Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 грудня 2020 р. Справа№200/9814/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов
ОСОБА_1
до відповідача Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України
Донецької області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 21.08.2020 року № 3920 про відмову в призначенні пенсії, зобов'язання повторно розглянути заяву від 20.08.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.
Вказує на неправомірність рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із недосягненням необхідного віку, передбаченого статтею 114 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування”, оскільки рішенням Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) визнані неконституційними положення, що передбачають підвищення пенсійного віку для окремих категорій осіб, а саме осіб, які працюють на підприємствах із шкідливими умовами праці.
Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на адміністративний позов відповідач вказав на його безпідставність та зазначив, що рішення про відмову у призначенні пенсії прийняте відповідачем в межах повноважень, та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.
Вказує на у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку із недосягненням на дату звернення необхідного пенсійного віку. Норми ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на даний час є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування по відношенню до позивача.
Враховуючи наведене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив, заяву про розгляд за його участю не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 (а.с. 2-4).
20.08.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
21.08.2020 року Добропільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку (а.с.9-10).
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що задоволенню не підлялає, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною 1 статті 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно абз. 4 ч. 3 ст. 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком
Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Частиною першою статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”).
Пунктом першим частини першої статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Таким чином, суд приходить висновку, що порядок та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України регулюються нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, серед іншого: 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року (абзац 2 пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”).
Суд зазначає, що станом на час звернення з заявою про призначення пенсії позивач досяг віку 50 рік.
При цьому, згідно спірного рішення, підставою для відмови у призначенні пенсії є недосягнення позивем віку 55 років.
Стосовно посилань позивача на висновки Конституційного Суду України, викладених у прийнятому рішенні №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, суд зазначає наступне.
Згідно пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закону № 1788-XII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Тобто, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визначено порядок застосування статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, за яким редакція вказаної статті до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII має застосовуватися до осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, досягли пенсійного віку - чоловіки 55 років та жінки 50 років, та набули необхідний стаж.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” було доповнено Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” розділом XIV-I Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян, зокрема, статтею 114 визначені умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників. Вказані зміни набрали чинності 11 жовтня 2017 року.
Суд вказує, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціювання системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Преамбулою Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Таким чином, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” як спеціальний закон є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 з моменту набрання законної сили Законом України № 2148-VІІІ від 03 жовтня 2017 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” - з 11 жовтня 2017 року.
З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що, оскільки Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03 жовтня 2017 року є чинними, їх положення не визнано неконституційними, відтак рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11 жовтня 2017 року.
Судом встановлено, що станом на дату набрання чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії” (11 жовтня 2017 року) позивачу виповнилось 47 років 2 місяця, відтак умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають визначатись за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а не на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, оскільки позивачкою не було досягнуто усіх необхідних умов, а саме віку 50 років.
За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України “Про пенсійне забезпечення” не поширюються на позивача.
Суд враховує, що норма п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на час розгляд заяви позивача є чинною (не визнана неконституційною та не скасована).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” позивачу є правомірним та скасуванню не підлягає.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем надані суду належні доказу правомірності прийняття рішення, яке оскаржується, в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи наведене, суд вважає, що рішення, яке оскаржується, прийняте відповідачем в межах повноважень, та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення, тому вважає позовні вимоги ткими, що задоволенню не підлягають.
В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 37755477, юридична адреса: 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Незалежності, 28а) про визнання протиправним та скасування рішення від 21.08.2020 року № 3920 про відмову в призначенні пенсії, зобов'язання повторно розглянути заяву від 20.08.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Т.В. Давиденко