17 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/1726/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2020 (головуючий суддя Артоуз О.О., повний текст складено 13.05.2020)
в адміністративній справі № 280/1726/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області, просила:
- скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 12.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5555-50 на загальну суму 29293,44 грн. по єдиному соціальному внеску.
Позов обґрунтовано тим, що позивач була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності 16.01.2003. Проте, у зв'язку з відсутністю доходу, звіти до контролюючого органу не подавала, підприємницьку діяльність фактично не здійснювала, розрахунковий рахунок було закрито 16.10.2006. Вважає вимогу № Ф-5555-50 від 12.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 29293,44 грн. незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2020 позов задоволено.
Рішення суду першої інстанції, обґрунтовано тим, що облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки. Вказане вище, на думку суду першої інстанції, свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Крім того, судом першої інстанції зазначено, що недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що позивачка знаходилася на обліку як особа-підприємець з 21.01.2003 рок в стані 6 - включений до ЄДР з відмітною, що свідоцтво недійсне; знаходилася на загальній системі оподаткування. Щодо нарахування єдиного податку за 2017 рік зазначає, що платники податків мають обов'язок по сплаті єдиного внеску. Зазначає, що з 2017 року в разі, якщо платником податку не отримано дохід, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. При цьому, сума єдиного внеску е може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Щодо нарахування єдиного внеску за 2018, 2019 роки посилається на абз. 3 ч. 8 ст. 9 ЗУ №2464. Зазначає, що станом на 28.04.2020 року відповідно до картки особового рахунку АІС «Податковий блок» нараховано єдиного внеску на загальну суму 29 293,44грн.
Позивачем до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Посилається на те, що вона була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності 16.01.2003 року. Однак, вона ніколи не подавала реєстраційні картки державному реєстратору та взагалі не здійснювалася підприємницька діяльність. Зазначає, що свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, оформлене з використанням бланків старого разка та видане до 01.07.2004 року вважається недійсним. Недійсність свідоцтва свідчить про відсутність підстав для реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 21.01.2003 по теперішній час зареєстрована як фізична особа-підприємець, у зв'язку з чим контролюючим органом нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Станом на 28.04.2020 року (відповідно до картки особового рахунку АІС «Податковий блок») нараховано єдиний внесок на загальну суму 29 293,44грн. По сплаті вказаної суми утворився борг. У зв'язку з чим, Головним управління ДПС у Запорізькій області 12.02.2020 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5555-50 на загальну суму 29293,44 грн. по єдиному соціальному внеску.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Предметом даного спору є правомірність/протиправність вимоги відповідача від 12.02.2020 про сплату позивачем боргу (недоїмки) №Ф-5555-50 на загальну суму 29293,44 грн. по єдиному соціальному внеску.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№2464-VI) перебачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Слід взяти до уваги, що дія Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ст. 2 ЗУ №2464-VI).
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування (п. 4 ч.1ст. 4 ЗУ №2464-VI).
Згідно частини 2статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№2464-VI) платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 ЗУ № 2464-VI).
Приписами п.2, 3 ч. 1ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-VI) (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов'язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.
Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№2464-VI), що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Так, фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Пунктом 2 ч. 1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-VI) визначено: в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№2464-VI) єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 % до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Також, частиною 7статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№2464-VI) передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абз. 3, 5 ч.8 ст. 9 ЗУ №2464-VI).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідач вказує, що позивач з 21.01.2003 по теперішній час зареєстрована як фізична особа-підприємець, у зв'язку з чим їй і було нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Слід зазначити, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту. При цьому, сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Так відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем.
Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отримання доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.
Натомість, позивачка підприємницьку діяльність у спірний період не здійснювала.
При цьому, відповідачем не доведено, що у період з 2017 по 2019 роки позивачем подавались звіти до контролюючого органу щодо доходу.
Так, дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.
Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.
Аналізуючи положення абзацу 2 пункту 2 частини 1статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№2464-VI), колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої ігнстанції, що цією нормою визначено необхідність сплати єдиного внеску саме у випадку безпосереднього ведення особою підприємницької діяльності упродовж звітного періоду, оскільки у ній акцентовано увагу саме на наявності або відсутності у платника єдиного внеску доходу (прибутку).
Водночас Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№2464-VI) не містить норм щодо обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок у разі, коли такою особою фактично не ведеться підприємницька діяльність.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Щодо підстав нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) слід зазначити наступне.
Відповідно до підпункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-VI) недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
При цьому, суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (ч. 3 та 4 ст.25 ЗУ № 2464-VI).
Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цимЗаконом, в частині адміністрування -Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (ч. 4 ст. 8 ЗУ № 2464-VI).
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі -Інструкція № 449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції №449до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно Інтегрованої картки платника податків, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску виникла на підставі наступного:
- за 2017 рік (по строку 09.02.2018) - 8448,00 грн.. що дорівнює мінімальному страховому внеску: мінімальна заробітна плата - 3200 грн. х 22% = 704,00 грн. помноженому на кількість місяців звітного року (12 місяців):
- за І-ІV квартали 2018 (відповідно по термінам (кварталам) 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018, 21.01.2019) - 9828,72 гри., що дорівнює мінімальному страховому внеску: мінімальна заробітна плата з січня 2018 - 3723 грн. х 22% = 819,06 грн. або 2457,18 грн. за кожний квартал (за 3 місяці відповідно 819,06 гри. х 3 =2457,18 грн.);
- за І-ІV квартали 2019 року (відповідно по термінам (кварталам) 19.04.2019, 19.07.2019, 21.10.2019, 21.01.2020 11016,72 грн, що дорівнює мінімальному страховому внеску: мінімальна заробітна плата з січня 2019- 4173 грн. х 22% = 918,06 грн або 2754,18 грн. за кожний квартал (за 3 місяці 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн.).
В той же час, частиною 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-IV) передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
Проте, матеріалами справи підтверджується, що позивач не подавав звітність, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.
При цьому, відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).
Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Натомість, посилання відповідача на те, що згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів - є безпідставними, з огляду на таке.
Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника "та", свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята відповідачем всупереч встановленому порядку, передбаченому ч. 3ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (№ 2464-VI) та п. 3,4 Розділу VI Інструкції № 449, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2020 - залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу п.2 ч.5 ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
В повному обсязі постанова виготовлена 23.12.2020.
Головуючий суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова