночасно не згоден із діями прокуратури Київської області у зв'язку із направленням скарги позивача органу та посадовій особі, яка не компетентна притягати до дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури.
Водночас, позивачем не доведено, що саме відповідачем у справі - прокуратурою Київської області, порушено його права та інтереси.
Отже, судом встановлено, що право позивача не порушено в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем.
Разом з тим, позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного позивачем.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність та дії прокуратури Київської області, яка полягає у не розгляді скарги ОСОБА_1 від 04.10.2019 року про дисциплінарну відповідальність прокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_2 за порушення вимог Закону України «Про прокуратуру» та направленні цієї скарги до Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області - задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. " від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Прокуратура Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, адреса: 01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 27/2).
Повне рішення складено 31.12.2020 року.
Суддя Л.О. Маруліна