Справа № 202/3490/18
Провадження № 2/202/107/2020
21 грудня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,
за участю секретаря - Дмитрієва Р.С.,
представника позивача - Чоха К.О.,
представника відповідача - Чумака С.О.,
представника третьої особи - Жорніченка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Козіна Анжеліка Валеріївна, ОСОБА_2 , про визнання пункту кредитного договору недійсним, визнання правовідношення за кредитним договором припиненим, визнання договору іпотеки припиненим,-
У червні 2018 року позивач звернулася до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Козіна Анжеліка Валеріївна, ОСОБА_2 , про визнання пункту кредитного договору недійсним, визнання правовідношення за кредитним договором припиненим, визнання договору іпотеки припиненим.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», який в подальшому змінив назву на Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» 27.04.2007 року було укладено кредитний договір №DNDVGK00000146.
Відповідно до п.7.1. Кредитного договору Банк зобов'язується надати Позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з «27» квітня 2007 року по «27» квітня 2027 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 827 197,00 доларів США, на наступні цілі: 751 655,00 грн. доларів США на купівлю нерухомості та будівництво, а також сплату страхових внесків в сумі 75 542,00 грн. даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,98% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 даного Договору.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 27.04.2007 року між ОСОБА_3 та Відповідачем був підписаний Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В. та зареєстрований в реєстрі за №993.
Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, Позивач передав Банку в іпотеку нерухоме майно - будівлю колишнього дитячого дошкільного закладу №345, літ. А-2, А1-1 загальною площею 3069,5 кв.м., ганки зі сходами а, а1, а2, ганки літ. а3, а4, а5,а6, а7, а8, навіс Б (тим час.), огорожа №3, мостіння І,ІІ, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі іпотечного договору від 27.04.2007 року на нерухоме майно Позивача - будівлю колишнього дитячого дошкільного закладу №345, літ. А-2, А1-1 загальною площею 3069,5 кв.м., ганки зі сходами а, а1, а2, ганки літ. а3, а4, а5,а6, а7, а8, навіс Б (тим час.), огорожа №3, мостіння І,II, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , нотаріусом було накладено обтяження щодо заборони відчуження нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 4885908 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та здійснена реєстрація у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 11231481 на вищезазначене нежитлове приміщення.
Також, 28.12.2015 року Позивачем та Відповідачем було укладено додатковий договір №2 до кредитного договору №DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, згідноз яким сторони домовилися викласти п. 7.1 Кредитного договору у новій редакції, а саме: Банк зобов'язується надати Позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з «27» квітня 2007 року по «27» квітня 2027 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 853 420,00 доларів США, на наступні цілі: 751 655,00 грн. доларів США на купівлю нерухомості та будівництво, а також у розмірі на 101 765,24 доларів США сплату страхових внесків в сумі даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,98% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати вважати період з «21» по «28» число кожного місяця.
Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: Позичальник зобов'язується у строк протягом з грудня 2015 року по вересень 2016 року надавати Банку кошти щомісячний платіж) в розмірі достатньому для погашення заборгованості за відсотками та винагородою, починаючи з жовтня 2016 року Позичальник повинен надавати Банку кошти щомісячний платіж) у сумі 7901,91 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагородам, комісії.
Відповідно до вказаного Додаткового договору до Кредитного договору Позивач починаючи з 28.12.2015 року повинен сплачувати грошові кошти для погашення заборгованості не тільки за відсотками та винагородою, а також щомісячну комісію, розмір якої складає 1503,31 доларів США відповідно до Графіку погашення заборгованості по кредитному договору №DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року.
Так, пунктом 7.1. кредитного договору передбачена винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 (нуль цілих 20 сотих) % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2. даного Договору.
Нарахування відповідачем позивачу винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця, яка передбачена п. 7.1. кредитного договору підтверджується розрахунком заборгованості за договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року станом на 11.07.2017 року.
Вважає, що вищезазначене положення Кредитного договору є несправедливим в розумінні норм Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є підстави для визнання такого пункту недійсним.
Звернув увагу суду, що Відповідач встановив винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороду за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 даного Договору, не зазначивши при цьому які саме послуги за вказані винагороди надаються Позивачу та не надавши визначення фінансовому інструменту у розмірі 0,20%.
Відповідно до постанови Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 «несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними».
Вказав, що Позивач своєчасно виконував зобов'язання за кредитним договором шляхом внесення грошових коштів на рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості, що підтверджується випискою з рахунку та квитанціями щодо сплати заборгованості за Кредитним договором.
Станом на теперішній час ним належно виконане зобов'язання з погашення основної суми кредиту №DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, проценти за користування кредитними коштами сплачені у повному обсязі.
Проте, 04.01.2018 року ОСОБА_3 дізнався про вчинення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за №6611, яким запропоновано стягнути грошові кошти у сумі 2 953 000 (два мільйони дев'ятсот п'ятдесят три тисячі) гривень 07 копійок з громадянина ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), які є його боргом за Кредитним договором №DNDVGK00000146від 27.04.2007 року укладеним між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк».
ОСОБА_3 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про визнання дій нотаріуса незаконними та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.04.2018 року № 200/471/18 позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконними дії приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни відносно вчинення виконавчого напису за №6611 від 11.07.2017 року на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк». Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 11.07.2017 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 6611. Просив суд: визнати умову пункту 7.1 кредитного договору № DNDVGK00000146, укладеного 27.04.2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щодо сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати недійсною з моменту укладення договору; припинити правовідношення за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» в особі Дніпропетровського регіонального управління та ОСОБА_3 у зв'язку з повним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року; визнати припиненим договір іпотеки нерухомого майна- будівлі колишнього дитячого дошкільного закладу №345, літ. А-2, А1-1 загальною площею 3069,5 кв.м., ганки зі сходами а, а1, а2, ганки літ. а3, а4, а5,а6, а7, а8, навіс Б (тим час.), огорожа №3, мостіння І,II, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , від 27 квітня 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» в особі Дніпропетровського регіонального управління та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В. та зареєстрований у реєстрі за №993.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2018 року, головуючим суддею у справі було визначено суддю Слюсар Л.П., ухвалою якої від 22 червня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Козіна Анжеліка Валеріївна, ОСОБА_2 , про визнання пункту кредитного договору недійсним, визнання правовідношення за кредитним договором припиненим, визнання договору іпотеки припиненим залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Слюсар Л.П. від 16 липня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів по справі.
27 лютого 2019 року від позивача ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив в якому вказав, що не погоджується з викладеними відповідачем доводами в відзиві. Так, у своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що при укладанні даного договору позичальникові було надано всю необхідну інформацію, про що свідчить власноручний підпис позичальника у кредитній угоді, проте, на сьогоднішній день зобов'язання позивача зі сплати кредитної заборгованості в повному обсязі не виконано, та тому підстав для задоволення позову немає. На спростування зазначеного вказав щодо неправомірності посилання позивача на постанову правління Національного банку України від 10 травня 2007 року з огляду на виникнення цивільних прав та обов'язків до набрання чинності постанови, то дійсно зазначена постанова вступила в силу лише 10.05.2007 року та не має зворотної дії в часі, а договір був укладений 27.04.2007 року, проте, 28.12.2015 року між сторонами було укладено Додаткову угоду, згідно якої сторони домовились викласти п.7.1 договору в новій редакції, згідно якої Позивач зобов'язався виплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми кредиту щомісяця. Отже, оскільки додаткова угода, якою були внесені зміни до п.7.1 Договору була укладена у 2015 році, тоді Постанова правління Національного банку України від 10 травня 2007 року може застосовуватися до даних відносин. Отже, посилання Відповідача на те, що постанова НБУ від 10 травня 2007 року не може застосовуватися до виниклих між Позивачем та Відповідачем відносин є безпідставними. Відповідно до Постанови Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі 36-174цс16 «несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними».
Щодо твердження Відповідача у своєму відзиві про несплату кредитної заборгованості Позивачем в повному обсязі, то задля захисту своїх прав та підтвердження доказами позовних вимог, Позивачем було зроблено судову економічну експертизу, за результатами проведеного експертного економічного дослідження був винесений Висновок експерта №12/06/2018 від 09.07.2018 р., згідно з яким в погашення заборгованості за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року загальна сума платежів сплачена ОСОБА_3 на рахунок Банку в період з 24.05.2007 року по 22.12.2016 року складає 1 327 270,25 доларів США. Загальна сума платежів зарахована в період з 24.05.2007 року по 11.06.2017 року на рахунок № НОМЕР_2 в розмірі 1 327 925,27 доларів США, в т.ч. погашення заборгованості за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, відповідно до умов п.3.3 кредитного договору банком не розподілена. Також, в результаті проведеного дослідження встановлено, що з урахуванням сум платежів ОСОБА_3 в період з 25.08.2007 року по 18.08.2008 року в розмірі 253 500,00 дол. США та нерозподілених банком в погашення заборгованості за кредитним договором, заборгованість за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року станом на 28.03.2014 року сплачена позичальником в повному обсязі. В результаті проведення дослідження експертом-економістом встановлено, що у випадку визнання судом щомісячного утримання ПАТ КБ «ПриватБанк» винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту неправомірним, то погашення заборгованості за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року позичальником - ОСОБА_3 станом на 26.03.2012 року здійснено в повному обсязі. А переплата, в оплаті ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року здійснена в період з 26.03.2012 року по 22.02.2016 року становить 408 702,99 дол. США.
Щодо пропуску строків позовної давності, то оскільки Банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки на строк з 27 квітня 2007 року по 27 квітня 2027 року включно, тому перебіг позовної давності починається з 2027 року.
Зазначив, що про порушення своїх прав дізнався лише в 2018 році при оскарженні виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., тому вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено.
16 квітня 2019 року від представника відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» надійшло заперечення на позовну заяву, в якій вказали, що АТ КБ «ПриватБанк» зі свого боку виконав взяті на себе зобов'язання та надав кредит ОСОБА_3 відповідно до п.7.1 кредитного договору, що не заперечується Позивачем. При укладанні кредитного договору позичальнику було надано всю необхідну інформацію, про що свідчить власноручний підпис Позичальника в кредитній угоді. На сьогодні зобов'язання Позивача зі сплати кредитної заборгованості в повному обсязі не виконано, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.
Окремо звернули увагу суду на те, що у відповіді на відзив Позивач вказав, що у зв'язку із складанням додаткової угоди у 2015 році, якою були внесені зміни до п.7.1 Кредитного договору № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року є підставою застосування постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року на час укладання кредитного договору, тобто 27.04.2007 року. Однак з такими висновками погодитись неможливо, оскільки зміни, що вносились до п.7.1 кредитного договору № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, це зміна суми кредиту (збільшена сума страхових внесків до 101 765,24 дол. США з 75 542,00 дол. США) і не вносились зміни до умови виплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми кредиту щомісяця. Посилаючись на додаткову угоду від 25.12.2015 року, позивачем не надано її до суду.
Вказали, що до вимог про визнання пункту 7.1 кредитного договору №DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року щодо сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати недійсною з моменту укладання договору сплив строк позовної давності та підстави для його поновлення відсутні, просили суд застосувати строк позовної давності. Позивач був обізнаний про умови кредитного договору № DNDVGK00000146 в 2007 році, що підтверджується його підписом у кредитному договорі і прийняттям його умов виконання (погашення чергових платежів).
Щодо вимог про припинення зобов'язань за договором іпотеки і припиненням правовідносин за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року у зв'язку із повним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором №DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, то наданий позивачем висновок судового експерта Малиночки С.О. № 12/06/2018 від 09.07.2018 року не відповідає вимогам порядку проведення експертизи та складання висновків експерта, наявні грубі порушення оформлення і дослідження наданих на експертизу матеріалів, складання висновку без наявності необхідних для цього документів, експертом не досліджувалось наявності і відсутності порушень зобов'язань ОСОБА_3 продовж дії кредитного договору. Звернули увагу на те, що висновок судового експерта ОСОБА_4 №12/06/2018 від 09.07.2018 р. не містить відомостей, що висновок підготовлено для подання до суду і повідомлення експерту про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Висновок судового експерта ОСОБА_4 №12/06/2018 від 09.07.2018 року не може враховуватися судом як достовірний, допустимий, належний і достатній доказ в зв'язку із невідповідністю такого доказу вимогам ст.ст.77, 78, 79, 80, 106 ЦПК України. Отже, позивачем не доведено і не надано до позовної заяви належних і допустимих доказів повного виконання зобов'язань за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, а саме виписки, чеки чи інші підтвердження виконання зобов'язань відповідно до ст.599 ЦК України. Вважають, що позовні вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на припущеннях і суперечать ст.76 ЦПК України. Окремо звернули увагу на те, що Позивач припинив виконання своїх зобов'язань за кредитним договором ще в 2016 році, останній платіж, що вносився Позивачем виконано 28.11.2016 року в розмірі 1750,07 дол. США, чим порушив умови прийнятих зобов'язань за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року. Отже, за наявності обґрунтованої заборгованості позичальника і вимог кредитора відповідно до правової позиції у справі №6-118цс16 відсутні підстави припинення зобов'язань Позичальника та Позивача. Просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
16.04.2019 року від Позивача надійшли додаткові пояснення до позову, в яких не погодився з викладеними відповідачем доводами у запереченнях. Вказав, що на сьогоднішній день заборгованості за кредитним договором № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року у нього не має.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року закрито підготовче провадження у справі.
26.05.2020 року представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог ОСОБА_3 про визнання пункту кредитного договору недійсним. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 .
Протокольною ухвалою від 28.08.2020 року витребувано у позивача для огляду в судовому засіданні оригінал додаткового договору №2 від 28 грудня 2015 року до Кредитного договору № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року
24.11.2020 року представником відповідача подано заяву про визнання недопустимими письмових доказів наданих ОСОБА_3 25.02.2019 року в якості додатків, висновок експерта №11/06/2019 за результатами проведення економічної експертизи.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової економічної експертизи відмовлено.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в поданій позовній заяві, відповіді на відзив, додаткових поясненнях.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав наведених в запереченнях, заяві про визнання недопустимими письмових доказів та просив суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог позивача про визнання пункту кредитного договору недійсним.
Третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Козіна А.В. в судове засідання не з'явилася. Про час і місце слухання справи повідомлялась належним чином. Про причини неявки суд не повідомила.
Представник третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судовому засіданні просив суд задовольнити позовні вимоги позивача.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали цивільної справи, доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та АТ КБ «Приватбанк», був укладений кредитний договір № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року.
Відповідно до п.7.1. Кредитного договору Банк зобов'язується надати Позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з «27» квітня 2007 року по «27» квітня 2027 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 827 197,00 доларів США, на наступні цілі: 751 655,00 грн. доларів США на купівлю нерухомості та будівництво, а також сплату страхових внесків в сумі 75 542,00 грн. даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,98% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 даного Договору.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 27.04.2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» Відповідачем підписаний Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В. та зареєстрований в реєстрі за №993.
Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, Позивач передав Банку в іпотеку нерухоме майно - будівлю колишнього дитячого дошкільного закладу №345, літ. А-2, загальною площею 3069,5 кв.м., ганки зі сходами а, а1, а2, ганки літ. а3, а4, а5,а6, а7, а8, навіс Б (тим час.), огорожа №3, мостіння І,ІІ, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі іпотечного договору від 27.04.2007 року на нерухоме майно Позивача - будівлю колишнього дитячого дошкільного закладу №345, літ. А-2, А1-1 загальною площею 3069,5 кв.м., ганки зі сходами а, а1, а2, ганки літ. а3, а4, а5,а6, а7, а8, навіс Б (тим час.), огорожа №3, мостіння І,II, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , нотаріусом було накладено обтяження щодо заборони відчуження нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 4885908 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та здійснена реєстрація у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 11231481 на вищезазначене нежитлове приміщення.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи визначені у ч.2 ст.16 ЦК України, в якій крім іншого зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним з моменту укладення договору пункту 7.1 кредитного договору № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року щодо сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови ( пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральнім засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.
За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
З цих підстав суд доходить висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку. До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року та КЦС ВС від 19.08.2020 року у постанові по справі №641/11984/15-ц, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості нікчемною.
Виходячи із викладеного, зазначена винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, яка передбачена п.7.1 Кредитного договору є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункт договору, який передбачає її сплату, є нікчемним.
Щодо заяви представника відповідача про застосування до позовних вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з приписами ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України).
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14).
Таким чином, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v.THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).
Отже, наслідки спливу позовної давності застосовується до обґрунтованого позову за наявності заяви відповідача.
Суд критично відноситься до посилання позивача на те, що через свою юридичну необізнаність він погодився на умови договору, яка не відповідає чинному законодавству, та про існування зазначеної умови та як наслідок про порушення своїх прав він дізнався лише у 2018 році при оскарженні виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Бондар І.М. від 11.07.2017 році до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та про переривання строку позовної давності у зв'язку з укладанням додаткової угоди №2 від 28.12.2015 року до кредитного договору № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, та відповідно строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки це спростовується матеріалами справи.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 зазначену позовну заяву про визнання пункту кредитного договору недійсним подано до суду в червні 2018 року, за спливом більше 10 років від моменту укладання кредитного договору і ознайомлення з його умовами, прийняття умов їх виконанням, а саме погашенням чергових платежів, останній платіж був вчинений 28.11.2016 року. Також в судовому засіданні встановлено що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 додаткова угода №2 від 28.12.2015 року до кредитного договору № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року не укладалась, посилання, що викладені в позові про зміну умов кредитного договору в період з 2015 року не відбулися, позивачем не виконано протокольну ухвалу суду про витребування доказів та не надано суду для огляду оригінал зазначеної угоди, отже строк позовної давності не переривався, тому суд доходить висновку про пропуск строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог позивача в частині визнання недійсним умов пункту 7.1 кредитного договору № DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року та вимушений в цій частині позову відмовити.
Щодо заявлених позовних вимог позивача в частині припинення правовідносин за кредитним договором у зв'язку з повним виконанням позивачем зобов'язань за кредитним договором та визнання припиненим договір іпотеки нерухомого майна, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник)зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання ( стаття 625 ЦК України).
В судовому засіданні встановлено, у зв'язку з неналежним виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» було подано заяву до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про вчинення виконавчого напису та 11 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 6611, яким запропоновано стягнути грошові кошти у сумі 2 953 000 (два мільйони дев'ятсот п'ятдесят три тисячі) гривень 07 копійок з громадянина ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), які є його боргом за Кредитним договором №DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року укладеним між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк».
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.04.2018 року № 200/471/18 позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконними дії приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни відносно вчинення виконавчого напису за №6611 від 11.07.2017 року на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк». Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 11.07.2017 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 6611, оскільки відсутня безспірність заборгованості за кредитним договором.
Суд критично відноситься до Висновку експерта №12/06/2018 за результатами проведення експертного економічного дослідження від 09.07.2018 року складеного судовим експертом Малиночкою С.О., оскільки в порушення ч.5 ст.106 ЦПК України, зазначений висновок не містить відомостей, що підготовлений для подання до суду і судовий експерт ОСОБА_4 не попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Крім того, зазначений висновок складений без наявності необхідних для цього документів, експертом не досліджувалось наявності і відсутності порушень зобов'язань ОСОБА_3 впродовж дії кредитного договору.
Стаття 110 ЦПК України встановлює, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Щодо наданого позивачем Висновку експерта №11/06/2019 за результатами проведення економічної експертизи від 12.06.2019 року, складеного судовим експертом Малиночкою С.О., за яким вбачається сплата ОСОБА_3 в період з 28.08.2007 року по 18.08.2008 рік на підставі чеків і меморіальних ордерів суми в розмірі 253500 дол. США (т.2 а.с. 103-107,111,112,114-123), що не зараховані в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, то суд бере до уваги твердження представникам відповідача, що зазначені меморіальні ордери АТ КБ «ПриватБанк» не надавалися, та критично відноситься до копій квитанцій, оскільки в них зазначено інший кредитний договір, а також бере до уваги, що за даними відділу кадрів АТ КБ «ПриватБанк» не вдалося ідентифікувати касирів відділень, які зазначені в квитанціях в якості співробітників банку. Крім того зазначений висновок складений на підставі доказів поданих лише позивачем ОСОБА_3 без витребування доказів від АТ КБ «ПриватБанк», тобто складений без наявності необхідних для цього документів, експертом не досліджувалось наявності і відсутності порушень зобов'язань ОСОБА_3 впродовж дії кредитного договору.
Виходячи із викладеного, суд не може прийняти висновок судового експерта ОСОБА_4 як належний доказ позивача щодо обґрунтування своїх вимог, а оскільки позивачем не доведено і не надано до позовної заяви належних та допустимих доказів, відповідно до ст.599 ЦК України, повного виконання зобов'язань за кредитним договором №DNDVGK00000146 від 27.04.2007 року, то суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині припинення правовідносин за кредитним договором.
Щодо заявлених позовних вимог позивача в частині визнання припиненим договір іпотеки нерухомого майна, то суд виходить з наступного.
Згідно зі ст.599 України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку», частини першої статті 572 ЦК України та частини першої статті 575 ЦК України іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання ти задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
За системним аналізом зазначених норм права, іпотека припиняється в разі припинення основного зобов'язання, зокрема, на підставі виконанням.
При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов'язання.
Отже, виходячи із вищевикладеного, оскільки наявна заборгованість позичальника, судом не визнано припиненими правовідношення за кредитним договором, тому відсутні підстави припинення зобов'язань позичальника та Позивача.
Відповідно до приписів ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 77,78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.
Відповідно до правил статті 78 ЦПК про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтями 81,82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами.
За загальним правилом, встановленим ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом наведені вище обставини, підтверджені доказами, які досліджені в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не вбачає законних підстав для їх задоволення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України оскільки позивачу відмовлено в позові, то судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись: ст.ст. 15, 16, 203, 215, 217, 256, 267, 509, 526, 572, 575, 598,599, 626-629, 638 ЦК України, ст. ст. 4, 13, 19, 110, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ: 14360570), треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Козіна Анжеліка Валеріївна ( 49000, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд.20), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), про визнання пункту кредитного договору недійсним, визнання правовідношення за кредитним договором припиненим, визнання договору іпотеки припиненим - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 31 грудня 2020 року.
Суддя Л.П. Слюсар