29 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 918/696/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.
розглянув матеріали касаційної скарги Вараської міської ради Рівненської області
на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020
у складі колегії суддів: Грязнова В. В. - головуючого, Мельника О. В., Розізнаної І. В.
та рішення Господарського суду Рівненської області від 10.09.2020
у складі судді Романюка Р. В.
у справі за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до Вараської міської ради Рівненської області
про стягнення 206 904,28 грн завданої шкоди
11.12.2020 Вараська міська рада Рівненської області (далі - Вараська міська рада, скаржник) звернулася шляхом поштового відправлення до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою від 10.12.2020 вих. № 703/02.3-27/07 на рішення Господарського суду Рівненської області від 10.09.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 у справі № 918/696/20.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 918/696/20 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.12.2020.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Вараської міської ради, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, зважаючи на таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Тлумачення наведених норм свідчить, що законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поставивши можливість такого оскарження в залежності від наявності обставин передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Згідно із частиною п'ятою статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди у розмірі 206 904,28 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 х 100 = 210 200,00 грн), а тому у розумінні ГПК України справа № 918/696/20 є малозначною.
У касаційній скарзі Вараська міська рада обґрунтовуючи необхідність відкриття касаційного провадження у справі із посиланням на приписи частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що
- Вараська міська рада позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями при розгляді аналогічних справ про відшкодування завданої шкоди у подібних спірних правовідносинах, що стосується обставин відсутності причинно-наслідкового зв'язку між своєю протиправною поведінкою та потенційним розміром завданої шкоди, а також саму наявність завданої шкоди;
- справа № 918/696/20 має виняткове значення для скаржника, оскільки: 1) за результатами її розгляду відповідачу як органу місцевого самоврядування доведеться сплатити кошти з місцевого бюджету, які в нелегкий для країни час пандемії могли бути використані для важливих соціальних проектів, спрямовані на боротьбу з пандемією та на підтримку охорони здоров'я в громаді; 2) у судах різни інстанцій знаходяться інші справи (справа № 918/671/20 та № 918/1018/20) між цими ж сторонами про відшкодування шкоди у подібних правовідносинах, тоді як судова практика, яка надавала б однозначні відповіді на питання визначення шкоди, що виникла з невстановлення тарифів на комунальні послуги, доказування її розміру відсутня.
Втім, зазначені обставини та інші аргументи Вараської міської ради й аналіз судових рішень у справі не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки скаржником не доведено відсутності у нього можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними рішеннями у цій справі, при розгляді інших справ та впливу встановлених обставин у цій справі на розгляд інших справ. Водночас суд наголошує, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (у тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.
Також судом не беруться до уваги доводи скаржника щодо виняткового значення для Вараської міської ради цієї справи, мотивовані виникнення у відповідача за результатом її розгляду зобов'язана зі сплати коштів з місцевого бюджету, які могли б бути використані для важливих соціальних проектів (спрямовані на боротьбу з коронавірусом), оскільки сама незгода скаржника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, тому що це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
До того ж доводи скаржника є такими, що зводяться до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Окрім того статтею 7 ГПК України передбачено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Тому надання стороні будь-яких переваг зважаючи на її правовий статус, джерело фінансування, походження коштів, розпорядником яких вона є, призведе до порушення одного з основних засад господарського судочинства - рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Що стосується посилання скаржника на обставини розгляду судами інших справ між цими ж сторонами про відшкодування шкоди у подібних правовідносинах (справа № 918/671/20 та № 918/1018/20) відповідні аргументи за відсутності належного обґрунтування обставин, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме справи № 918/696/20 не може бути свідченням виняткового значення цієї справи.
Суд зауважує, що саме власне твердження скаржника про неможливість спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи та виняткового значення для нього справи, не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюються дія положень підпунктів "а" і "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява N 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.95 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 293 ГПК України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 918/696/20 за касаційною скаргою Вараської міської ради Рівненської області на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 та рішення Господарського суду Рівненської області від 10.09.2020.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Вараської міської ради Рівненської області на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 та рішення Господарського суду Рівненської області від 10.09.2020 у справі № 91/696/20.
2. Копію цієї ухвали, оригінал касаційної скарги із доданими до скарги матеріалами надіслати Вараській міській раді Рівненської області .
3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді О. В. Васьковський
В. Я. Погребняк