24 грудня 2020 р.Справа № 440/2129/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
представника відповідача Шимка М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 07.07.20 року по справі № 440/2129/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити певні дії,
22 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-3189-53 та від 06.04.2020 №Ф-3189-53, від 14.05.2020 №Ф-3189-53 та від 10.06.2020 №Ф-3189-53, зобов'язання внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом виключення інформації про борг на суму 8448,00 грн від 07.02.2020 та 5328,00 грн від 06.04.2020 /з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 17.06.2020 та 03.07.2020/.
В обґрунтування протиправності оскаржуваних вимог позивач зазначив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Так як позивач є найманим працівником ПСП "Дружба" тобто працює за трудовим договором на посаді юриста, отримує заробітну плату із якої відраховується єдиний внесок, а тому контролюючий орган безпідставно склав вимоги про сплату боргу від 07 лютого 2020 року №Ф-3189-53, від 06.04.2020 №Ф-3189-53, від 14.05.2020 №Ф-3189-53 та від 10.06.2020 №Ф-3189-53.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій неправомірними та скасування вимог задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 07.02.2020 №Ф-3189-53 та від 06.04.2020 №Ф-3189-53, від 14.05.2020 №Ф-3189-53 та від 10.06.2020 №Ф-3189-53.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Полтавській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення інформації про борг на суму 10073,44 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку рішення суду першої інстанції є помилковим, адже закон таких підстав звільнення від сплати єдиного внеску, як провадження адвокатсь діяльності поза межами чи в межах юридичної особи не передбачено.
Крім того, у разі, якщо такими платниками отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 статті Закону № 2464 в редакції Закону № 1774).
Відповідач вважажє, що особа яка є найманим працівником не несе обов'язку сплати за себе єдиного внеску з огляду на те. що за неї сплачує роботодавець. Проте, із набуттям статусу самозайнятої особи в такої особи виникає обов'язок сплати єдиного внеску, незалежно від провадження нею своєї діяльності в межах чи поза межами юридичної особи на якій вона працює.
Сплата єдиного внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за самозайияту особу, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець. При цьому, набуття такою особою статусу самозайнятої породжує в неї обов'язок зі сплати за себе єдиного внеску.
На думку відповідача, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Вказані обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування.
Оскільки, позивач своє право на зайняття адвокатською діяльністю не зупинив та не припинив в порядку встановленому законом, відповідач вважає, що у позивача наявний обов'язок зі сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.
Фізична особа, яка є найманим працівником у юридичної особи та/або фізичної особи - підприємця та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, може перебувати на посаді, яка не передбачає здійснення адвокатської діяльності та надання адвокатських послуг, та не може представляти свого роботодавця як адвокат.
Такий працівник повинен обрати форму здійснення ним адвокатської діяльності та відповідно сплачувати єдиний внесок у сумі, не меншій за розмір мінімального страхового внеску, як це передбачено п.2 ч.1 ст.7 Закону 2464.
Особа, яка має “адвокатське” свідоцтво та займає посаду юриста або керівника юридичного відділу (департаменту) компанії, що не є адвокатською, має подвійний статус. Тому повинна сплачувати єдиний внесок за себе понад сплачений роботодавцем за нього як за найманого працівника
На думку відповідача, особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиний внесок за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача, не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що починаючи з 26.03.2014 ОСОБА_1 працює в ПСП "Дружба" на посаді юриста.
Зі місту наданої позивачем до суду копії виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5, судом встановлено, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) за період з 2018 по лютий 2020 року сплачений його роботодавцем (код ЄДРПОУ 30652745).
На підставі рішення ради адвокатів Полтавської області від 25 січня 2013 року №2 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії №1366.
07.02.2020, 06.04.2020, 14.05.2020 та 10.06.2020 Головним управлінням ДПС у Полтавській області складено вимоги за №Ф-3189-53, яки зобов'язано ОСОБА_1 сплатити заборгованість з єдиного внеску в розмірі 5328,00 грн, 8448,00 грн та 10073,44 грн відповідно.
Позивач не погоджуючись із вказаним вимогами звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що приймаючи вимоги від 07.02.2020 №Ф-3189-53 та від 06.04.2020 №Ф-3189-53, від 14.05.2020 №Ф-3189-53 та від 10.06.2020 №Ф-3189-53 Головне управління ДПС у Полтавській області діяло всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення, чим порушено законні інтереси позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Згідно із підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ, згідно частин другої та третьої статті 9 даного Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно положень статті 13 вказаного вище Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 26.03.2014 перебуває у трудових відносинах із ПСП "Дружба" де на цей час обіймає посаду юриста.
Отже, позивач надає правову допомогу в рамках трудових відносин з ПСП "Дружба" перебуваючи на посаді юриста та є працівником в межах незалежної професійної діяльності.
Зі місту виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5, судом встановлено, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) за період з 2018 по лютий 2020 року сплачений його роботодавцем (код ЄДРПОУ 30652745).
Проте, відповідачем до суду не надано будь - яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами ПСП "Дружба", як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивач, як самозайнята особа (адвокат) поза межами ПСП "Дружба" не працює, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, тому визначена в оскаржуваних вимогах Головного управління ДФС у Полтавській області сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Вказане повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17 (адміністративне провадження №К/9901/51065/18, №К/9901/50934/18).
Щодо позовної вимоги про зобов'язання внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення інформації про борг на суму 5328,00 грн станом на 06.04.2020, про борг на суму 8448,00 станом на 07.02.2020 та про борг на суму 100783,44 грн станом на 14.05.2020, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.171 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України для цілей оподаткування податкова інформація вживається у значенні, визначеному Законом України "Про інформацію".
У статті 1 цього Закону України "Про інформацію" інформацією визнано будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
В силу вимог пункту 63.12 статті 63 Податкового кодексу України інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв'язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.
Таким чином, відомості, внесені податковим органом до баз даних, є публічною інформацією, що повинна відповідати принципу достовірності та відображати дійсний стан розрахунків платника з бюджетом.
Наведене виключає наявність в інформаційних базах даних податкового органу інформації про податкові зобов'язання платника податків у тому числі і по сплаті єдиного внеску без наявності у особи обов'язку щодо його сплати.
Враховуючи наведене, беручи до уваги відсутність у ОСОБА_1 обов'язку по сплаті єдиного внеску та ту обставину, що вимоги про сплату боргу виносяться податковим органом на підставі інформації наявної в інтегрованих картках платника податку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення інформації про загальну суму боргу яка становить 10073,44 грн.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року по справі № 440/2129/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року по справі № 440/2129/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено 30.12.2020 року