30 грудня 2020 року Чернігів Справа № 620/4583/20
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі територіального підрозділу - Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі територіального підрозділу - Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо не оформлення паспорта громадянина України у зв'язку із обміном пошкодженого, непридатного для користування, оформленого на ім'я ОСОБА_1 , паспорта у формі ID- картки до закінчення строку дії цієї картки на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області вилучити усю інформацію відносно ОСОБА_1 з Єдиного Державного демографічного реєстру та здійснити обмін пошкодженої непридатної до використання, оформленої на ім'я ОСОБА_1 ID- картки, до закінчення строку її дії, на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, з проставленою відміткою місця проживання, без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних відповідно до пункту 16 розділу 11 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач у спірних правовідносинах прийняв неправомірне рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, не навів будь-яких правових підстав (визначених законом) для відмови в його оформленні, відповідно до статті 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та дійшов помилкового висновку, що в органів ДМС в відсутній обов'язок оформити та видати паспорт громадянина України, у зв'язку із обміном непридатної до використання оформленої на ім'я позивача ID- картки на паспорт у вигляді книжечки. Також зазначає, що відповідно до статті 15 Закону «Про захист персональних даних» у володільця персональних даних після отримання відкликання згоди суб'єкта персональних даних більше не існує правових підстав для зберігання персональних даних, якщо строки зберігання таких даних не визначені законодавством.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки позивач особисто і добровільно отримав оформлений на його ім'я паспорт громадянина України у формі ID-картки. Вказує, що чинними нормативно-правовими актами України не передбачено оформлення одній особі більше ніж одного паспорта громадянина України. Зазначає, що для обміну паспорта громадянина України особа подає особисто заповнену встановленої форми заяву та вичерпний перелік документів, який визначений пунктом 2 Розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456. При цьому, заяви позивача щодо обміну паспорта громадянина України викладені в довільній формі та до них не додано всіх необхідних документів. Тому, заяви позивача не могли бути підставою для обміну паспорта громадянина України, оскільки не відповідали формі, встановленій законодавством, з огляду на що Бобровицький PC УДМС України в Чернігівській області не мав правових підстав для надання зазначеної адміністративної послуги. Зазначає, що на законодавчому рівні не передбачено можливості, підстав та механізму скасування, видалення та знищення унікального номеру запису в реєстрі з Єдиного державного демографічного реєстру. Також вважає, що дана справа не має ознак типової справи, а тому відсутні підстави враховувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 по справі № 806/3265/17, прийняту за наслідками розгляду зразкової справи.
21.12.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій просить задовольнити позовні вимоги та додатково звернув увагу суду на обставини, викладені в позовній заяві.
В письмових запереченнях відповідач вказав, що позивачу у листах за наслідками розгляду його заяв були наведені правові та обґрунтовані підстави для відмови у обміні паспорта громадянина України у формі книжечки.
Також, позивачем подано до суду заяву щодо встановлення повноважень представника відповідача, однак суд вважає дану заяву безпідставною, оскільки повноваження начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області К.В. Лук'янець на підписання відзиву та заперечення підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
За заявою позивача, 08.11.2017 Дніпровським районним відділом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області видано ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі пластикової ID-картки № НОМЕР_1 , терміном дії до 27.10.2027, та повідомлено про присвоєння унікального номеру запису в реєстрі № 19920322-03942 (а.с. 78, 79).
28.07.2020 позивач звернувся до Бобровицького PC УДМС України в Чернігівській області із заявою в якій просив знищити персональні дані, які знаходяться в ЄДДР та здійснити обмін оформленого на його ім'я паспорта громадянина країни у формі ID-картки у зв'язку з його непридатністю для використання на паспорт громадянина України у формі книжечки. До заяви були додані: непридатний для використання паспорт позивача; копія свідоцтва про народження; довідка на підтвердження місця проживання; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; копія квитанції про сплату держмита (а.с. 54-59).
Вказана заява була розглянута Бобровицьким PC УДМС України в Чернігівській області у порядку Закону України «Про звернення громадян» та листом від 14.08.2020 вх. № Я-4/6/7413-20/7413/175-20 позивачу відмовлено у задоволенні заяви, роз'яснено порядок обміну паспорта громадянина України у формі книжечки та вказано на неможливість видалення даних позивача з ЄДДР, з посиланнями на відповідні норми законодавства (а.с. 60-64).
28.08.2019 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій, зокрема, просив оформити паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 65-70).
Відповідач, листом від 18.09.2020 вих. № Я-6/6/7413-20/7413/196-20 відмовив позивачу в задоволенні вимог заяви та роз'яснив порядок обміну паспорта громадянина України у формі книжечки з посиланнями на відповідні норми законодавства України (а.с. 71-75).
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Приписами частин першої та другої статті 32 Конституції України установлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Статтею 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначені Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 5492-VI єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно частин другої та третьої статті 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В силу вимог частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус (частина перша статті 13 Закону № 5492-VI).
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Частинами першої та другою статті 14 цього Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
За приписами частини першої статті 16 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 21 Закону № 5492-VI).
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI. Він містить, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Поряд із цим, відповідно до статті 7 Закону № 5492-VI, визначено перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України до Реєстру за згодою особи вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи (пункт 13 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI).
Інформація, яку тут виокремлено, у розумінні пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 5492-VI, є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.
На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу 2 частини другої статті 21 Закону № 5492-VI, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302).
Так, пунктом 1 Постанови № 302 затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 1-3 Порядку паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
При цьому пунктом 6 Порядку визначено вичерпний перелік підстав обміну паспорта, зокрема, у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Відповідно до пункту 7 Порядку оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються: 1) особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто; 2) особі, яка досягла 14-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники); 3) особі, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу, - через уповноважену особу адміністрації відповідної установи чи закладу (далі - уповноважена особа).
За оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта справляється адміністративний збір у порядку та розмірах, установлених законодавством. Адміністративний збір справляється у разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта зразка 1994 року. За оформлення паспорта вперше адміністративний збір не справляється (пункт 9 Порядку).
Оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (пункт 10 Порядку).
Пунктом 69 Порядку передбачено, що заявник подає для обміну паспорта такі документи: 1) паспорт, що підлягає обміну; 2) документи, що підтверджують обставини, у зв'язку з якими паспорт підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 4 і 6 пункту 6 цього Порядку); 3) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб (для бездомних осіб); 4) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 5) документ, що посвідчує особу законного представника/уповноваженої особи, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника/уповноваженої особи; 6) документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати. Оригінал документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертається заявнику, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом» та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати; 7) документи, що підтверджують відомості для внесення додаткової змінної інформації до безконтактного електронного носія та у паспорт (за наявності таких документів); 8) одну фотокартку розміром 10 х 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування із застосуванням засобів Реєстру - для оформлення паспорта особі, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, оформленим в установленому порядку, або особі, яка відбуває покарання в установах виконання покарань або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу (в разі потреби). Фотокартка повинна відповідати вимогам рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IKAO) Doc 9303.
Відповідно до пункту 100 Порядку територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо, зокрема, особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання).
За встановленими обставинами, 08.11.2017 Дніпровським районним відділом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області видано позивачу паспорт громадянина України у формі пластикової ID-картки № НОМЕР_1 та повідомлено про присвоєння унікального номеру запису в реєстрі № 19920322-03942. При цьому, ID-картку видано позивачу на підставі добровільно поданої, належним чином оформленої заяви-анкети. Строк дії вказаного паспорту до 27.10.2027 (а.с. 79).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що чинним законодавством України не передбачено можливість обміну паспорта у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.
Також суд звертає увагу, що позивачем не дотримано процедуру звернення до уповноваженого органу, визначену пунктом 69 Порядку, а надана ним заява від 28.07.2020 (а.с. 54-59) складена у довільній формі.
При вказаних обставинах, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо не оформлення паспорта громадянина України у зв'язку із обміном пошкодженого, непридатного для користування, оформленого паспорта позивача у формі ID-картки до закінчення строку дії цієї картки на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області вилучити усю інформацію відносно ОСОБА_1 з Єдиного Державного демографічного реєстру, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 6 частини другої статті 8 Закону України від 01.06.2010 №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) суб'єкт персональних даних має право: пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 5492-VI для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.
Отже, паспорт громадянина України оформлюється виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі).
Суд зазначає, що внесення інформації щодо позивача до Реєстру та автоматичне формування унікального номеру запису в реєстрі у зв'язку із цим, жодним чином не надало прав суб'єкту владних повноважень на здійснення будь-яких маніпуляцій з персональними даними.
Крім того, стаття 8 Закону № 5492-VI встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких протиправних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру.
Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню лише у разі: припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.
Разом з тим, питання щодо припинення правовідносин не стосується вказаного випадку, оскільки наявний спеціальний закон, який регулює правовідносини, які склались між сторонами, а саме Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», яким не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру.
Суд вважає, що законна і добровільна видача ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі ID-картки та внесення інформації щодо неї до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону № 2297-VI та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19.10.1973 № 2148-VIII.
Положення спеціального Закону № 5492-VI, Порядку № 302 та Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 784, не передбачають можливості, підстав та механізму скасування, видалення та знищення унікального номеру запису в реєстрі з єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною першою статті 9 Закону № 5492-VI визначено, що кожна особа, персональні дані (інформація про особу) якої внесені до Реєстру, має право на: 1) отримання інформації про наявність запису в Реєстрі стосовно неї; 2) вимогу щодо поновлення і виправлення інформації про ней 3) забезпеченими захисту своїх прав, якщо її запит або вимогу про виправлення своїх персональних даних не задоволено; 4) безоплатне отримання довідки про внесення інформації до Реєстру або витягу з Реєстру; 5) отримання від уповноважених суб'єктів на безоплатній основі повідомлення про кожен випадок звернення щодо передачі інформації про неї з Реєстру.
Тобто, позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але аж ніяк не на вилучення її у зв'язку із особистими чи релігійними переконаннями.
Таким чином, позовні вимоги стосовно зобов'язання відповідача вилучити інформацію відносно позивача з єдиного державного демографічного реєстру є не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з огляду на те, що положення законодавства, що регулює спірні правовідносини, не передбачають підстав для вилучення з єдиного державного демографічного реєстру такої інформації.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 21.08.2020 по справі № 260/99/19.
Щодо посилань позивача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17, суд зазначає таке.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №806/3265/17 вказано, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Також в вищевказаній постанові зазначено, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
При розгляді адміністративної справи № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновків, що:
- норми Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції;
- законодавець, приймаючи зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені за результатами розгляду зразкової справи.
Разом з тим, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) не можуть бути застосовані при розгляді даної справи, оскільки підстави позову у зразковій справі не відповідають підставам позову даної адміністративної справи.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі територіального підрозділу - Бобровицького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, буд. 51-А, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 37804450) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30.12.2020.
Суддя В.О. Непочатих