29.12.20
22-ц/812/1996/20
Єдиний унікальний номер судової справи № 474/750/18
Провадження № 22-ц/812/1996/20
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
29 грудня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В.,
за участі представника позивача - Курячого А.М.,
представника відповідача - Клюєвої І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2020 року, ухваленого у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Соколом Ф.Г., повний текст складено 18 вересня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство «Каро», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Врадіївська районна державна адміністрація Миколаївської області, про визнання недійсним договору оренди,-
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного підприємства “Виробничо-комерційне підприємство “Каро” (далі - ПП «ВКП «Каро»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Врадіївська районна державна адміністрація Миколаївської області про визнання незаконним змін до Статут приватного підприємства, визнання недійсним договору оренди.
В обґрунтування позову зазначав про те, що йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 075390 виданого розпорядженням Врадіївської районної державної адміністрації від 19 березня 2003 року №136 р належать земельні ділянки: площею 3.66 га з кадастровим номером 4822381300:01:000:0250 та площею 1.06 га з кадастровим номером 4822381300:01:000:0280. Дані ділянки розташовані в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Під час розгляду справи № 474/556/17 було встановлено, що у кадастровому номері 4822381300:01:000:0250 та площі земельної ділянки в Державному акті на право власності на земельну частку пай ОСОБА_1 було допущено технічну помилку, у зв'язку з чим виникла необхідність змінити кадастровий номер ділянки площею 3.66 га.
Після набрання чинності рішенням Врадіївського районного суду від 27 жовтня 2017 року, ним було замовлено технічну документацію на земельну ділянку з кадастровим номером 4822381300:01:000:0250 площею 3,66 га, яка зареєстрована за кадастровим номером 4822381300:01:000:0926, для укладення договору оренди із своїм сином.
Коли була виготовлена технічна документація він звернувся до центру надання адміністративних послуг при Врадіївській РДА, щоб зареєструвати земельну ділянку та виготовити Витяги про реєстрацію. Вказані витяги були виготовлені 17 травня 2018 року. При реєстрації права власності та права оренди виникла проблема і 10 серпня 2018 року позивач звернувся по інформаційну довідку з Державного реєстру прав на нерухоме майно. При отриманні відповіді йому стало відомо, що на оформлену ним земельну ділянку існує інше речове право - договір оренди від 17 вересня 2013 року, який він ніколи не укладав з ПП ВКП «Каро».
Вказує, що йому стало відомо, що 18 травня 2018 року відповідач замовив витяг про земельну ділянку і того ж дня реєстратор ОСОБА_2 , який працює при Первомайській міській раді, зареєстрував договір оренди, порушуючи законодавство України про реєстрацію. Подані для реєстрації документи не містили довідки про зміну кадастрового номера і реєстратор не мав підстав реєструвати даний договір, який знову ж містив підроблений Державний акт з неналежним позивачу кадастровим номером 4822381300:01:000:0249. Примірника договору у нього немає і бути не може, так як ніколи з відповідачем не укладався.
Зважаючи на норми Цивільного кодексу України про недійсність правочину та проаналізувавши фактичні обставини, поява спірного договору оренди землі між ним та відповідачем, спростовується дійсність договору оренди, який укладено ніби - то ще у 2013 році.
Крім того, оскільки вказаний договір зареєстровано, то він є оспорюваним правочином.
В той же час відповідач не мав права укладати удаваний правочин з підстав відсутності у нього відповідних повноважень, які припинилися в результаті незаконного представництва юридичної особи, а саме ПП ВКП «Каро» ОСОБА_3 , так як зміни до Статуту підприємства він вчиняв недійсним на момент вчинення паспортом громадянина України, що суперечить законодавству про реєстрацію юридичної особи.
Волевиявлення відповідача по справі як учасника правочину мало односторонній характер і відповідачем тільки його внутрішній волі.
Посилаючись на вищенаведене просив визнати незаконними зміни до Статуту ПП ВКП «Каро» від 25 грудня 2009 року та від 21 вересня 2017 року в частині зміни відомостей про керівника юридичної особи, визнати укладений 17 вересня 2013 року договір оренди земельної ділянки, площею 3,55 га, з кадастровим номером 4822381300:01:000:0926 між ОСОБА_1 та ПП ВКП “Каро”, який зареєстрований рішенням державного реєстратора Брагара Г.Й. Первомайської міської ради Миколаївської області від 18 травня 2018 року, індексний номер 26218898 про державну реєстрацію іншого речового права - недійсним.
Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 22 серпня 2018 року на підставі заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 позовну заяву в частині визнання незаконними зміни до Статуту ПП ВКП «Каро» від 25 грудня 2009 року на від 21 вересня 2017 року в частині зміни відомостей про керівника юридичної особи повернуто позивачеві.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням наданих уточнень, позивач остаточно просив про визнання укладеного 17 вересня 2013 року договору оренди земельної ділянки, площею 3,55 га, з кадастровим номером 4822381300:01:000:0926 між ОСОБА_1 та ПП ВКП “Каро” - недійсним.
Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позов є необґрунтованим, обставини покладені в основу позовних вимог недоведеними та позивачем не вірно обрано спосіб захисту. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив з врахуванням уточнень про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що судом не вірно вказано про необґрунтованість та недоведеність його позову, так як він сам не мав можливості надати докази для всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження в судовому засіданні, а суд йому в цьому не допоміг.
Так, за час розгляду справи ним подавалося клопотання про витребування доказів, про залучення доказів та про залучення свідків. У 2018 році суд задовольнив його клопотання та витребував від відповідача оригінали договору оренди, а з державного реєстру речових прав матеріали реєстраційної справи стосовно спірного договору. Проте суд у своєму рішенні не дав пояснень щодо того чого не виконано ухвалу суду в цій частині
Суд мав можливість дослідити наявний у матеріалах справи договір оренди від 17 вересня 2013 року та встановити, що ньому відсутні необхідні та невід'ємні частини договору оренди - кадастровий номер земельної ділянки, який повністю невідповідний до номер у державному реєстрі актів, кадастровий план та інші суттєві порушення, які вже є підставою для визнання правочину недійсним.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача у суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Представник відповідача апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Позивач та третя особа у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що в силу ч.2 ст.372 ЦПК України не суперечить розгляду справи за відсутності осіб, які не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позову та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду вказаним положенням закону відповідає у повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним суд першої інстанції виходив з того, що суд, будучи позбавленим можливості в інший спосіб встановити, що договір оренди позивач не підписував та умови його не погоджував, звертає увагу, що відсутність волевиявлення позивача на укладення договору оренди не є підставою для визнання такого договору недійсним, а може бути підставою для висновку щодо відсутності факту укладання такого договору, що вбачається із змісту ст.ст.638, 639 ЦК України.
Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов'язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.
У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред'явлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Проаналізувавши вищезазначені правові положення та обставини справи, суд прийшов до висновку, що в даному випадку позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки останній за умови доведення відсутності факту укладання спірного договору оренди землі не позбавлений права звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном та скасування державної реєстрації.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 075390 від 22 жовтня 2003 року ОСОБА_1 , на підставі рішення Врадіївської районної державної адміністрації № 136-р від 19 березня 2003 року, належить земельна ділянка площею 4,50 га у межах згідно плану, яка розташована в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та відповідно до плану меж земельної ділянки складається із двох земельних ділянок, а саме: земельної ділянки НОМЕР_1 площею 3,66 га, з кадастровим номером 4822381300:01:000:0250 та земельної ділянки НОМЕР_2 площею 1,06 га, з кадастровим номером 4822381300:01:000:0280.
Відповідно до довідки Відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області кадастровий номер земельної ділянки площею 3,5446, яка належить позивачу на підставі державного акту серії МК № 075390, за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру був визначений - 4822381300:01:000:0926 взамін раніше визначеного 4822381300:01:000:0250, у зв'язку з допущеною помилкою.
Згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4804735802018 від 17 травня 2018 року та № НВ-4804736932018 від 18 травня 2018 року вбачається, що 17 травня 2018 року, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 10 квітня 2018 року, зареєстровано земельну ділянку площею 3,5446 га, з кадастровим номером 4822381300:01:000:0926, яка розташована в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, та належить позивачу на підставі державного акту серії МК № 075390.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 134248284 від 14 серпня 2018 року вбачається, що 18 травня 2018 року на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 075390, виданого 22 жовтня 2003 року, рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41174311 від 18 травня 2018 року, за позивачем зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 3,5446 га, з кадастровим номером 4822381300:01:000:0926.
Відповідно до наявного в матеріалах справи оригіналу типового договору оренди землі укладеного 17 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та відповідачем в якому наявні підписи орендодавця (позивача) та представника орендаря (відповідача). Предметом договору є земельна ділянка площею 3,55 га, яка знаходиться в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області. Договір укладено на 15 років. Водночас вказаний договір не містить інших даних щодо земельної ділянки.
На підтвердження права власності позивача на вказану земельну ділянку до договору оренди землі приєднана копія державного акту серії МК № 075390, при чому з даних копій вбачається, що відповідно до плану меж земельної ділянки визначено, що позивач є власником двох земельних ділянок, а саме: земельної ділянки НОМЕР_1 площею 3,66 га з кадастровим номером 4822381300:01:000:0250 та земельної ділянки НОМЕР_2 площею 1,06 га з кадастровим номером 4822381300:01:000:0280.
До договору оренди землі також долучено оригінали акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 17 вересня 2013 року та акт приймання-передачі земельної ділянки від тієї ж дати, в яких наявні підписи позивача та представника відповідача.
Вказаний договір зареєстрований 18 травня 2018 року державним реєстратором Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагар Г.Й., рішення із індексним номером 41174311 від 18 травня 2018 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 134248284 від 14 серпня 2018 року.
При чому вказаний договір оренди землі зареєстрований щодо земельної ділянки площею 3,5446 га, з кадастровим номером 4822381300:01:000:0926.
За умовами договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.
Згідно п.18 договору оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється протягом 10 днів після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.
Згідно п. 41 договору оренди землі, спірний договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною 3 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
За ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).
За ч.1 ст.14 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
В силу ч.1 ст.15 ЗУ «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і у ст.ст.229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим, суд може застосувати невстановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
У справі, що розглядається, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, посилаюсь на те, що цей договір не укладав, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки.
Більш того, відповідно до рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2017 року. Яке постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року та постановою Верховного Суд від 20 листопада 2019 року (справа №474/556/17) залишено без змін, спірна земельна ділянка вже була предметом спору, так як позивачем визнавався недійсним договір оренди між цими ж сторонами від 30 жовтня 2015 року, який він також не укладав та не підписував.
Суд попередньої інстанції повно встановив обставини справи, за якими спірний договір позивач не укладав та істотних умов цього договору не погоджував.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на тому, що він не укладав договір оренди, користування належною йому земельною ділянкою відповідачем без договірних відносин є незаконним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Тому, ефективним способом захисту права позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовано позов.
Подібних висновків дійшов ВС в постановах ВП від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (п.71), від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (п.96), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (п.81), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (п.97).
Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IVвід 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, які привели до неправильного вирішення спору.
В силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Крім того, за приписами ст.374 ЦПК України до повноважень апеляційної інстанції не входить скасування рішення ( як одного із видів судових рішень ст. 258 ЦПК України) та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Такими повноваження суд апеляційної інстанції наділений у випадках, передбачених ст. ст. 378, 379 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2020 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 29 грудня 2020 року.