24 грудня 2020 р.Справа № 440/4963/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 17.03.20 року по справі № 440/4963/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
16 грудня 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2019 №Ф-3875-23 у розмірі 10 719,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю формування та направлення вимоги про сплату боргу, оскільки позивач звільнений від обов'язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку із участю в антитерористичній операції на підставі контракту на проходження військової служби.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2019 №Ф-3875-23.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831) відобразити в інтегрованій картці платника - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) показники (операції) щодо виключення з обліку донарахованих сум з єдиного внеску у розмірі 10 719,72 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що згідно наданого листа Полтавського обласного військового комісаріати від 29.08.2019 за № 5/1272 з ОСОБА_1 , який призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період, укладений контракт про проходження громадянами України військової служби, у ЗСУ строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.03.2014 № 33 РС.
Відповідач зазначає, що якщо особи, платники єдиного внеску, які призвані на військову службу за контрактом у зоні ООС зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок та подавати звітність. Звільняються від сплати ЄСВ тільки мобілізовані особи.
Враховуючи зазначене, в інтегрованій картці по єдиному внеску (код платежу 71040000) платнику ОСОБА_1 , як самозайнятій особі, в автоматичному режимі проведено нарахування єдиного внеску: за 4 кв. 2018 року в сумі 2457,18 грн (по строку сплати 21.01.19); за 1 кв. 2019 в сумі 2754,18 грн (по строку сплати 19.04.19); за 2 кв. 2019 в сумі 2754,18 грн (по строку сплати 19.07.19); за 3 кв. 2019 в сумі 2754,18 грн (по строку сплати 19.10.19).
04.04.2018 до ДПІ у м.Полтаві надійшли відомості державного реєстратора про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Після обробки вказаних відомостей, ОСОБА_1 , залишився на обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з ознакою провадження незалежної професійної діяльності «арбітражний керуючий». Дата обліку платника ЄСВ при цьому не змінилася.
Відповідач звертає увагу, що станом на 30.01.2020, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Полтавській області, управління у м.Полтаві, ДПІ у м. Полтаві (м. Полтава), як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, з ознакою провадження незалежної професійної діяльності «арбітражний керуючий», встановленої 24.07.2013, та датою реєстрації платником ЄСВ - 28.10.2003.
На думку представника відповідача, ГУ ДПС у Полтавській області, діючи відповідно до ст. 20 та 21 ПК України, забезпечуючи виконання покладених на органи державної податкової служби Функцій та повного мірою використовуючи надані законодавством права, правомірно прийняло вимогу про сплату боргу від 18.06.2019 № Ф-6136-50 У, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, як цього вимагає ст. 19 Конституції.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період із 06.10.2003 по 04.04.2018 ОСОБА_1 перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець та з ознакою незалежна професійна діяльність з 24.07.2013. Станом на 30.01.2020 перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Полтавській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю.
9 березні 2015 року ОСОБА_1 підписав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України. Контракт укладено на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.
17 травня 2018 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 . Відповідно до військового квитка № НОМЕР_3 від 07 листопада 1993 року позивач з 2014 року перебуває на посаді командира відділення короткохвильових передавальних радіопристроїв.
В інтегрованій картці по єдиному внеску в автоматичному режимі здійснено нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску: за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; за 1 квартал 2019 року в сумі 2457,18 грн; за 2 квартал 2019 року в сумі 2457,18 грн; за 3 квартал 2019 року в сумі 2457,18 грн.
16 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф 3875-23 на загальну суму 10719,72 грн.
Позивач не погодився із зазначеною вимогою та оскаржив її до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2019 №Ф-3875-23 у розмірі 10 719,72 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірним у даному випадку є питання щодо поширення на фізичних осіб-підприємців, прийнятих на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої пунктом 9-2 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Колегія суддів зауважує, що наведеною нормою передбачено, що під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.
Відповідно до частини третьої статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів дійшла висновку про поширення на фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої пунктом 9-2 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За змістом Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» метою його прийняття є, зокрема запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.
Окрім того, в силу вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ураховуючи наведене, сплата єдиного внеску роботодавцем позивача за контрактом (Міністерство оброни України в особі ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 по справі № 260/117/19.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржена вимога від 16.11.2019 № Ф 3875-23 є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління ДПС у Полтавській області внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення суми нарахованого єдиного внеску, колегія суддів зазначає наступне.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів № 422 від 07.04.2016 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 р. за № 751/28881.
Приписами частини 4 розділу 5 цього Порядку передбачено, що у разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування /зменшення суми не проводиться.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання головного управління ДПС у Полтавській області відобразити в інтегрованій картці платника - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 показники (операції) щодо виключення з обліку донарахованих сум єдиного внеску в розмірі 10719,72 грн.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів правомірності оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 10719,72 грн від 16.11.2019 №№ Ф 3875-23, що є підставою для її скасування.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року по справі № 440/4963/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року по справі № 440/4963/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 30.12.2020 року