ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 грудня 2020 року м. Київ № 826/17800/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.05.2018 №0160531302 та №0160131302.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що податкові повідомлення-рішення від 23.05.2018 №0160531302 та №0160131302 прийняті на підставі висновків акту від 19.04.2018 №2805/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 «Про результати камеральної перевірки своєчасності сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за 2014 рік» про порушення позивачем строків сплати податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, самостійно визначених позивачем у податковій декларації від 27.04.2015 №1500045417.
Однак, податкові повідомлення-рішення від 23.05.2018 №0160531302 та №0160131302 на адресу позивача направлені не були, копії вказаних рішень відповідач отримав лише у відповідь на адвокатський запит від 03.10.2018 №1-25/10.
Позивач звертає увагу, що станом на час проведення перевірки, результати якої відображені в акті від 19.04.2018 №2805/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 , та подання податкової декларації від 27.04.2015 №1500045417 реєстрація ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця припинена, вказану декларацію позивач подав як фізична особа, що свідчить про суперечливість висновків відповідача.
Також позивач наголошує на тому, що податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 419 951,85 грн, самостійно визначені у податковій декларації від 27.04.2015 №1500045417, у повному обсязі сплачені ним до бюджету у травні-червні 2015 року, тобто у межах строку, передбаченого пунктом 179.7 статті 179 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України), що свідчить про протиправність застосування до позивача штрафних санкції на підставі спірних рішень.
Крім того, позивач вказав на порушення відповідачем строку для застосування штрафних санкцій, передбаченого пунктом 102.1 статті 102 ПК України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2018 відкрито провадження у справі і призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 в якому вказав на відсутність підстав для задоволення позову з огляду на необґрунтованість позовних вимог.
Зазначив, що державну реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проведено 10.10.2014. Оскільки перевірку, результати якої відображені в акті від 13.04.2018 №2805/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 , проведено за звітний 2014 рік у вказаному акті перевірки обґрунтовано зазначено про проведення перевірки позивача як фізичної особи-підприємця.
Щодо виявлених у ході перевірки порушень пояснив, що в ІС «Податковий блок» нарахування податкового зобов'язання в сумі 419 951,85 грн згідно податкової декларації від 27.04.2015 №1500045417 по ФОП ОСОБА_1 здійснено 27.04.2015, що спричинило нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку на доходи з фізичних осіб.
Керуючись нормою частини п'ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Так, суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.
ОСОБА_1 до 10.10.2014 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
27.04.2015 ОСОБА_1 подав до контролюючого органу податкову декларацію №1500045417 з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік, у якій самостійно визначив суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік у розмірі 419 951,85 грн.
Визначене у вказаній декларації податкове зобов'язання позивач сплатив у травні-червні 2015 року.
19.04.2018 працівником Головного управління ДФС у місті Києві проведено камеральну перевірку своєчасності сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за 2014 рік.
За результатом перевірки складено акт 19.04.2018 №2805/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 у якому відображено порушення позивачем строків сплатити податкового зобов'язання, визначеного у податковій декларації від 27.04.2015 №1500045417. Зазначено, що датою нарахування зобов'язання є 28.04.2015, а датами сплати 08.05.2015, 12.05.2015, 15.05.2015, 18.05.2015, 04.06.2015, у зв'язку із чим констатовано порушення позивачем строку сплати на 11, 15, 18, 21, 38 днів відповідно.
На підставі вказаних висновків акту 19.04.2018 №2805/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 Головним управлінням ДФС у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0160531302, яким на підставі статті 126 ПК України застосовано до ОСОБА_1 штраф у розмірі 20% у сумі 29 495,32 грн;
- №0160131302, яким на підставі статті 126 ПК України застосовано до ОСОБА_1 штраф у розмірі 10% у сумі 27 247,53 грн.
Позивач не погоджується із вказаними рішеннями, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Пункт 75.1 статті 75 ПК України передбачає, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Встановлено, що станом на час подання податкової декларації від 27.04.2015 №1500045417 та проведення перевірки, результати якої відображені в акті від 19.04.2018 №2805/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 , реєстрація ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця припинена. При цьому, до 10.10.2014 ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП.
Суд враховує, що наявність у фізичної особи статусу фізичної особи-підприємця зумовлює різний підхід до визначення строку подання декларації з податку на доходи фізичних осіб та граничних строків сплати зобов'язання, визначеного у такій декларації.
Так, у відповідності до пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:
- календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу (підпункт 49.18.4);
- календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (підпункт 49.18.5).
Згідно пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до пункту 179.7 статті 179 ПК України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Суд зазначає, що декларацію від 27.04.2015 №1500045417 позивач подав як фізична особа, а предметом перевірки була виключно своєчасність сплати позивачем податкового зобов'язання, визначеного у вказаній декларації.
Крім того, за висновками акту від 19.04.2018 №2805/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 встановлено порушення позивачем строку сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування протягом строків, визначених пунктом 179.7 статті 179 ПК України.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин у частині строку подання податкової декларації підлягають до застосування положення підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України, а в частині строку сплати податкового зобов'язання - пункту 179.7 статті 179 ПК України. Наведений висновок також узгоджується із доводами відповідача, які наведені у відзиві на позовну заяву.
Таким чином, граничним строком сплати податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, самостійно визначного позивачем у податковій декларації від 27.04.2015 №1500045417, є 01.08.2015.
При цьому, у акті від 19.04.2018 №2805/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 перевірки та відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, визначне позивачем у податковій декларації від 27.04.2015 №1500045417, сплачено частинами 08.05.2015, 12.05.2015, 15.05.2015, 18.05.2015, 04.06.2015.
Отже, висновки відповідача про несвоєчасну сплату вказаного податкового зобов'язання є безпідставними, що свідчить про протиправність застосування до позивача штрафних санкції за порушення таких строків на підставі податкових повідомлень-рішень від 23.05.2018 №0160531302 та №0160131302.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Згідно пункту 114.1 статті 114 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.
Оскільки податкова декларація №1500045417 подана позивачем 27.04.2015, а податкові зобов'язання визначені у такій декларації сплачені позивачем зокрема 08.05.2015, 12.05.2015, 15.05.2015, 18.05.2015, у той час як штрафні санкції за несвоєчасну сплату застосовані спірними рішеннями відповідача від 23.05.2018, суд констатує у даному випадку порушення відповідачем строку, передбаченого пунктом 114.1 статті 114 ПК України, що також свідчить про протиправність спірних рішень.
Посилання позивача на те, що податкові повідомлення-рішення від 23.05.2018 №0160531302 та №0160131302 не були направлені на його адресу, суд відхиляє як такі, що спростовуються матеріалами справи, а саме наявними доказами надсилання вказаних рішень відповідачем на адресу позивача у порядку, визначеному пунктами 42.2, 42.4 статті 42 ПК України.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За приписами статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі квитанції від 29.10.2018 №32 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 23.05.2018 №0160531302 та №0160131302.
Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління ДПС у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43141267).
Суддя О.М. Чудак