24 грудня 2020 р.Справа № 820/18865/14
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Автономної республіки Крим на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, по справі № 820/18865/14
за позовом ОСОБА_1
до Прокуратури Автономної республіки Крим
про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Автономної республіки Крим (далі - відповідач-), в якому просив суд скасувати наказ прокуратури Автономної республіки Крим № 50к від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим; стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі та зобов'язати прокуратуру Автономної Республіки Крим проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України “Про очищення влади”.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2015 ухвалено звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України “Про очищення влади” (“Голос України”, 15.10.2014, № 198), положенням Конституції України, а саме: - частини третьої статті 1, пункту восьмого частини першої статті 3, пункту другого розділу “Прикінцеві та перехідні положення”, Закону України “Про очищення влади” положенням статті 8, частини 2 статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, статті 43, статті 58, частині другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2015 зупинено провадження у справі №820/18865/14 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної республіки Крим про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2015 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі - задоволено; поновлено провадження у справі та призначити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 вказаний адміністративний позов задоволено частково.
Скасовано наказ прокуратури Автономної республіки Крим № 50к від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим.
Стягнуто з прокуратури Автономної Республіки Крим (вул. Ділова, 24, Київ, 03150, код ЄДРПОУ - 02911088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.10.2014 року по 06.07.2020 року (1425 робочих днів) у сумі 1079956 (один мільйон сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 26 коп.
Зобов'язано прокуратуру Автономної Республіки Крим проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України “Про очищення влади”.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з прокуратури Автономної Республіки Крим (вул. Ділова, 24, Київ, 03150, код ЄДРПОУ - 02911088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.10.2014 року по 06.07.2020 року (1426 робочих днів) в межах суми стягнення за один місяць (21 робочий день) в сумі 64386 (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят шість) грн. 42 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Заступник прокурора Автономної республіки Крим, не погодившись із вказаним рішенням, в частині задоволення позову подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року у справі №820/18865/14 в частині задоволення позову та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що позивача було звільнено у відповідності до норм діючого законодавства у зв'язку з тим, що він сукупно більше одного року обіймав посаду, що визначена п.8 ч.1 ст. 3 Закону України “Про очищення влади” та віднесена до категорії “керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України”. Відтак, оскаржуваний позивачем наказ було видано у спосіб та відповідно до норм діючого законодавства. Зазначає, що на даний час положення Закону України «Про очищення влади» неконституційними не визнано, а тому адміністративний суд може здійснювати перевірку спірного наказу лише за критеріями передбаченими ст. 2 КАС України. Також зазначає про невірний обрахунок судом першої інстанції суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу враховуючи, що за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 23.10.2014 року по 06.07.2020 року включно на посаді начальника відділу прокуратури Автономної Республіки Крим не відбулось зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів та розрахунку посадового окладу за посадою начальника відділу прокуратури Автономної Республіки Крим на підставі, зокрема інших нормативно-правових актів ніж ті, що врахував суд першої інстанції, а саме постанов Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з 01.12.2015 та від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» з 06.09.2019 року.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з квітня 1999 року.
Наказом Генеральної прокуратури України №1268к від 04.09.2012 року старшого радника юстиції Пєвнєва Олександра Сергійовича було призначено заступником прокурора Полтавської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, звільнивши його в порядку переведення з посади прокурора Дзержинського району м. Харкова Харківської області.
Наказом Генеральної прокуратури України №149к від 28.02.2014 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником прокурора Харківської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, звільнивши його в порядку переведення з посади заступника прокурора Полтавської області та увільнивши від обов'язків члена колегії прокуратури цієї області.
В подальшому, наказом прокуратури Автономної Республіки Крим №17к від 26.09.2014 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим у порядку переведення з органів прокуратури Харківської області (п.5 ст.36 КЗпП України) з окладом згідно із штатним розписом.
Водночас, під час розгляду справи встановлено, що 16.10.2014 набув чинності Закон України "Про очищення влади", яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 20.10.2014 Генеральною прокуратурою України складено довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади", якою встановлено, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймала сукупно 1 рік 5 місяців і 18 днів посаду, віднесену до категорії “керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України”, а саме посаду заступника прокурора Полтавської області з 04.09.2012 по 22.02.2014.
На підставі зазначеної довідки про вивчення особової справи ОСОБА_1 наказом прокуратури Автономної Республіки Крим від 22.10.2014 року №50к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим відповідно до Закону України “Про очищення влади” (п. 7-2 ст.36 КЗпП України).
Позивач, вважаючи зазначений наказ протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а тому, враховуючи, крім іншого те, що займана посада позивачем не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом. Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середнього заробітоку за весь час вимушеного прогулу з 23.10.2014 року по 06.07.2020 року (1425 робочих днів) у сумі 1079956 (один мільйон сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 26 коп.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим стали вимоги п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про очищення влади” та довідка про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України “Про очищення влади”.
За змістом довідки про результати вивчення особової справи встановлено, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймала сукупно 1 рік 5 місяців і 18 днів посаду, віднесену до категорії “керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України”, а саме посаду заступника прокурора Полтавської області з 04.09.2012 по 22.02.2014.
У відповідності до ч.1, ч.3 ст.1, п.8 ч.1 ст.3, ч.1 ст.7 Закону України “Про очищення влади” очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили.
Пунктом 2 Прикіцевих та перехідних положень Закону України “Про очищення влади” встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
На підставі п.1, п.2 розділу 1 “Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 № 1704/5, це Положення визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України “Про очищення влади” (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
Реєстр - це електронна база даних, яка містить відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади”.
Згідно до п. 2 розділу І “ Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 № 1704/5 підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", відомостей про звільнення особи з посади у зв'язку із застосуванням такої заборони.
Пункт 5 розділу ІІ “ Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 № 1704/5 каже, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену ч.3, ч.4 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених ст. 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
Згідно зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ст.1, ч. 1, ч.2, ч.4, ч.6, ч. 7 ст. 43 Конституції України).
Конституційний Суд України в рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 вказав, що право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 пп. 6.1.1 п. 6 мотивувальної частини рішення № 2-рп/2008). Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
Законом України "Про очищення влади" визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
За цим, колегія суддів дійшла до висновку про те, що ч. 1 та ч.2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз.4 п.5.2 мотивувальної частини Рішення).
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 встановлено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).
В рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 за № 7-рп/2001 зазначено, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер і що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст.58, 61, п.1, 22 ч.1 ст.92 Конституції України).
В статті 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та в ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 2 Конвенції "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості", яка ратифікована Україною 04.08.1961, кожен член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (ст. 4 цієї Конвенції).
За таким, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
Водночас, положеннями Закону України "Про очищення влади" установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення у зв'язку із самим фактом зайняття особою посади, передбаченої статтею 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Отже, люстрація застосовується виключно до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, вчинили певне правопорушення, передбачене ст.ст.1, 2, 3 Закону України "Про очищення влади".
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку.
З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону України "Про очищення влади" створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч.2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в територіальному (регіональному) органі прокуратури України протягом не менше визначеного Законом України "Про очищення влади" строку.
Заборона перебування на певних посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч.2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади"), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ч.2 ст. 61 Конституції України.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Натомість, без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України "Про очищення влади" запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв'язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв'язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом України "Про очищення влади" період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого ч.1 ст. 62 Конституції України.
Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв'язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.
Приписами Закону України "Про очищення влади" встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, оскільки вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.
Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч.3 ст. 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України "Про очищення влади") не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та ст. 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996), люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 у справі "Полях та інші проти України", в якій Суд зазначив, що заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
ЄСПЛ вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана Януковича, рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак, ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв'язку між ними та тими негативними подіями.
Ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у рішенні по справі "Полях та інші проти України" є висновок про те, що у цій справі поведінка заявників, за яку до них були застосовані заходи, передбачені Законом "Про очищення влади", не кваліфікувалася як "кримінальна" відповідно до національного законодавства та не була аналогічна будь-якій формі кримінальної поведінки: вона полягала у тому, що вони обіймали свої посади, коли при владі був Президент Янукович.
Відтак, не було доведено, що втручання щодо будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві, у зв'язку із чим Суд у згаданому рішенні визнав порушення статті 8 Конвенції щодо заявників.
Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які у певний період перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів правління Януковича, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями, застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції, передбачені Законом "Про очищення влади" заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан Янукович став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_2 ..
Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", є прихід до влади пана ОСОБА_2 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.
У даному випадку, проведення перевірки насамперед має за мету виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який в даному випадку є обов'язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено у ст. 5 Закону України "Про очищення влади".
Суд вважає, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої винагороди. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби, у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці.
Відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", було одразу оприлюднено, ще до того, як було розглянуто їхні позови. Закон "Про очищення влади" не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в "очищенні" державної служби від осіб, які асоціювалися із "узурпацією влади", підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини. За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", ймовірно було тісно пов'язано із соціальною та професійною стигматизацією (негативне виділення суспільством індивіда (або соціальної групи) за якоюсь ознакою з відповідним стереотипним набором соціальних реакцій на цього індивіда (або представників соціальної групи)).
Застосування до заявників передбачених Законом "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України.
Виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.
Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Любох проти Польщі").
У проміжному Висновку від 16.12.2014 № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки, якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (п. 62).
Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (пп. "h" п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13.10.2009).
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 817/3431/14 (№ К/9901/1400/18).
Частиною 5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підставою для застосування до позивача та прийняття оскаржуваного наказу відповідачем вказані набуття позивачем правового статус особи на час прийняття оскаржуваного наказу про належність до посади, зазначеної у Законі України “Про очищення влади (люстрація)”, а саме: заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури.
Так, за обставинами справи позивач у період часу з 04.09.2012 по 22.02.2014 обіймав сукупно не менше 1 року (1 рік 5 місяці 18 днів) посаду, яка зазначена у ст. 3 Закону України “Про очищення влади (люстрацію)”.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.3 Закону України “Про очищення влади (люстрацію)” заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Апеляційна скарга не містить спростувань висновків суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять посилань на віднесення позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
За висновком суду першої інстанції, на час роботи позивача на посаді, у силу зайняття якої його звільнено з роботи з органів прокуратури, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням роботу на займаній посаді, а відтак, та у силу положень ст. 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даному випадку звільнення позивача відбулось протиправно за відсутності доведеної вини останнього та без урахування мети та принципів люстрації, що дає суду підстави для висновку про скасування наказу прокуратури Автономної республіки Крим № 50к від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим.
Щодо задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання прокуратури Автономної Республіки Крим проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України “Про очищення влади” колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України “Про очищення влади” (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України “Про очищення влади” (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
Згідно приписів п.9 Положення №1704/5, реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України “Про очищення влади”, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України “Про очищення влади”, від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.10.2019 року по справі №820/6160/15, від 29.11.2019 року по справі №826/13735/15, від 04.06.2020 року по справі №821/4571/14.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання прокуратури Автономної Республіки Крим проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України “Про очищення влади”.
Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2014 року по 06 липня 2020 року та доводів апеляційної скарги з цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.
На підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так, згідно з вимогами абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 Порядку № 100).
Відповідно до п. 5, п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку №100 у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Порядку №100 у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Згідно абзацом першим та другим пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули, починаючи з дня незаконного звільнення по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
Водночас середньоденна заробітна плата (для цілей визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням (розрахунковий період) та кількості робочих днів у такому періоді.
Аналіз абзаців сьомого, восьмого пункту 2 у взаємозв'язку з абзацами першим, другим пункту 10 Порядку №100 дає підстави для висновку, що у випадку зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадового окладу, обчислення середньої заробітної плати здійснюється виходячи із виплат, передбачених згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Отож після змін структури заробітної плати та одночасного підвищення посадового окладу розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, для цілей визначення середньоденної заробітної плати не застосовуються. Натомість застосовується розмір виплат, установлений працівникові після відповідних змін.
Водночас підвищення посадових окладів, що не поєднане із зміною структури заробітної плати, є підставою для коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів, який визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення.
При цьому під зміною структури заробітної плати у контексті спірних правовідносин необхідно розуміти будь-які зміни в оплаті праці, унаслідок яких змінюється її складові (обсяг надбавок, заохочувальних і компенсаційних виплат), або їх питомої ваги.
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.08.2020 у справі № 2-а-3279/10/1970.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що наказом прокуратури Автономної Республіки Крим №17к від 26.09.2014 року старшого радника юстиції Пєвнєва Олександра Сергійовича призначено на посаду начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим у порядку переведення з органів прокуратури Харківської області (п.5 ст.36 КЗпП України).
Згідно наказу прокуратури Автономної Республіки Крим №18к від 26.09.2014 року позивачу було надано невикористану частину щорічної відпустки, тривалістю 40 календарних днів за період з 29.09.2014 року по 07.11.2014 року включно.
Наказом прокурори Автономної Республіки Крим від 22.10.2014 року №50к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим відповідно до Закону України “Про очищення влади”.
Вищенаведене свідчить, що позивачем на посаді начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту у прокуратурі Автономної республіки Криміактично було відпрацював 2 дні, у зв'язку з чим середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час, виходячи з приписів абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100.
Відповідно до довідки прокуратури Автономної Республіки Крим України від 22.06.2020 №18-1-58 середня заробітна плата ОСОБА_1 складає 265,44 грн. (530,87 грн. : 2 робочих дні).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» посадовий оклад начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим станом на дату звільнення позивача (22.10.2014) становить 2518,00 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з 01.12.2015 підвищено посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505.
Так, розмір посадового окладу начальника відділу прокуратури Автономної Республіки Крим становив 3147,50 грн.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» посадовий оклад начальника відділу прокуратури Автономної Республіки Крим з 06.09.2019 становить 7750,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що протягом 23.10.2014 по 06.07.2020 року відбулось підвищення посадових окладів працівників прокуратури, що не поєднане із зміною структури заробітної плати, що є підставою для коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів, який визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про застосування для обчислення серенього заробітку за час вимушеного прогулу виплат, передбачених згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів є помилковим.
Таким чином, коефіцієнти підвищення посадових окладів відповідно до абз. 1 п. 10 Порядку № 100 становлять: з 01.12.2015 - 1,25 (3147,50 грн./2518,00 грн.); з 06.09.2017 - 2,46 (7750 грн./3147,50 грн.)
Розмір середньої заробітної плати за період з 23.10.2014 по 30.11.2015 з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 265,44 та 278 робочих днів (265,44*278) складає 73792,32 грн.
Розмір середньої заробітної плати за період з 01.12.2015 по 05.09.2017 із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 331,80 грн. (265,44*1,25) та з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів працівникам органів прокуратури (1,25) та 441 робочі дні (331,80*441) складає 146323,80 грн.
Розмір середньої заробітної плати за період з 06.09.2017 по 06.07.2020 із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 816,23 грн. (331,80*2,46) та з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів працівникам органів прокуратури (2,46), також 707 робочих днів (816,23*70) та складає 577074,61 грн.
Таким чином, загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 23.10.2014 по 06.07.2020 (включно) становить 797190,73 грн. (73792,32 грн.+146323,80 грн.+57707461 грн.).
На підставі наведеного, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 23.10.2014 по 06.07.2020 у розмірі 1079956 грн.
Щодо доводів позивача з якими погодився суд першої інстанції про наявність підстав для застосування абз. 7, 8 п. 2 Порядку № 100 у зв'язку зі зміною структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 16.01.2020 по 06.07.2020 на посаді начальника відділу прокуратури Автономної Республіки Крим, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній до 25.09.2019 року) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України "Про прокуратуру" у системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя.
Таким чином, прокуратура Автономної Республіки Крим відносилась до регіональної прокуратури.
Законом України від 19.09.2019 №113-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набув чинності з 25.09.2019 (далі - Закон №113-XI) запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Так, Законом №113-XI внесено зміни до пункту 1 статті 7 Закону України "Про прокуратуру" та викладено його в такій редакції: 1) Офіс Генерального прокурора"; у пункті 2 слово "регіональні" замінено словом "обласні"; у пункті 3 слово "місцеві" замінено словом "окружні"; пункт 4 виключено.
Таким чином, Законом №113-XI визначено, що прокуратура Автономної Республіки Крим віднесена до обласної прокуратури.
При цьому, колегія суддів зазначає, що пунктом 4 Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-XI передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Наказом Офісу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 "Про день початку роботи обласних прокуратур" визначено, що днем початку роботи обласних прокуратур є 11.09.2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що, оскільки днем початку роботи обласних прокуратур є 11.09.2020 року, а тому саме з цієї дати на працівників прокуратури Автономної Республіки Крим розповсюджуються приписи постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» як працівників обласної прокуратури.
На підставі наведеного, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування абз. 7, 8 п. 2 Порядку № 100 у зв'язку зі зміною структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 16.01.2020 по 06.07.2020 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 по справі № 820/18865/14 в частині стягнення з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 282765 (двісті вісімдесят дві тисячі сімсот шістдесят п'ять) грн. 53 коп. та прийняти в цій частині постанову про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної республіки Крим задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року по справі №820/18865/14 в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у сумі 282765 (двісті вісімдесят дві тисячі сімсот шістдесят п'ять) грн. 53 коп. та прийняти в цій частині постанову про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністартивного суду від 06.07.2020 року по справі № 820/18865/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 31.12.2020 року