г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/3663/20
Номер провадження 2/213/2208/20
30 грудня 2020 року місто Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Алексєєва О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Бабейкіної Н.О.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я,
Представник позивача, адвокат Меланчук Ігор Віталійович, звернувся до суду з вищезазначеним позовом, та просить стягнути з відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я у розмірі 70 845 грн. без урахування утримання податків, зборів та інших платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 , перебуваючи в трудових відносинах з КП «Кривбасводоканал», працюючи на посаді оператора, 28.04.2002 року перебуваючи на своєму робочому місці, близько 11 години, виконуючи покладені на неї трудові обов'язки, внаслідок нещасного випадку отримала тілесні ушкодження у виді: «внутрішнє ушкодження правого колінного суглоба, гемартроз, закритий перелом зовнішнього мищелка великої гомілкової кістки».
За результатами розслідування вказаного нещасного випадку, його визнано таким, що пов'язаний з виробництвом.
15 грудня 2004 року позивач вперше пройшла огляд лікарсько-трудовою експертною комісією, за результатами, якого позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності - 10% внаслідок трудового каліцтва. В подальшому в період часу з 2005 по 2010 роки позивач неодноразово проходила повторні огляди медико-соціальних експертних комісій. За результатами огляду МСЕК 18.01.2012 року позивачу визначено 15 % втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва безстроково.
В позові вказує, що отриманим трудовим каліцтвом, порушений звичний спосіб життя позивача, отримання травми та подальше лікування супроводжувалось сильним фізичним болем. Наслідки травмування турбують позивача і на даний час, функція ноги повністю не відновилась після травми, позивач обмежена в можливості реалізовувати свої наміри в професійній сфері, потребує систематичного лікування, проведення медичних та лікувальних процедур, на що витрачається значний час, які позивач могла витратити на близьких людей. Вказані негативні явища в житті позивача свідчать про спричинення останній немайнової шкоди, яку позивач оцінює в 70 845 грн та які просить стягнути з відповідача на її корись.
Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2020 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Постановлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Ухвалою від 30 грудня 2020 року відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Представником відповідача подано відзив на позов, в якому зазначає, що після отримання тілесних ушкоджень позивачем були одержані медико-соціальні послуги щодо відшкодування придбаних медикаментів. За період з лютого 2005 року по листопад 2020 року позивачу було виплачено страхових виплат на суму 112293,54 грн.
Також у відзиві зазначають, що у 2007 році було внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», та виключено всі норми, якими передбачалася виплата моральної шкоди.
З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», частиною 8 статті 36 якого передбачено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою, та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Отже, відповідач, посилаючись на те, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку, не є страховою виплатою, і законодавством України припинено обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від часу настання страхового випадку, вважають, що відсутні підстави для покладення на Управління Фонду обов'язку здійснювати таку виплату. Саме підприємство, на якому позивач працював тривалий час, не створило безпечних умов праці, що стало причиною отримання професійного захворювання та спричинило втрату професійної працездатності, внаслідок чого позивач зазначає фізичні і моральні страждання. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд дослідив і оцінив у сукупності письмові матеріали, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Із копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що з 03 січня 1997 року та станом на 28 квітня 2004 року вона працювала оператором метантенок 2 розряду КП «Кривбасводоканал» (а.с. 28-32).
Із акту про нещасний випадок на виробництві № 1 від 17.05.2004 року видно, що ОСОБА_1 , 28.04.2004 року під час перебування на робочому місці, виконуючи покладені на неї трудові обов'язки, внаслідок нещасного випадку отримала тілесні ушкодження у виді внутрішнього ушкодження правого колінного суглобу. Гемартроз. Закритий перелом зовнішнього мищелка великої гомілкової кістки (а.с.15-18).
Згідно з Актом форми Н-5 від 15.05.2004 «Розслідування нещасного випадку, що стався 28 квітня 2004 року близько 11 год. в КП «Кривбасводоканал» від 15 травня 2004 року, комісія провела розслідування нещасного випадку, який стався з оператором метантенків ОСОБА_1 . Обставини, за яких стався нещасний випадок: 28 квітня 2004 року ОСОБА_1 перебуваючи на робочому місці на насосній станції метантенків ІІІ-ї черги, які знаходяться на території Центральної станції аерації, між 10-ю та 11-ю виконувала роботу на колодязі метантенків №7 ІІІ-ї черги згідно технологічного процесу. При спуску з колодязя відчула гостру біль у колінному суглобі правої ноги. При цьому вона не підвернула ногу, не посковзнулась. Потерпілу для надання медичної допомоги було відправлено в міську лікарню №11. За наслідками розслідування компетентною комісією осіб, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону не встановлено, вказаний нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом (а.с.20-22).
Під час первинного огляду 15 грудня 2004 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 10% внаслідок трудового каліцтва, що підтверджується випискою з акта огляду у ЛТЕК про результати встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, виданої на ім'я ОСОБА_1 (а.с.9-10).
28 березня 2005 року позивач повторно пройшла огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого їй визначено ступінь втрати професійної працездатності 15% за трудовим каліцтвом, що підтверджується випискою з акта огляду про результати встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії ДНА-02 від 28.03.2005 року (а.с.9-10).
В подальшому позивач періодично проходила повторні огляди МСЕК, за результатами яких встановлювалась втрата професійної працездатності - 15% з переоглядами (а.с.11-14).
18 січня 2012 року позивач повторно пройшла огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого позивачу встановлено безстрокову втрату професійної працездатності 15 % за трудовим каліцтвом від 28.04.2004 року, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10 ААА № 009817 (а.с.13-14).
Із медичної документації позивачки вбачається, що вона неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні та обстеженні з приводу наслідків виробничої травми, отриманої 28.04.2004 року (а.с.23-27).
Викладеним обставинам відповідають правовідносини, які регулюють відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як напідставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров?я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов?язком держави (ст. 3 Конституції України).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Вирішуючи питання щодо відповідальності відповідача за виплату заподіяної позивачу моральної шкоди, суд керується таким.
Підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV, в редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві первинно втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та отриманням групи інвалідності, передбачено, що у разі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Згідно з положеннями ч.2 ст.13 цього Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Нещасний випадок з позивачем стався 28 квітня 2004 року, встановлення позивачу втрати професійної працездатності за даним трудовим каліцтвом вперше мало місце 15 грудня 2004 року.
Отже, право позивача на відшкодування шкоди, заподіяної нещасним випадком на виробництві, Закон № 1105-XIV пов'язував з настанням страхового випадку.
Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, були внесено зміни до Закону №1105-XIV, якими був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 зазначеного Закону, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди, як страхові виплати.
Водночас, суд враховує, що Конституційний Суд України в своєму рішенні №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року визнав, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону №717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Доводи представника відповідача, викладені у відзиві про те, що до даних правовідносин слід застосовувати Закон України №1105-ХІV у новій редакції з новою назвою «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року та яким закріплено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, тобто фактично припинено обов'язок Фонду соцстрахування відшкодовувати моральну (немайнову) шкоду застрахованим особам, судом не приймаються до уваги, оскільки Закон №717-V, що встановлює цивільно-правову відповідальність роботодавця за нещасні випадки, які трапилися до набрання ним чинності, не має зворотної дії в часі.
Так, відповідно до ч.2 та ч.3 ст.5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
З огляду на вказане, Закон № 717-V не міг встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки до цивільно-правової відповідальності новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
За таких обставин суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV в редакції, яка діяла на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, і яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак, суд вважає, що позивач правомірно звернувся в суд з такою вимогою до відповідача, останній є належним відповідачем у справі.
При цьому суд керується аналогічними висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 61-10990св18, оскільки вважає, що єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
За приписами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до п. п. «д» п.1.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року №212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди.
Суд вважає, що в даному випадку відповідач повинен виплатити позивачеві моральну шкоду. При цьому, спори про відшкодування шкоди вирішуються за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, а право на відшкодування шкоди виникає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності. У даному випадку право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з 15.12.2004 року, тобто від дня, коли позивачу вперше встановлено втрату працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 №1-рп/2004р. встановлено, що ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання (п.4.1).
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18). З прийняттям указаної постанови внесена визначеність, зокрема, щодо застосування положень законодавства у відповідній редакції при відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я при виконання трудових обов'язків, у подібних правовідносинах.
Отже, суд вважає, що позивачем доведено, що внаслідок нещасного випадку на виробництві йому заподіяні фізичні і моральні страждання, що спричинили погіршення його здоров'я, зниження професійної працездатності на 15 %. Наявність тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, завдає їй фізичного болю та позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, повноцінно працювати, що негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача та призводить до моральних страждань.
При цьому, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Так, рішенням від 27 липня 2004 року по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте, суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв'язку з настанням страхового випадку, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, істотність вимушених змін в життєвих стосунках.
При цьому суд керується роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В п.5 цієї постанови визначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають наступні обставини: чи підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.
Згідно з п.9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, встановивши, що позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності 15 груня 2004 року, суд вважає, що остання на підставі ст.ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на момент встановлення стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності - 15% встановлених безстроково, постійний характер страждань позивача, яка переносить фізичний дискомфорт, що вносить істотні вимушені зміни у її життєві стосунки.
З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 45 000 грн без урахування податку з доходу громадян, інших зборів та обов'язкових платежів, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв'язку з погіршенням здоров'я. У задоволенні іншої частини позову щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди позивачу необхідно відмовити.
Також відповідно до ч.1, ч.6 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір в доход держави у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст. ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 153, 173 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 263-265, 274, 277, 279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я - задовольнити частково.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я, у розмірі 45000 (сорок п'ять тисяч) грн 00 коп. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 840, 80 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: пр. Дмитра Яворницького 93, м. Дніпро, 49000.
Дата складення повного тексту судового рішення - 30 грудня 2020 року.
Суддя О.В. Алексєєв