Номер провадження: 33/813/1515/20
Номер справи місцевого суду: 522/18784/20
Головуючий у першій інстанції Іванов В. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
28.12.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в особі судді Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання Гавриленко М.А.,
особи, яка з'явилась до судового засідання:
-ОСОБА_1 ,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2020 року,
Постановою судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень на користь держави. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 420 грн. 40 коп. на користь держави.
Не погоджуючись з зазначеною постановою суду,ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2020 року та закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова судді ухвалена без достатніх на це підстав, з суттєвими порушеннями КУпАП, зокрема в порушення вимог ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення відсутні відомості про те, які саме правила були порушені, та яким нормативно-правовим актом ці правила встановлено.
Крім того, в апеляційній скарзі наголошується про відсутність доказів підтвердження в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, наведене в протоколі твердження про перевезення ним пасажирів з перевищенням встановленої кількості не відповідає дійсності та ґрунтується виключено на припущеннях, будь-яких письмових документів, які могли б свідчити про вказані в протоколі обставини, зокрема, акту огляду салону транспортного засобу або протоколу відео фіксування, у відповідній графі протоколу не зазначено. Посилання в протоколі на фіксацію правопорушення на бодікамеру не є припустимим, оскільки, такий відеозапис не містить будь-яких даних щодо того, ким саме, за яких обставин, та часу здійснення відеозапису, у зв'язку з зазначеним, апелянт вказує, що відеозапис не є належними, допустимими та достатніми доказами наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП. Також апелянт зазначає, що в протоколі про адміністративне правопорушення вказується про відсутність потерпілих та не залучення свідків і понятих, до протоколу не додано копій квитків, які б могли свідчити про одержання пасажирами транспортних послуг та підтвердити факт перевезення пасажирів.
З огляду на такі доводи, апелянт просить постанову судді першої інстанції скасувати, а провадження у справі відносно нього закрити на підставі відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Дослідивши уважно матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового засідання, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на підставі наступного.
Згідно до вимог ст.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Оскаржувана постанова судді місцевого суду відповідає вказаним вимогам закону, є обґрунтованою та законною, у зв'язку з чим апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови судді, з огляду на наступне.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ОД №029778 від 15.10.2020 року, водій ОСОБА_1 15 жовтня 2020 року, о 18 год. 20 хв. в м. Одесі по вул. Краснова керував транспортним засобом, що використовується для надання послуг з перевезення пасажирів на міському маршруті №221, та перевозив пасажирів у кількості більшої кількості місць для сидіння, що передбачене реєстраційним документом, а саме з дозволених 20 пасажирів перевозив 30 пасажирів. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив п.п.2 п.11 постанови КМУ №641 від 22.07.2020 року. Згідно протоколу №35 Державної комісії ТЕБ та НС від 09.10.2020 року на місці вчинення правопорушення встановлено «помаранчевий» рівень епідеміологічної небезпеки.
Відповідно до вказаного протоколу ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: порушення правил щодо карантину людей (а. с. 1).
Статтею 44-3 КУпАП передбачено, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.п. 2 п. 11постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», в редакції, чинній на час складання протоколу про адміністративне правопорушення, на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено “зелений” рівень епідемічної небезпеки, забороняється: здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж кількість місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу, визначена в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.
Згідно п. 1 вказаної постанови (в редакції, чинній на час складання протоколу про адміністративне правопорушення), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Кабінет Міністрів України постановив установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 грудня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) та від 20 травня 2020 р. № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626).
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
Слід зазначити, що стаття 44-3 КУпАП за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, що наповнює норму ст. 44-3 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації зазначеного діяння.
У зв'язку з чим, при складанні вказаного протоколу в графі «склад адміністративного правопорушення» вказано, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, не виконав вимог п.п.2 п.11 постанови КМУ №641 від 22.07.2020 року, тобто при складанні вказаного протоколу посадова особа, яка його складала, дотрималась вимог щодо наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюється відповідні правила та яких особа, що притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималась, порушивши тим самим законодавчі приписи.
З огляду на зазначене, твердження апелянта, що в порушення вимог ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення відсутні відомості про те, які саме правила були порушені та яким нормативно-правовим актом ці правила встановлено, є не спроможними та спростовуються матеріалами справи.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що складання протоколу, оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду у сукупності з іншими доказами при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Тому, підстав вважати протокол про адміністративне правопорушення серії ОД № 029778 від 15 жовтня 2020 року таким, що не відповідає вимогам статей 251, 256 КУпАП у апеляційного суду відсутні.
Щодо посилань апелянта, що відеозапис з нагрудної камери поліцейських є неприпустимим доказом, слід зазначити, що відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Отже, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП. Частина 2 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього закону віднесено застосування засобів відеозапису.
Відеофайлами з нагрудних камер поліцейських, що містяться на компакт-диску ОД № 029778, який знаходиться в матеріалах справи (а. с. 2), підтверджено факт зупинки поліцейськими 15.10.2020 року транспортного засобу, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з перевезення пасажирів на міському маршруті № 221, який був заповнений пасажирами, та факт складання посадовими особами протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . При цьому, ОСОБА_1 на даному відео не спростовував той факт, що перевозив в транспортному засобі пасажирів, кількість яких перевищує місця для сидіння, та не заперечував проти складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, також надав поліцейським свої пояснення.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд визнає відеозапис, який приєднано до матеріалів адміністративної справи відносно ОСОБА_1 та який був повторно досліджений в ході апеляційного розгляду справи, є: достовірним, оскільки він узгоджуються з протоколом про адміністративне правопорушення з урахуванням всіх обставин справи, допустимим, оскільки він отриманий та досліджений в законний спосіб, та належним, оскільки він стосуються подій, що сталися 15.10.2020 року та інкримінуються ОСОБА_1 .
Щодо посилань апелянта про відсутність доказів на підтвердження в його діях складу апеляційного правопорушення, зокрема пояснень свідків, копій квитків, акту огляду салону транспортного засобу, апеляційний суд зазначає наступне.
Аналіз положень ст. 256 КУпАП дає підстави вважати, що закон не зобов'язує при складанні протоколу про адміністративне правопорушення залучати свідків, пояснення свідків долучаються до матеріалів справи, у разі якщо такі є.
Слід зазначити, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, в протоколі про адміністративне правопорушення надав свої пояснення, згідно яких особа пояснив, що був час пік, він не зміг зупинити наплив людей в автобус.
Тобто, апеляційний суд робить висновок з даних пояснень, що ОСОБА_1 погодився з протоколом про адміністративне правопорушення серії ОД № 029778 від 15.10.2020 року, що складений поліцейським відносно нього.
З огляду на зазначене, апеляційний суд зауважує, що протокол про адміністративне правопорушення, який узгоджується з наявним в матеріалах справи відеозаписом, та разом складають ту доказову базу, що дає підстави для встановлення судом обставин справи та встановлення наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до підпункту 4 пункту 148 розділу ІV «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 (в редакції постанови КМ від 26.09.2007 № 1184) водій автобусу має право не допускати до поїздки пасажира, якщо в салоні відсутні вільні місця.
Таким чином, не виконавши встановленні Кабінетом Міністрів України карантинні обмеження, ОСОБА_1 свідомо поставив під загрозу життя та здоров'я інших людей.
Доказів відсутності вини ОСОБА_1 у скоєному адміністративному правопорушенні до апеляційного суду не надано.
За стаття 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення, суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, безпосередньо дослідивши усі надані докази, надав належну правову оцінку кожному доказу з точки зору їх достатності та допустимості для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі, та процесуальна поведінка апелянта, пов'язана з наданням нею пояснень, які не підтверджені належними і достатніми доказами не узгоджуються з дійсними обставинами справи, розцінюються апеляційним судом, як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а адміністративне стягнення накладено на ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.ст.33-35 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, та визначено судом першої інстанції з урахуванням обставин справи та даних про особу правопорушника.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку, що не вбачається підстав для скасування або змінення постанови суду.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову.
На підставі викладеного й керуючись ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.М. Таварткіладзе